Вони уяскравлюють місто

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Який найдемократичніший жанр мистецтва, а також реклами й пропаганди?

З доби неандертальців – малюнки на скелях і стінах. А зараз – на бетонних парканах, металевих гаражах і огорожах. Додамо сюди й зображення, що бачимо на стовпах, сміттєвих баках, у підземних переходах.

Бризки спрею

Про урбаністичний живопис – графіті – Тиждень розмовляє з двома майстрами цього жанру, райтерами, як кажуть на худож­ників-графітярів. Олексій Бордусов і Володимир Манжос просять називати їх на прізвиська-нікнейми, відповідно Бордусов – це Aec, а Манжос – WaOne. Їхні роботи легко впізнати за незвичною манерою: це сюрреалізм із національним колоритом. «Ми робимо мюралізм – художній напрям у мистецтві XXI століття, для якого характерні стінні розписи, засновані на народних і національних мотивах».

Художники настінного жан­­ру часто виходять на вулицю не поодинці, а групами. Й з’яв­ляються смішні яскраві фігурки людей, звірів, які-небудь інопланетяни й рóботи-транс­фор­мери – окраса пейзажу сірих  промзон. Aec та WaOne теж малюють зазвичай удвох, і називається їхня команда INTERESNI KAZKI.

Рух партизанів краси

Три роки тому в харківському метро затримали на місці правопорушення чотирьох юнаків. Вони тайкома пролізли вночі через вентиляційну шахту й розмалювали один із вагонів. Отакий вандалізм практикують деякі графітярі.

Це мистецтво має наліт скандальності, й за розфарбовування стін чи вагонів можна понести адміністративну відповідальність. Тому райтери воліють працювати в темний час доби. Тренуються у сквотах – напівзруйнованих будинках, а то й на стінах якогось занедбаного довгобуду – таких чимало, наприклад, на столичній Борщагівці або Львівській площі. Художників групи ІNTERESNI KAZKI теж колись ганяли й штрафували.

Проте живопис аерозолями на стінах чи сміттєвих баках процвітає в багатьох великих містах, і на Заході він давно «окультурився» й соціалізувався. Ще в 1970-х відбулися перші публічні виставки графіті в США – з того часу ці малюнки отримали статус творів мистецтва. Тепер графіті, стрит-арт, райтинг – світовий соціокультурний феномен, про який не перестають дискутувати, знімати фільми.

Ось вам і наш внесок у демократичну культуру: недалеко від столичного залізничного вокзалу ціла галерея вигадливих графіті – завдовжки, напевно, понад кілометр! – прикрашає бетонні береги літописної річ­­ки Либідь. Такі місця масового розпису художники називають «Зала слави». Найпомітніша із них – на набережній біля Метромосту.

Монументалісти стінного ми­­стецтва часом воліють змінити свій статус на більш респектабельний. «Ми були на фестивалях у Валенсії, Москві, Білорусі, – розповідає WaOne. – В Іспанії міська влада з розумінням і підтримкою ставиться до вуличного мистецтва. І коли до якоїсь мерії приходять художники й пропонують цікавий проект для міського середовища, то влада радо приймає пропозицію, дає всі необхідні дозволи. Ба більше: дофінансовує з міського бюджету».

Рух аматорів настінної творчості з початку 1990-х набирає силу й в Україні, самоорганізується. «Малюємо в Києві й по інших містах: Харків, Львів, Маріуполь, Ялта, Севастополь, Ворохта, Гуляйполе», – перелічує Aec. Фестивалі графіті регулярно проходять у Харкові, Одесі, Ялті, Донецьку, Чернівцях, Новій Каховці. Тобто тут Україна – начебто в річищі прогресу. Але є й відмінності. На Заході більшість художників-райтерів – юнь, для якої голов­­не – свобода самовираження. В нас за цей порівняно новий різновид візуального мистецтва беруться й професіонали. Зокрема той же Aec закінчив Київську академію образотворчого мистецтва.     

Художники ведуть на столичну вулицю Іванова неподалік станції метро «Арсенальна» – показати одну зі своїх робіт. Глухий бетонний паркан у центрі Києва, що оточує місце знесеного будинку, виглядав би одороблом, якби не «веселі картинки». Випадковий перехожий, побачивши цей сюр, посміхається й дивиться на нас – мовляв, чудова примха, чи не так?

Бюрократична армія саботажу

Графітярі найчастіше – люди безкорисливі. Якось київські райтери влаштували благодійний джем-сейшн і своїми розписами трохи урізноманітнили монотонні мури психіатричної лікарні.

