Вони так само ризикують життям (і іноді гинуть); так само вигорають і носять в собі ознаки посттравматичного стресового розладу.
Якщо чотири роки тому на волонтерів (так, вже й тоді існували такі!) у нашому соціумі дивилися як на диваків чи сектантів, або ж щонайменше як на людей, у яких не склалося особисте життя, то сьогодні благодійність та волонтерство увійшли у звичну систему ціннісних координат, стали ознакою хорошого тону, новою етикою.
Волонтерський рух було «легалізовано» у березні 2015 – набув чинності закон №1408 «Про волонтерську діяльність», що дозволяє здійснювати волонтерську діяльність усім без обмежень; скасовує бюрократичну процедуру реєстрації волонтерських організацій; надає право займатися волонтерством школярам; ліквідовує фінансово обтяжливе страхування волонтерів тощо.
Читайте також: Градус дискусії і відстань до «нуля»
При прийомі на роботу в одну з престижних арт-галерей столиці під час співбесіди кандидатам на посаду ставили питання: а де ви волонтерите? Певно, відповідь на це питання не була вирішальною, проте однозначно, вона стала таким собі маркером – маркером сучасного українця, маркером нашого сьогодення, що дає право на краще життя.
Волонтерство – це не лише про війну. Вірніше, не лише про війну у її класичному розумінні. Це також догляд за безпритульними тваринами; це допомога паліативним хворим і їхнім родинам (себто таким, що не мають шансів на одужання, проте потребують підтримки й елементарного спілкування); це юридична допомога в судах у справах розстрілу Майдану; це хоспіси, дитячі будинки, інтернати для дітей з вадами розвитку, тощо. Це будь-яка незахищена категорія суспільства, або ж окрема людина, що потрапила в халепу і їй простягають руку.
Це, певно, це позитивне із суто європейської традиції, що гідне запозичення – адже там займається волонтерством понад 100 мільйонів громадян. Більше того, це непоганий спосіб мандрувати без значних витрат – безліч міжнародних програм дозволяють молоді їздити світом, виконуючи просту роботу за їжу та житло. Нормальне явище, коли після коледжу людина рік чи два катається світом по подібних програмах, приміряючи на себе різні галузі, і лише потім обирає майбутню спеціальність і відповідний виш для продовження освіти. У Європі ця тенденція давно стала нормою, а віддавати одну десяту частину заробітку на ту чи іншу благочинність – ознакою гарного тону.
Читайте також: Просвітництво онлайн. Як волонтерські ініціативи здатні змінити загальний рівень освіченості суспільства
Взимку 2014 у рамках форуму майданів у Харкові мені пощастило зустрітися зі Збігневом Ромашевським, очільником польського руху «Солідарність» (що свого часу суттєво допоміг Польщі видряпатися з «совка»). За кілька днів після нашої зустрічі видатного польського реформатора і громадського діяча не стало, тож моє імпровізоване з ним інтерв’ю вийшло останнім. Він підтримував Україну як під час протестів 2004 року, так і тоді. Він говорив про розбудову громадянського суспільства – такого, при якому буде байдуже, хто стоїть «біля керма»: «А така дискусія, як була тут – вона будує громадянське суспільство. І неважливо, хто в такому суспільстві буде президентом і прем'єром! Адже буде збудоване громадянське суспільство! Коли ми, громадяни, організовуємо наше життя і вирішуємо усі справи!». Волонтери і громадські активісти – це ті, хто ведуть війну за розбудову саме такого суспільства.
Здатність віддавати, не сподіваючись на дивіденди – це ще одне наше надбання останніх чотирьох років. Живий ланцюг, де з рук у руки передають по цеглинці для укріплення барикад – він тягнеться з 2013 року в майбутнє. Ознака здорового соціуму, сьогодні це стає трендом. І це круто. Попереду ще багато роботи. Але вектор руху задано. З днем вас, «воїни добра»!