У. Т.: У своєму блозі ви кажете про необхідність «здійснення кроків із метою виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» та «початку її створення». Які вони?
– Це саме той момент, коли мені здається, що про деталі говорити не потрібно, а кроки в таких випадках є формальними і про них відомо всім, хто обізнаний із міжнародним правом. Є відповідні процедури, які задіюють після ухвалення політичного рішення. Україна свої зобов’язання виконала. Гаранти – ні. Отже, маємо повне моральне і юридичне право повертатися до цього статусу та вживати заходів, щоб захищати себе самостійно.
Потрібно привернути увагу наших гарантів до критичності ситуації та до їхніх зобов’язань. Якщо вони на це не зреагують і ми станемо, власне, жертвою нахабної агресії та свідками анексії частини своєї території, то українське керівництво, на мою думку, повинне приймати політичне рішення й діяти.
У. Т.: Чи не ризиковано повертати ядерну зброю в країну, де нещодавно при владі був криміналітет?
– Думаю, із криміналітетом ми вже починаємо прощатися, тому попереду в нас зовсім інші уряди й керівники, які будуть на висоті своєї відповідальності (зокрема, й коли йдеться про країну, котра в разі політичного рішення повернеться до ядерного статусу). Це справді дуже велика відповідальність, але, гадаю, ми як суспільство і як держава уже доросли до її розуміння й до здатності робити адекватні кроки.
Читайте також: Ігри на крові. Як не програти війну
У. Т.: Чи може Україна гарантувати нерозповсюдження ядерної зброї?
– Вона, безумовно, повинна це зробити. Йдеться про обов’язок держави.
У. Т.: Якщо Київ починає відроджувати свій ядерний потенціал, то чи не ставить це під загрозу можливість приєднання до НАТО?
– Повернення до свого ядерного статусу не знадобилося б, якби Україна могла швидко просунутися до членства у НАТО, адже ядерного потенціалу трьох країн, а саме Великої Британії, Франції та США, було б достатньо, щоб вони накрили територію України цією «парасолькою». А оскільки таке питання, як ми чуємо від нашого уряду, на порядку денному не стоїть, то нічого не залишається, окрім шукати засобів для гарантування своєї безпеки власними силами. Отже, якби наш теперішній уряд чітко і зрозуміло сформулював зовнішньополітичну стратегію і, власне, поставив би за мету якнайшвидше приєднання до НАТО, то така проблема навряд чи була б актуальною. Але оскільки він думає, що обійдеться без Альянсу, то автоматично на порядку денному постають питання про дієві засоби стримування.
У. Т.: Військові маневри США та союзників у Чорному морі – чи не налякає це і чи не роздратує ще більше Путіна, підштовхнувши до ескалації конфлікту?
– Якщо ми боятимемося власної тіні, то завжди будемо в позиції «а як би чого не трапилося». Гадаю, нам слід діяти, виходячи із власних інтересів, а потім уже міркувати, що про це скажуть. Таку позицію наші справжні партнери повинні зрозуміти, а от для Росії це непідйомний тягар, який вона подолати не зможе. Бо для неї всі – вороги.
Читайте також: Віктор Чумак: «Жодна українська військова доктрина не враховувала можливості агресії РФ»
У. Т.: РФ може розраховувати на союзництво Китаю чи Ірану в разі глобального протистояння?
– На мою думку, не слід говорити, що Китай підтримає експансіонізм Росії, бо він і сам у цьому плані країна доволі неоднорідна. Можна багато що згадувати і про Тибет, і про Тайвань, і про північні частини КНР. Тож він, на мою думку, зберігатиме принаймні нейтралітет. Стосовно Ірану. В разі, якщо Захід правильно поверне позицію в питанні про доступ нафти із цієї країни до світових ринків, то, безумовно, Тегеран не стане союзником Москви.
У. Т.: Ви зазначили, що необхідно також повернутися до ракет малої та середньої дальності. Чи маємо ресурси для відновлення цього виду зброї?
– Для початку можна говорити про ракети малої дальності, що здатні нести будь-які боєголовки, а оскільки відстань польоту в них теж доволі велика, то як стримувальний елемент вони теж, не виключено, матимуть дуже серйозну вагу. Отже, йдеться про ракети, які, власне, можуть бути швидко доведені до відповідного стану, тим більше технології для їх створення в Україні не втрачені.
Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни
У. Т.: Чи не спричиняться заяви про відновлення Києвом ядерного потенціалу до зворотної реакції світу?
– Щоб не реагувати в такий спосіб, світова спільнота має вживати дуже конкретних заходів для захисту суверенітету України. Якщо вона думає обійтися закликами і «стурбованостями», то фактично підігруватиме агресору, не виконуючи своїх зобов’язань. За цих обставин жодних моральних, а також юридичних гризот в України бути не повинно. Якщо одна сторона угоди не виконує своїх зобов’язань, інша має всі права почуватися вільною від своїх.