Сьогодні в українських газосховищах на 1,8 млрд м³ блакитного палива менше, ніж рік тому. Пройти попередній опалювальний сезон більш-менш рівно Україні вдалося завдяки теплій зимі. Які фактори можуть забезпечити нормальне проходження наступного сезону, якщо зима буде холодною?
— Порівняння з минулим роком не є показовим. Щоб зрозуміти сценарії проходження опалювального сезону й оцінити потребу в газі, важливо розуміти інший показник — споживання. Він залежить від того, наскільки холодна зима, від економічної активності та енергоефективності споживачів. На сьогодні населення і промисловість споживають 40 млн м³/день. Взимку ця цифра може зростати до 200 млн м³/день, в екстремальні морози — до 300 млн м³/день. Якщо орієнтуватися на середню зиму, арифметика така: споживаємо щодня 200 млн м³, видобуваємо щодня 55 млн м³ свого газу, по реверсу можемо закачувати до 60 млн м³ (за наявності коштів, бо наразі купуємо лише 30–40 млн м³/день). Відповідно зі сховищ піднімаємо максимум 120 млн м³ щодня. Це варіант проходження зими без відновлення поставок із РФ. Але я переконаний, що рішення про відновлення постачання газу з Росії буде прийнято найближчим часом. Торік російський напрямок працював і не потрібно було щодня піднімати паливо зі сховищ у максимальних об’ємах. Відповідно не потрібен був великий запас. Водночас 2 млрд м³ було поставлено на неконтрольовану територію — за них ніхто не розрахувався. І те, що на сьогодні в ПСГ на 1,8 млрд м³ менше газу, ніж торік, не проблема. Ми можемо його закачати за 15 днів, якщо будуть гроші.
Інші варіанти є?
— Так, якщо нам запропонують адекватну ціну та гарантії поставок із РФ. Тоді зможемо отримувати газ одночасно з трьох джерел: реверсного (60 млн м³/день) і РФ (114 млн м³/день — максимум, який можемо купувати в них), плюс 55 млн м³ свого. У цьому разі взагалі повністю закриємо потреби й зможемо не споживати газ із ПСГ. В Україні потужна ГТС. Вона здатна отримувати надвеликі об’єми від російської та європейської сторін, закачувати й викачувати з ПСГ значний об’єм протягом дня. Нам підходить будь-який сценарій з одним «але». Якщо зима буде дуже холодною, буде потреба в потоці з РФ. Ми можемо пройти зиму без російського газу, але якщо не буде екстремальних температур. У сильні морози неважливо, який об’єм буде в ПСГ, нехай навіть усі 30 млрд м³. За наднизьких температур потреба так зросте, що швидкість підняття газу зі сховищ буде недостатня.
Ви казали, що до початку опалювального сезону плануєте мати в ПСГ 19 млрд м³ газу. Фахівці сумніваються в такій перспективі за відсутності постачань із РФ…
— Без поставок із РФ 19 млрд м³ закачати й справді неможливо. Але для цього я розклав сценарії щоденного споживання, щоб продемонструвати: форс-мажорної ситуації із запасами немає. Відчуття форс-мажору штучно нагнітається, щоб змусити Україну погодитися на умови російської сторони й купувати газ по $247,17 за тис. м³. Ми ж принципово не хочемо цього робити не лише через ціну, а й через жорстку позицію РФ. Росія проти визначення ціни на весь опалювальний сезон і проти підписання тристороннього договору за участю ЄС. Для нас же це вкрай важливо: нам потрібна не лише низька ціна, а й гарантії сталої ціни на весь опалювальний сезон. Інакше можемо опинитися без контракту посеред зими, а це вже справжня проблема. Але я переконаний, що нам вдасться досягти домовленостей: ми ж купуємо в РФ ядерне паливо, вугілля, електроенергію. Змушені вибудовувати комерційні відносини, незважаючи на війну. Альтернативи немає, інакше доведеться відключати тепло, світло. Якщо ж постачань російського газу все-таки не буде, слід розраховувати на форс-мажорний сценарій. Звідси й цифра 19 млрд м³, щоб себе забезпечити. На сьогодні в ПСГ 13,2 млрд м³.
