«Це війна за все. За майбутнє, за честь і гідність, за місце під сонцем, за життя. Це ніякі не терористи знищують наших щодня, а наймані вбивці, яким нічого не коштує застрелити подібного собі, підірвати, яким байдуже, де воювати і з ким. І це – дуже страшно. Війна – те, чого ми боялися весь час. Ще не відійшли від другої світової, ще не всі навіть її усвідомили. А тут таке відбувається», – ділиться власним ставленням до нинішньої війни із Росією Марія Доманська з Луцька. Щодо ставлення своїх земляків до подій на сході України, розказує таке: «Війна і навіть її загроза втомлює всіх. Кожен день хлопці з Самооборони приносять новини: то наших «айдарівців» вчергове обстріляли, то бронежилетів не вистачає, то ті самі бронежилети затримали десь на кордоні з Польщею. А ще приходять перелякані жінки: одні приносять передачі, інші шукають також бронежилети і каски. Була одного разу така молоденька, шукала сусідам бронік. І поставила те страшне питання, яке ми, зазвичай не озвучуємо: «А скажіть, те все до Києва не дійде? Бо переживаю за своїх, вони зараз там»».
На багатьох будинках Луцька і Рівного повивішувано українські стяги, машини їздять з українськими прапорами, паркани будівель рясніють патріотичними гаслами, намальовані через трафарет. Волинь – це здебільшого моноетнічна українська область, частина західної України, де, однак, говорять і російською. Від Донбасу це відносно далеко, проте і тут відчутно розлиту в повітрі психологічну напругу, яку із собою приносить війна, а особливо щонайменший натяк на можливість її поширення вглиб території України. Бойові дії на Сході України, вже принесла на Волинь горе і похоронки: 22 травня під Волновахою загинуло 18 хлопців із 51-ї гвардійської механізованої бригади з Володимира-Волинського. Скільки ще жертв і покалічених принесе війна, не знає ніхто. Тим, кого найближчими днями перекинуть на Донеччину, з миру по нитці збирають на найпотрібніше – кевларові каски, бронежилети, форму та міцне взуття. Також на питну воду, якої у зоні бойових дій не вистачає.
Читайте також: Життя на стрічці. Тривожна ділянка українсько-російського кордону
Лучанин, заступником декана історичного факультету Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки Тарас Літковць, розповідає, що дійсно, на Волині відчутно атмосферу поганих очікувань. «Люди бояться, щоб не було гірше. Згадайте листопад-грудень: тоді ніхто не міг навіть припустити, що відбудеться анексія української території Росією, і що на українській території почнуться справжні бойові дії із залученням бронетехніки і військової авіації. Після анексії Криму Росія не зупинилася. Тому атмосфера поганих очікувань, але не скажу, що страху, серед волинян існує. Усіх турбує питання, що ж буде далі», – ділиться він своїми спостереженнями.
Нині нагальним для вирішення для волинян питанням є те, що буде з тими тутешніми молодими хлопцями, яких мобілізують до війська, і буквально за лічені дні необстріляних, без належного захисного спорядження і військової форми відсилають у зону проведення АТО. Тарас Літковець констатує складну дилему, що жителі Волині до моменту, коли до армії забирають 18-20 -річних хлопців, які не пройшли спеціального військового вишколу, і яких кидають на Донбас, підтримують АТО. Вони дуже часто не мають ані обмундирування, ані бронежилетів. Коли хлопців почали забирати, це викликало протестні акції, коли навіть дороги перекривали, аби не припустити їхнє транспортування у зону АТО, бо вже знали про прикрий досвід загибелі українських солдат під Волновахою. Зокрема 18 липня під будівлю луцької облради приходило кількадесят матерів та дружин хлопців, що нині служать у 51-й механізованій бригаді. Багатьох, чиї синів і чоловіків таким чином відправляють воювати на Донбас, хвилює, де ж українська армія. «Крім остраху в повітрі висить розчарування», – розказує далі Тарас Літковець. За його спостереженнями, волиняни розчаровані тим, якою безсилою є українська дипломатія, і загалом політична організація держави перед викликами тероризму, і як знекровлено українську армію. «Також прикро, що міліція, Служба безпеки, яка налічує декілька сотень тисяч співробітників по всій Україні, які не запобігли тому, що коїться нині на Донбасі, і нині не воюють, а спостерігають за усім зі сторони. Виїжджаємо на голому патріотизмі. Обурює факт із тими смс-повідомленнями для збору коштів на потреби українського війська. Гроші зібрали, але ані бронежилетів, ані їжі українське військо так і не дочекалося, а тими сухпайками, які на допомогу українській армії виділив Пентагон, відкрито торгують під назвою «добового харчового набору». Коли крадуть від генералів до прапорщиків, лише патріотизм може нас порятувати», – розказує він. Проте попри низку проблем він впевнений: саме зараз відбувається справжня розбудова української держави, а не держави Україна, в якій формується політична нація, до якої долучилися і росіяни, і російськомовні українці, і усі національні меншини. Національні меншини Волині, зокрема поляки, чехи тощо стоять на проукраїнських позиціях, зазначає він.
