Як один з аргументів він називає те, що «ні етнічні росіяни, ні російськомовні українці не зазнають жодної дискримінації на мовному ґрунті».
«Насправді в багатьох регіонах України від мовної дискримінації все ще страждає українська більшість, зокрема через відсутність в деяких містах України достатньої кількості українських освітніх закладів, україномовних засобів масової інформації, української мови на багатьох теле- та радіоканалах, української книжки в книгарнях, української пісні в ефірі», – вважає Василенко.
На його думку, не витримує жодної критики і теза про те, що, мовляв, надання російській мові статусу офіційної необхідне для досягнення миру й порозуміння між громадянами України.
«Незважаючи на систематичну спекуляцію мовним питанням представниками російської п’ятої колони та проросійськи налаштованими українськими політиками, в Україні ніколи не було випадків громадських заворушень і порушень громадянського миру на мовному ґрунті», – додає правознавець.
Як свідчать соціологічні опитування, нагадує Василенко, предметом першочергової уваги більшості громадян є насамперед особиста безпека, медичне обслуговування, незадовільний стан забезпечення соціальних, економічних та екологічних прав, а не питання статусу російської мови. Запровадженням державності російської мови та руйнацією конституційного ладу держави не можна поліпшити рівень та якість життя громадян східних регіонів України, додає він.
«Справжня мета вимоги Росії щодо надання офіційного статусу російській та іншим мовам полягає не в захисті мовних прав меншин, а в створенні легального підґрунтя для тотального витіснення української мови з ужитку, фрагментації України на мовно відособлені один від одного регіони та її розчленуванні як єдиного державного цілого в майбутньому», – зазначив Василенко.
Читайте статтю Володимира Василенка «Компромісна поступка чи замах на конституційний лад?» у №19 «Українського тижня».