Чи є фінансовий ресурс для придбання об’єму, якого не вистачає?
— 4,8 млрд м³ теоретично можемо закачати й без РФ за ціною $255 — стільки платимо за реверсний газ. Це $1,2 млрд, і їх у нас наразі немає. Шукаємо, попереду ще щонайменше 63 дні. Щодня закачуємо 75 млн м³ (більше не можемо) по $255. Виходить майже $18,8 млн/день.
Чому в першому півріччі, коли закачували російський газ, практично відмовилися від імпорту газу з Європи? Це було в умовах усвідомлення ризику, що поставки газу з РФ можуть припинитися в будь-який момент.
— Це не була принципова позиція, йшлося про поставки за найнижчими цінами. У певні моменти російська ціна була нижча за європейську, а Нафтогаз намагається максимально дешево купити блакитне паливо. До речі, європейський газ дешевшає, щойно Україна перестає його купувати. Тому інколи варто менше купувати його в Європі, щоб ціна просіла.
Читайте також: Даґлас Траппетт: «Енергетика є основною перспективою австралійсько-української співпраці»
Яких заходів вживає держава для збільшення внутрішнього видобутку природного газу?
— Підняли ціну для Укргазвидобування (основна компанія з видобутку газу — 70%). Для більшої її результативності слід вкластися в бурове обладнання, проведення пошукових робіт, модернізацію інфраструктури, адже родовища старі. Але все обмежено бюджетом. Щоб добувати більше природного газу, потрібні інвестиції. Гроші можна отримати за рахунок вищої ціни, надходжень із бюджету або від інвестора. Інвестори не йдуть у країну, яка воює. У бюджеті грошей немає: їх витрачено на соціальні потреби та оборону. Єдиний варіант — дещо підняти ціну для Укргазвидобування. Взяти невеликі кошти, поремонтувати старі свердловини й відповідно збільшити видобуток вигідніше, ніж бурити нові. І це робиться. Щодо приватних газовидобувачів, то для них зросла рента з 28% до 55% вартості видобутку для свердловин до 5 км. В Україні їх більшість. Видобувачі платять також ПДВ та інші податки. Сім основних українських компаній добувають сумарно 3,5 млрд м³/рік, і їм невигідні такі умови. Вони можуть узагалі перестати додатково бурити й нарощувати видобуток, бо працюють «у нуль». Пропонуємо знизити їм ставку: вони стимулюють видобуток і компенсують загальні надходження до бюджету. І ми переконали Мінфін, що оптимальна цифра — 29%. Інший крок — спрощення процедури видачі дозволів. Для введення в експлуатацію свердловини треба більше ніж 80 дозволів (на різних рівнях). Ми розглянули перелік і найближчим часом скоротимо його, пропишемо терміни видачі.
Чи має уряд кількісну оцінку економії споживання газу в результаті заходів з енергоефективності, вжитих протягом останнього року?
— Економія відбувається за рахунок промисловості, зменшення споживання та завдяки енергоефективності — 2 млрд м³ за останній період, а це $500 млн. Підприємства Фірташа почали менше виробляти сільгоспдобрив, ОПЗ — мен-
ше аміаку, деякі котельні переходять із газу на тверде паливо. Усі намагаються економити, і це результат вирівнювання цін.
Віце-прем’єр Вощевський сказав, що не виключає восени вашої відставки. У ході масових акцій протесту шахтарів у Києві звучали вимоги про відставку у зв’язку із заборгованістю з виплати зарплат та відсутністю реформ вугільної галузі. Яценюк не раз висловлював невдоволення вашою роботою і назвав ситуацію в енергетичному комплексі критичною. Чи втримаєтеся ви на посаді?