Читайте також: Неспокійний Карачун
Є серед волинян і ті, які поділяють думку, що Донбас хочуть здати і через це не дають воювати українським силовикам нормально та впевнено. Мовляв, нова зброя з Росії прийшла до терористів не спроста: Путін побачив, що терористична хвиля спадає, та й вони вмотивовані лише грішми. Тож їх підсилюють щоразу новою технікою. Ті з них, хто дивляться російське телебачення не критично, не виключають, що це українські військові починають переходити на сторону терористів разом із танками та артилерією. На думку лучанки Марії Доманської, окрім питання зовнішньої військової агресії є ще й є ще й питання гострих протиріч всередині України та кожного українця: «Навіть на Волині є люди, яким в принципі байдуже, чи буде Донецьк і Луганськ з нами чи ні. У нас досі діє обком Комуністичної партії України. А ще суди, правоохоронні органи, прокуратура, місцеві депутати… Все це ніяк не змінилося. Як ми можемо сподіватися на те, що країна буде адекватно розвиватися і воювати, коли на її чолі і в її організмі у більшій мірі – не свідомі громадяни, а особи меркантильні, яким та війна далека?».
Є серед жителів Волині і такі, що хоч якось долучилися до волонтерського руху як матеріальної, так і моральної допомоги тим, хто воює у зоні АТО, пораненим, біженцям. Зокрема Іван Любиш-Кірдей родом із смт. Рокитне Волинське на Рівнинщині разом з дружиною долучилися до акції підпису листівок для українських військових. Розказує, що дізнався, що одна з волонтерських організацій привезла до зони АТО необхідну військову амуніцію, і трошки дитячих малюнків. «Уявіть, що військові, які ризикували своїм життям, перш за все пішли до дитячих листів і малюнків. Їм, як не крути, потрібні не лише бронежилети, аби захистити власне життя, а й відчуття того, що їх підтримує Україна. Тому ми разом вирішили зробити так, щоб ті, хто може, підписали військовим листівки, бо їм важливо те, що написано від руки. Назбиралося 300 охочих. Підняття бойового духу – це не останній момент для перемоги», – розказує чоловік.
Читайте також: МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану
«Громадою підтримуємо нашу армію», – розказує Андрій Турак, керівник сільськогосподарського підприємства в селі Угринів Волинської області. Додає, що ті волиняни, що нині безпосередньо несуть військову і медичну службу у зоні АТО, перебувають у надзвичайно важких умовах. «Відправлялася наша 51 –а механізована бригада, то акумуляторів не було, аби машини завести можна. На фронті не вистачає банально води, форми, я вже не кажу про каски і бронежилети. Сесія Волинської обради виділила на потреби українських військових приблизно 3 мільйони гривень, але вони так і не побачили цих грошей. Бо існує тендер, якого два місяці ніяк не можуть провести. Якщо у справі допомоги армії нині сподіватися лише на державу, то це довгий шлях. Ми сьогодні бронежилети купили – завтра або післязавтра вони вже на Донеччині», – розказує підприємець. Говорить, що доводиться опікуватися й внутрішніми переселенцями з Донеччини. Банально забезпечити малим дітям і старим молокопродукти. Про інших волинських бізнесменів говорить дуже скупо: «Вони допомагають теж». Підсумовує: «Ми розуміємо, що якщо не захистити українських кордонів на Донеччині, війна пошириться і далі».