Всі області, у яких колись були спроби розхитати владу та створити недореспубліку, можна умовно поділити на два типи: території, де повернення «Новоросії» можливе, і території, які вже отримали імунітет від цієї хвороби. При цьому не розглядаються частини Донецької та Луганської областей, які контролює українська влада. Звичайно, проблем там вистачає, як і охочих повернутися до «русского мира». Втім, концентрація працівників правоохоронних відомств та армії на Сході гарантує недопущення таких подій.
До першої, найнебезпечнішої категорії можна зарахувати Херсонську, Харківську та Запорізьку області. З політичного погляду саме тут лишається певна кількість прихильників Віктора Януковича та колишньої Партії регіонів (чи її сучасних клонів). Такі висновки підтверджують і результати місцевих виборів у 2015 році. На виборах до Запорізької облради Опозиційний блок здобув 33% голосів, ще майже 12% — партія «Наш край». Міським головою Запоріжжя став Володимир Буряк (самовисуванець, представник заводу «Запоріжсталь», що належить Ахметову), якому в другому турі поступився кандидат від Блоку Петра Порошенка Фролов. За даними Комітету виборців України (КВУ), виборчий фонд Буряка
становив понад 7,7 млн грн, що є одним із найбільших серед офіційних по всій країні. Такі витрати можуть бути пов’язані з бажанням Ахметова зберегти свій вплив у важливому для його бізнесу місті та області. Ще одіознішого міського голову отримав Харків. На цю посаду повторно обрали Геннадія Кернеса, який очолює місто з 2010 року. Перемогу він здобув ще в першому турі, набравши понад 65% голосів. А партія «Відродження», до якої він належить, без сюрпризів здобула більшість в області (41,7%), що разом із електоратом Опозиційного блоку (15,8%) та «Нашого краю» (9%) дає змогу контролювати ухвалення будь-яких рішень. Трохи краща ситуація на Херсонщині. Міський голова Херсона Володимир Миколаєнко — кандидат від партії «Батьківщина», а на виборах до облради більшість здобув БПП із результатом 20%. Утім, Опозиційний блок і «Наш край», які посіли відповідно друге та третє місця, у сумі мають понад 32%. Водночас варто звернути увагу на географію розподілу голосів у районних та міських радах області. Що ближче до Криму, то більше голосів у колишніх регіоналів, що створює таку собі бомбу уповільненої дії в стратегічно важливому регіоні.
Читайте також: Операція «Повернення Малоросії»
Не все спокійно й в умовно безпечних Одеській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Хоча загалом ситуація там краща, і на те є різні причини. Одеська область, навіть за наявності Ківалова та Труханова й навіть із 46% голосів сумарно в опозиційних сил, не така однорідна, як, наприклад, Харківська. Це заважає консолідації колишніх регіоналів на рівні області. На Миколаївщині на виборах переміг Опозиційний блок із 26%, ще 15% додає «Наш край» та 6% «Відродження». Разом із тим доволі показовими були вибори міського голови: у другому турі переміг Олександр Сєнкевич («Об’єднання «Самопоміч»), який зміг обійти Ігоря Дятлова з Опозиційного блоку. Аналогічно зробили свій вибір не на користь «попередників» і мешканці Дніпра. Там відомий регіонал Олександр Вілкул поступився Борису Філатову з УКРОПа, хоча по області перемога за Опозиційним блоком (38%, плюс 8% у «Відродження»).
Підтримка політичних ідей є своєрідним продовженням соціальних та культурних особливостей зазначених регіонів. Тут найбільший відсоток людей, які симпатизують російським або навіть радянським цінностям. Частково це пов’язано з активною деукраїнізацією, що відбувалася з приходом більшовиків, заселенням вказаних територій етнічними росіянами. Через це спротив відродженню української мови та культури. Наявність рідних у Росії та розміщення неподалік кордонів із РФ (зокрема, і з окупованим Кримом) сприяють підтриманню контактів із країною-окупантом. Попри наявні обмеження в залізничному сполученні, переміщення людей в обидва боки триває, що відкриває можливості для проникнення ДРГ чи вербування розвідників, пропаганди та контрабанди. Втім, є і певний позитив. Мешканці окупованого Криму, які приїжджають до херсонських Новоолексіївки чи Генічеська по якісніші та дешевші продукти й ліки, кримські батьки, які реєструють немовлят на материковій частині для отримання українських документів, — усе це дає місцевим привід сумніватися в реальності солодкого життя в РФ, яке вони бачать по супутникових телеканалах.