— Ситуація в енергетиці не є критичною, у ній просто дуже багато критики, політики й чиїхось інтересів. В енергетиці «погано», бо я займаю принципову позицію проти монополістів, які на певних рівнях лобіюють свої інтереси. Роками на відповідальних посадах міністерства був тераріум, що охороняв чиїсь фінансові інтереси. Я привів близько 35 незалежних фахівців, яким вдалося стабілізувати ситуацію з опалювальним сезоном за 20 днів і припинити віялові відключення. При цьому команда не зважала на імена, що покривали (а подекуди й далі це роблять) ті чи інші схеми. Звісно, це нікому не подобається, тому в публічній сфері Демчишин найгірший. Я працюю громовідводом, щоб команда могла займатися справою. Якби на моєму місці був протеже якогось політика-популіста, його вже нагородили б орденом героя. Планку з орденів можна було б отримати, якби ми підняли тариф із 80 к. до 1,2 грн, як того хотів ДТЕК, монополіст на ринку теплової електрогенерації. Люди платили б ще вищі тарифи, а в медіа мене називали б найкращим міністром. ДТЕК же витрачає $10 млн/рік на піар. Натомість кожні два тижні я публічно нагадую, що він не заплатив державі 400 млн грн за відвантажене вугілля і міністерство не в змозі розрахуватися з шахтарями. Але на це ніхто не зважає.
Читайте також: Ярослав Неверовіч: «Субсидії – це коли уряд бере гроші з вашої кишені й перекладає до інших»
Як ви оцінюєте становище енергетики?
— Протягом 20 років енергетику грабували. Це ключовий сегмент економіки України — 30% ВВП, у ньому постійно є гроші (завдяки щоденним постійним платежам). Але замість того, щоб розвиватися, ринок стагнує, гроші не інвестуються, а втрачаються (чи то на неефективних держпідприємствах, чи в калькуляціях приватних компаній). Наприклад, шахтарі компанії ДТЕК під стінами просять підняти ціну на вугілля й тариф на електрику. Їм ніхто не пояснює, що після попереднього підвищення в 2014 році їхня зарплата не зросла, а впала на 5%, бо достаток шахтарів залежить від приватного власника електростанцій і шахт, що витрачає гроші не на зарплату, а на свої літаки, нерухомість і купівлю нафтогазових підприємств. Якщо держава підніме тариф, ми всі платитимемо, щоб Ахметов розрахувався з боргами. Бо всі попередні роки в модернізацію ніхто не вкладав — лише в придбання нових активів. При цьому менеджмент просить мене допомогти з боргом $3 млрд, який потрібно повертати кредиторам. Але не зрозуміло, на що було витрачено ті кошти. Якби нам зараз виділили 1 млрд грн (для держави це небагато) на модернізацію обладнання в шахтах, протягом півроку їх можна вивести на беззбитковий рівень. У результаті будуть вугілля, зарплати шахтарям і зникне потреба брати кошти з бюджету. На сьогодні ж шахти завдають збитку державі 250 млн грн/місяць. Зарплати платити треба, техніка стара та зношена — от і вся економіка…
Уряд вам виділить 1 млрд грн на модернізацію?
— Кабмін досі твердить: грошей немає. Я ж пояснюю, що це гра в одні ворота: державні шахти повинні бути конкурентоспроможними. Інакше ДТЕК, як монополіст, диктуватиме всім правила гри одноосібно. Адже все вугілля, потрібне Україні, ця компанія може добути на своїх шахтах. І видавивши державу (як гравця на ринку), вони вказуватимуть «реальну собівартість» та виставлятимуть тарифи самостійно — конкуренції ж немає. І далі переконую колег, що ситуацію треба ламати, незважаючи на весь арсенал тиску — від підконтрольних депутатів до контрольованих ЗМІ.
Тобто ви не готуєтеся восени до відставки?
— У мене є маса питань, над якими треба працювати щодня, щоб утримувати ситуацію і не втратити динаміки підготовки реформ. Звісно, ВР може проголосувати за моє звільнення, але за власним бажанням посаду не залишу. Не для того я півроку розгрібаю це болото, щоб так просто здатися.
Читайте також: Вільна енергетика та її вороги
Чи можливі нові страйки шахтарів? Наскільки ними можуть маніпулювати олігархи й конкретно Рінат Ахметов?