«Наприклад, якщо ми в дитячому садку бачили цікаві для нас стіни, – домовлялися з керівництвом і малювали. Своїм коштом, звісно, в садка нічого не просили», – розповідають INTERESNI KAZKI.

Це при тому, що малювати отак – задоволення недешеве. «Фарба, яку ми використовуємо, називається Montana – вона німецька, призначена спеціально для графіті, – розповідає Aec. – На створення роботи, як на вулиці Іванова, треба приблизно 50–60 балонів фарби». Ціна одного – десь 25–30 грн. Досягати яскравих і потужних «кубічних» 3D-спецефектів, ілюзії об’єм­ності й навіть рухливості зображення допомагають різні насадки для балончиків, валики й пензлі – теж зазвичай імпортні, тобто дорогі. Здавалося б – люди своїм коштом роблять наше життя яскравішим, у індустріальних кварталах генерують мимовільну радість – як же їм не дякувати?

Навпаки. Київська мерія почала закручувати гайки – попридумували купу регламентацій. «У нас, на жаль, міська влада лише на словах підтримує художників. Ми підготували проект благоустрою міста, що передбачав прикрасити кілька стін будинків у місті нашими роботами. Вибрали конкретні стіни, спеціально обшарпані й негарні, які псують обличчя міста. Намалювали ескізи на кожну стіну», – розповідають райтери. Та ви­явилося, що «для отримання дозволу малювати на стінах будинків у Києві потрібно зібрати велику кількість документів, головний із них – паспорт фасаду. Тепер він необхідний для будь-якого паркану».

Наївні мистці хоч і не одразу, та все ж зрозуміли, чого насправді хочуть від них бюрократи, – грошей. Плати за оформлення дозвільної документації, й, мабуть, традиційних хабарів.
«Абсурдність ситуації в тім, що ми прийшли до міськвлади й запропонували їм проект оформлення міста за рахунок спонсора. Та замість того щоб дати нам «зелене світло», мерія вирішила на нашому проекті заробити», – дивується Aec.

Дацзибао made іn Юкрейн

Чому чиновники хочуть накласти лапу навіть на дацзибао – зрозуміло. Вони вважають місто своєю вотчиною й відчувають комерційний потенціал графіті. Справді, настінні урбаністичні малюнки слугують і комерції – на будинках можна побачити наспреєну з балончиків рекламу алкоголю, спортивного взуття. «Хто може красиво розмалювати стіни на автомийці, відгукніть­­ся!» – такого штибу відозв вистачає в газетах оголошень. Графіті популярне як елемент дизайну студентських кав’ярень, гральних атракціонів, авторемонтних майстерень. Є в нього й пропагандистський потенціал. Увійшли вже в підручник з історії настінні баталії, які відбувалися в Польщі за часів надзвичайного стану, запровадженого комуністичним генералом Ярузельським: «Солідарність» малювала на стінах гасла, а комуністи їх ретельно зафарбовували. Ну, а під час Помаранчевої революції аршинні різнобарвні гасла, видні кожному, хто приїздив до Києва електричками з будь-якого напрямку, вселяли віру в перемогу справедливості: «Іван! На Майдан!», «Тому що несудимий!», «Україна – не зона» тощо. Вигадлива в’язь слова «Пора», й загадково-зро­зуміла літера «Ю!», й вишкірена вовча паща поруч зі стилізованим чорним хрестом і літерами «УНСО» – все це зразки графіті, на які ніхто ні в кого не питав дозволу.

Вуличне мистецтво графіті вільне від цензури – ось що робить його альтернативою традиційним мас-медійним майданчикам. І ця свобода живить ентузіазм художників та заці­­кавлення численних глядачів – власне, всіх громадян, які ходять попід розмальованими стінами.

Шкрябати не абищо

Слово «графіті» походить від італійського graffito – «дряпати» й означає напис або малюнок на стіні чи в громадському місці, зазвичай небажаний і несанкціонований, а то й асоціальний. Графіті вважають одним із найдавніших проявів естетичної й громадської активності сучасної людини. Настінні малюнки й написи археологи відкрили під час розкопок Помпеї, багато графіті періоду XI–XIII століть знайдено в Софійському соборі Києва.

В 1960-ті роки графіті почали застосовувати в Європі й США політичні активісти для написання гасел, а хуліганські банди – щоб помітити територію.

Новітнє графіті зародилося в Нью-Йорку як частина хіп-хоп-культури.

Нині графітярів сприймають у суспільстві як мистців і виразників певних соціальних ідей. Тому часто графіті – це й візуальний символ-код, гасло, заклик або застереження.

У Фотогалереї:

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

2. ВУЛИЧНИЙ СЮР. Ця складна композиція прикрашає занедбану будівлю на вул. Шота Руставелі