Бурхлива діяльність. Це словосполучення найкраще характеризує перші кроки Володимира Зеленського. Минулий тиждень розпочався інавгураційною промовою глави держави, а завершився суперечками в соцмережах про запах шаурми в Києві. Новин не бракувало для наповнення не лише політичної стрічки, а й таблоїдної. Куди складніше в цьому вирі подій розгледіти курс нового президента, якщо він узагалі існує.
«Мій перший законопроект про народовладдя.
У ньому ми разом закріпимо механізм, за яким тільки народ України формуватиме основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії», — це пряма цитата з передвиборчої програми кандидата в президенти Володимира Зеленського. Також серед перших законопроектів, згаданих у програмі й обіцяних його командою, про імпічмент, зняття недоторканності з усіх представників влади та про відкликання народних депутатів. А насправді перші два проекти законів, які внесли до Ради за підписом Зеленського, стосувалися оголошених ним дострокових виборів. Один суто технічний про держзакупівлі в передвиборчий період, інший про зміну виборчої системи на пропорційну із закритими списками. У команді президента це презентували як продукт компромісу з нардепами («компроміс» у результаті набрав 92 голоси з 226 необхідних. — Ред.).
Читайте також: Вибори до Ради: перегрупування сил
Ще кілька цитат. «Моє головне завдання — привести до влади порядних і патріотичних фахівців», — знову зазначає Зеленський у власній програмі. «Не переймайтеся. Кумівства в нас не буде», — це вже тодішній кандидат у президенти відповідає журналістам програми «Схеми: корупція в деталях».
«Ми раніше це казали і кажемо зараз, що є певний ризик для людей між першим і другим турами та навіть після другого туру. Якщо зараз хтось із чинних офіцерів буде названий на міністра оборони або начальника Генерального штабу, то до інавгурації він може не дослужити. І ви це прекрасно знаєте. Точно так само, як і представники спецслужб, як і кадрові дипломати» — так голова передвиборчого штабу Зеленського Дмитро Разумков у день голосування в другому турі пояснює, чому досі не названо претендентів на ключові посади.
Уже в перший тиждень на посаді Зеленський прямо порушив одну обіцянку (щодо законопроектів) і частково його дії розійшлися зі словами у випадку другої (щодо призначенців). До цього можна додати щонайменше дві раніше порушені обіцянки, які давала його команда: до другого туру виборів представити претендентів на ключові посади та опублікувати тексти ключових законопроектів.
Звісно, усі ці обставини можна назвати дріб’язковими. По-перше, Зеленський досі не відмовився ані від ідеї з народовладдям, ані від інших своїх пропозицій. Наприклад, у середу, 29 травня, він таки вніс до парламенту проект закону про імпічмент. Ідея з референдумами взагалі набула нового значення після заяв новоспеченого голови АП Андрія Богдана про опитування людей стосовно переговорів із Росією. Представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук заявляє, що текст законопроекту готовий. Проблема в тому, що те саме він казав ще перед другим туром виборів, але документ досі не винесли на обговорення громадськості.
Щодо призначень, то кумівства справді немає. Принаймні публічних його свідчень досі ніхто не знайшов. Натомість є друг дитинства, велика кількість представників «Кварталу 95» і голова АП, призначений із порушенням Закону «Про очищення влади». Насправді треба визнати, що критикувати Зеленського за призначення найближчих осіб в Адміністрації президента складно. Сама назва цього органу говорить про те, що йдеться про особистий апарат глави держави та організацію його роботи. Інша річ — тіньова роль, яку АП стала виконувати в часи незалежної України. Якщо вона збереже функції майданчика «договорняків», то суспільство знатиме про це вже найближчим часом, якщо ні, то призначення не відіграють аж такої важливої ролі. Водночас є очевидне самовільне тлумачення закону у випадку з Богданом, а це куди тривожніший дзвіночок.
В історії з призначеннями команді Зеленського можна дорікнути іншим. Чи багато серед нових посадовців «порядних і патріотичних фахівців», яким загрожували «репресії» попередньої влади у випадку їх публічного оголошення кандидатами? Умовно до такої категорії можна зарахувати лише двох осіб. Це Вадим Пристайко, який досі був главою Місії України при НАТО, а тепер став заступником керівника АП, і новий командувач Генерального штабу Руслан Хомчак, який перед призначенням працював у Міноборони. Ще є майже анекдотична історія з Оленою Зеркаль, яка за часів Порошенка відповідала за міжнародні суди проти Росії в МЗС. Заступницю міністра закордонних справ спочатку призначили заступницею голови АП, а після її публічної відмови указ скасували.