— Страйки можливі, якщо люди готові за 500 грн їхати до Києва, ночувати в автобусі й кричати цілий день усе, що їм скажуть. Щоб шахтарська праця була безпечною, потрібні гроші. А держава протягом півроку ні копійки не дає шахтарям на розвиток, ледве виплачуються зарплати.
І все ж ви не озвучили особистої ролі Ахметова в майбутніх шахтарських страйках…
— Сподіваюся, що протягом попередньої фази цих заходів він побачив їх низьку ефективність. А такі акції дорого коштують — мінімум 30 млн грн.
Як оцінюєте нинішній стан Укртранснафти?
— Укртранснафта — 100% державне підприємство. Протягом трьох останніх місяців заплачено 409 млн грн дивідендів, переглянуто всі інвестпрограми, зменшено витрати компанії (її прибуток цього року орієнтовно більше ніж 1,5 млрд грн). Крім того, ми підняли тариф для транспортування нафти. Тому з боку держави позитив є. Почали міняти менеджмент: раду директорів і ключових представників у регіонах (Кременчуці, Бродах, Херсоні, Одесі). Тобто підприємство під контролем держави, і компанія заробляє кошти. У ПриватБанку в Укртранснафти близько 2 млрд грн (на річному депозиті), які стануть доступні лише в квітні 2016-го, що є певною проблемою. Часом ще чути погрози Лазорка — він підписав договір на зберігання технологічної нафти на рік (з вартістю 0), а потім передумав і підписав із вартістю 6 грн/т за добу. Ця сума вже становить більше ніж 650 млн грн. Тобто своїми діями він завдав значний збиток державі. Не розумію, чому за цим фактом досі немає розслідувань.
Яка ситуація з Укрнафтою? Подолано опір Коломойського?
— Ситуація значно проблемніша, тому що власність майже 50/50. Через певну публічну нелюбов до Коломойського лунають гасла позбавити його прав власності. Але ж ми намагаємося будувати демократичну державу, а в нього 50% акцій компанії, які він придбав на ринку. Мене часто за констатацію фактів звинувачують у співпраці з Коломойським, але я прихильник вирішення проблем професійними методами, а не війною. У Коломойського теж є претензії: держава використовувала газ і не повернула. Але в нас протилежні зауваження: ренту він не платить, є підозри, що оприлюднений об’єм добутої нафти занижено. Тобто не всі прибутки компанії прозорі. Крім того, частину блакитного палива, яке мало піти Нафтогазу, Коломойський переробляв на своєму «Азоті». До того ж за минулий рік вказано, що 2 млрд грн витрачено на геологорозвідку, а на ринку запевняють, що роботи не проводилися… Усі ці питання треба ретельно аналізувати.
Чи стане новий менеджмент ефективнішим?
— Сподіваюся. Якщо він не буде кращим, його доведеться знову міняти. Перше завдання нового менеджменту — детальний аудит діяльності останніх двох-трьох років. З’ясування ситуації з дивідендами, прибутками, зобов’язаннями. Переконаний, із часом Укрнафта платитиме податки, ренту, ПДВ. Зараз відбулися зміни в законодавстві. Наглядова рада, у якій шість членів представляють інтереси держави, має можливість прийняти рішення, обов’язкові до виконання. А це серйозний інструмент впливу на міноритарного акціонера. Він це розуміє і повинен іти на контакт.
———————————————–
Володимир Демчишин народився 1974 року у Львові. Має диплом спеціаліста міжнародних економічних відносин Львівського держуніверситету імені Івана Франка та ступінь MBA з міжнародних фінансів Бізнес-школи Канзаського університету (США). Працював директором відділу інвестиційно-банківських послуг групи Investment Capital Ukraine. До ICU — віце-президентом банку ING, менеджером відділу корпоративних фінансів Ernst & Young. Із серпня до грудня 2014 року — голова Національної комісії з держрегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. З грудня 2014-го — міністр енергетики та вугільної промисловості України.