По-перше, завантажити по вінця. Скільки там, кажете, народу вміщається? Семеро? Зробити блискавичний рейд, скажімо, хоча б до Дніпропетровська (там якраз кілька моїх друзів жаліються, що не можуть вибратися на Майдан) і назад. І хоча б половину шляху оцінити з глибини салону. Але не треба плутати поривання душі з редакційним завданням. Невдовзі, сподіваймося, настане мирне життя, тож доведеться знову вирішувати питання, як пересуватися групі людей на кілька чи кількасот кілометрів із максимальним комфортом.
Під час закордонних подорожей я не раз стикався з незрозумілою для мене ситуацією, коли група не останніх, повірте мені, бізнесменів замість того, щоб прибути кожен своїм лімузином, вивантажується разом із точнісінько такого Volkswagen Multivan, як у мене зараз. Ну хіба що, може, в них преміум-комплектація, всередину не зазирав. Але йдеться не про подробиці, а про принцип. Гаразд, припустімо, їхні ділові люди не пихаті, подекуди підкреслено скромні («унічіженіє паче гордині»), але є й раціональніші пояснення. Будь-який седан – це все одно низька стеля. До того ж більше ніж утрьох на задньому сидінні не вмістишся, якщо себе цінуєш. Та й не пристосовані звичайні седани долати наші ландшафти. Гаразд, хай буде позашляховик. Але просторові обмеження все одно лишаються. Всімох, якщо товариство приємне й корисне, логічніше і зручніше все ж таки саме так, мультивеном.
Водій при цьому геть не почувається пролетарем на чужому святі життя. Сидіння з підігрівом і регулюваннями в усіх можливих вимірах, пристойний огляд, повна керованість процесом. Прилади по-німецькому суворі, але інформативні, на дисплеї – температура за бортом, середня швидкість, запас ходу, витрати пального (навігатор в опції, враховуючи характер конячки, тут він не завадив би). Дволітровий дизель дає змогу забути всі прокльони, які колись цьому різновиду тяглової сили надсилалися: заводиться миттєво, тягне вправно. На спідометрі кінцева позначка – 240. Це означає, що 200 витиснути не проблема (я не наважився, я ж не нардеп!). Важіль швидкостей чомусь на панелі, як у сучасних гібридів, – доведеться звикати. Семиступенева трансмісія – автомат не тупить, хоча я боявся. На обгін ідеш із запасом внутрішньої впевненості, ніби ти у звичайному дволітровому седані. Суб’єктивно ж головним виявилося ось що: незвично висока посадка дає те, чого зазвичай бракує і на трасі, і в місті, коли бачиш лише дверцята передньої машини, а не всю дорожню ситуацію загалом. Тут почуваєшся як у гелікоптері. Що ж до габаритів, то вони, хоч як дивно, не заважають і не лякають, припаркуватися в шпаринку вдалося без проблем із першої спроби, навіть не вмикаючи парктронік. Якщо до чогось причепитися, то… ну хіба що ось, будь ласка: 12-вольтовий роз’єм живлення в дуже незручному місці. Таке враження, що, відколи світ кинув курити й електрозапальничка перестала бути предметом першої потреби, автовиробники водночас забули про необхідність підзарядити мобілку (хоча, sorry, є вхід USB). На цьому приводи для моєї прискіпливості вичерпуються.
Окремий предмет гордощів для розробників – прохідність. Volkswagen гарантує мультивену долання водних перешкод до 30 см завглибшки (при повному навантаженні) й підйомів до 37° (так само). Перше не було нагоди спробувати, друге підтверджую: є в столиці одна, з дозволу сказати, вуличка, ніби навмисне створена, щоби перевіряти хвастощі автовиробників (хочете знати де – пишіть у «личку», маленька підказка: з Подолу на Татарку). Там: а) бруківка; б) дірки; в) бруд; г) місцями мало не 45°. Ну, може, не 45, але візуально справляє враження. Multivan по ній буквально злетів, я незчувся, як був нагорі. Пасажирка, яку прихопив, щоби було з ким ділитися враженнями, взагалі нічого не встигла зрозуміти. Позашляховик не позашляховик, але паркетник як мінімум.
Так ось, про пасажирів. Кондиціонер, вибачте, якось не оцінив, а щодо опалення, то тут без питань – кожен пасажир має індивідуальний клімат-контроль. Дверцята на сервомеханізмі, до салону заходиш, практично не нахиляючись, та й усередині пересуваєшся ніяк не навкарачки. Сидіння рухаються на рейках, повертаються, складаються (замість заднього ряду виходить багажник), тож можна влаштовувати хоч робочу нараду, хоч пікнік. Мобільний офіс. Або кают-компанія. Під кожним кріслом – простір, достатній, щоби вмістити невеличку валізу. А також регулювання, підлокітники. Хочеш – спи, хочеш – спілкуйся, хочеш – дивись у вікно, хочеш – грай в Angry Birds. Життя належить тобі. Я серйозно!
Тепер поясніть мені, навіщо взагалі виготовляються ті потворні розшиті лімузини – тільки заради того, щоби сфотографуватися у весільний альбом? Звісно, коли їде така громіздка конструкція, відразу видно, що ти себе цінуєш, плекаєш і пестиш. А Multivan розрахований не на когось, не на чиїсь погляди й оцінки, а на тебе особисто. Ну й хай кажуть, хто не знає, що це поліпшена маршрутка. «Передайте, будь ласка, на квиток!» Переконувати снобів навряд чи гідне завдання для зайнятих людей.