Читайте також: Початок епохи невизначеності
Серед усіх перших кадрових рішень Зеленського різко виділяється одне. Це призначення заступником голови СБУ Івана Баканова. Він комерційний партнер і друг дитинства новообраного глави держави. Служба безпеки ж не Адміністрація президента. Сьогодні про це мало згадують, але напередодні другого туру виборів Зеленський привів два десятки осіб на програму «Право на владу» на телеканалі «1+1». Тоді цих людей назвали «командою Зеленського», хоча про їхні посади так нічого й не сказали. Серед них був і Баканов. Його представили «відповідальним за взаємодію з Верховною Радою». Жодних натяків на СБУ не пролунало. Експертами з питань правоохоронної діяльності тоді назвали Руслана Рябошапку та Дениса Монастирського. У результаті Рябошапка став заступником голови АП, представником у парламенті призначили Стефанчука, а Монастирський узагалі поки що без посади. Такий крок може мати лише два пояснення. Перше полягає в тому, що в Зеленського є грандіозний план перебудови держави, деталі якого він приховує. Тоді можна сказати, що призначення Баканова запланували давно, але вирішили не афішувати з тактичних міркувань. Друге пояснення значно гірше за будь-який план Зеленського: він просто імпровізує.
Головним доказом відсутності будь-якого планування поки що є історія з розпуском Верховної Ради, про що президент оголосив під час інавгураційної промови. Після цього публікацію указу затримали, оскільки вирішили заразом змінити ще й виборчу систему. Проте зупинилися не на запровадженні відкритих списків, як пообіцяв президент днем раніше, а на переході на закриту пропорційну систему зі зниженням прохідного бар’єра до 3%. «Зрозуміло, що рішення не ідеальне, але це компроміс. Безперечно, то не є наша мета, наша мрія, але це менше зло, ніж чинна система мажоритарки, коли люди за гречку скуповують голоси й потім активно перепродують їх під час голосування… Ми працювали над підготовкою проекту всю ніч», — розповідав Руслан Стефанчук 22 травня, вже після провалу законопроектів у парламенті. Його слова про те, що документ готували буквально напередодні, підтверджує цифра на табло Ради. Бліцкриг нового президента відверто не вдався, але тут важливіший не так результат, як сам процес. Те, що ініціатива новоспеченого глави держави, рейтинг якого зашкалює, не набрала навіть сотні голосів, свідчить про одне: жодної серйозної підготовки до голосування в команді Зеленського не провели.
Читайте також: У нових умовах
Через кілька днів після цього, 27 травня, під час презентації партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко (керівник її виборчого штабу) сказав слова, які пасують до всієї діяльності президентської команди в перші дні. Справа стосувалася чергової новини про те, що ідеологією «Слуги народу» стане лібертаріанство. Згадка політичної течії, відомої в Україні здебільшого інтернет-ґікам, миттєво спричинила шквал жартів. Корнієнко на запитання журналістів щодо цього відповів так: «Від’їдьте на 20 або 100 км від Києва — і там ніхто не розуміє питання ідеології чи хто тут ліві — праві — середні. Буде маніфест на сайті партії, там усе пояснять». У цій фразі проглядається ставлення не лише до програмних засад, а й розуміння політики та держави взагалі. Головне результат, а процедури — то лише баласт. Тому можна не тільки жонглювати ідеологією, а й призначати голову АП в обхід закону, скасовувати укази колишнього президента, хоча це також суперечить законодавству, і намагатися змінити виборчу систему за один день, що теж є порушенням. Водночас Корнієнко, наприклад, має рацію в тому, що переважна частина населення не розбирається в ідеології. Так само більшість прихильників Зеленського знайдуть виправдання його небажанню дотримуватися процедур. Українські політики занадто довго прикривалися ними, захищаючи тільки власні інтереси. Рада непопулярна, колишній президент також, тому «так їм усім і треба». Однак чомусь у світі процедури існують лише в успішних країнах, чого не скажеш про аутсайдерів.
Непомітна сьогодні проблема полягає в тому, що Зеленський уперто й наполегливо закладає міни під самого себе. Указ про розпуск Ради оскаржать у суді. Рішення буде нескоро, але в разі ухвалення закону про імпічмент воно потенційно стане спусковим гачком для краху самого президента. Якщо популярність Зеленського на той час знизиться, а рішення визнає неконституційність розпуску парламенту, то і в опонентів, і в сьогоднішніх друзів президента з’явиться вагомий інструмент тиску на нього. Те саме і з призначеними Порошенком чиновниками, які поновляться через суди.
Розгрібати правові завали, які сьогодні продукує Адміністрація президента, доведеться не йому особисто й не тим, хто мало розуміється на ідеології, а суспільству загалом. Нинішніми темпами за якісь півроку Україна може опинитися в правовому хаосі й такій політичній кризі, що теперішній час здаватиметься взірцем стабільності. І все це в країні, яка досі воює.