Якщо казати про економічні причини, то вони беруть початок із Радянського Союзу. Саме тоді в період активного розвитку промисловості були створені тісні зв’язки між підприємствами, які зараз містяться по різні боки кордону. За перші 20 років незалежності такі зв’язки здебільшого були збережені, а деякі навіть посилені. Орієнтація української промисловості, особливо оборонного сектору, на російський ринок дорого коштувала нашій країні з початком війни. Однак у Росії проблем через розірвання відносин виявилося не менше. Заявлене імпортозаміщення поки що відбувається лише на папері, а брак українських комплектуючих уже дає про себе знати. РФ потрібні, зокрема, двигуни для гелікоптерів (які виробляє «Мотор Січ», Запоріжжя), газотурбіни для кораблів («Зоря»-«Машпроект», Миколаїв). Херсон може похвалитися суднобудівними потужностями. Критичне значення для Росії має оновлення стратегічного ядерного озброєння. Але частина міжконтинентальних ракет «ядерної парасольки», насамперед РС-20 «Воєвода», розроблена на дніпровському «Південмаші» й не має російських аналогів. Така сама ситуація і з мирними космічними кораблями, адже двигуни для ракетних систем «Циклон», «Бриз-КМ» та «Енергія» теж випускалися в Дніпрі, а електроніка до них — на «Хартроні» в Харкові. Власні розробники не можуть забезпечити російським ракетним військам стратегічного призначення належну якість: горезвісна «Булава» не показує стабільної роботи й падає майже під час кожного випробування. А цивільні «Протон» і «Прогрес» своїми періодичними аваріями наочно показують спроможність РФ відмовитися від українських розробок. Саме тому проект «Новоросія» — це не лише про захист російської мови чи Митний союз замість Європейського.
Читайте також: Чому замерзла «русская весна»
Окрім промислового значення Південь та Схід України мають стратегічну цінність й у військовому сенсі. Контроль над Одесою, Херсоном і Миколаєвом цілковито відрізає Україну від моря. Доступ до портів відкриває нові перспективи для економіки, а захоплення чорноморських берегів значно спрощує перекидання військ із Криму. Варто згадати й майже забутий зараз «сухопутний коридор» до окупованого півострова. Сумнівність успішної реалізації проекту керченського мосту ставить РФ і Крим у залежність від стану переправи. А окупація частини Донецької, Запорізької та Херсонської областей змогла б відкрити коридор із Криму до Ростова й забезпечила б незалежність півострова від України. Схожа ситуація з Одеською областю: контроль цього регіону важливий для розблокування доступу до Придністров’я. Втім, суто воєнна операція в зазначених областях видається малоймовірною і потребує застосування всіх компонентів гібридної війни. У РФ достатньо особового складу й військової техніки для прориву української оборони та навіть для захоплення певних територій. Однак встановлення реального контролю та придушення можливого спротиву й партизанської діяльності на таких великих територіях потребують концентрації значно більших сил.
Події 2014–2015 років засвідчили, що, попри спроби проголошення «народних республік», у низці областей України сценарій створення масштабного непідконтрольного утворення не був реалізований. Це сталося з різних причин. У Миколаєві активність сепаратистів впала після мітингів небайдужих проукраїнських громадян навесні 2014 року та певної підтримки силовиків. І хоча рік потому місцеві правоохоронці запобігли невдалій спробі агітації за створення «ННР» напередодні Дня Незалежності України, зараз ситуація розцінюється як стабільна. Одеські події також показали бажання місцевих самостійно боротися за свій спокій. Не допомогла російським провокаторам і штучно організована трагедія на Куликовому Полі. Утім, найвагоміший внесок у забезпечення стабільності в регіоні зробила СБУ, провівши масштабну операцію з придушення сепаратистської діяльності навесні 2015 року. Замість «Бессарабської» чи «Одеської» народних республік три хвилі зачисток і навіть своєрідний парад-демонстрація містом. Зменшення охочих вийти на антиукраїнські мітинги на річницю трагедії в Будинку профспілок є найкращим індикатором ефективності проведених заходів. Скоординовані дії добровольчих організацій та місцевої влади врятували Дніпро.
Читайте також: Капкан, що не замкнувся
Разом із тим фактичний провал люстрації та повернення на керівні посади одіозних політиків, які й сьогодні мають антиукраїнські погляди, залишає питання безпеки країни відкритим. Активізація таких «консервів» можлива за відповідних економічних умов. У цьому сенсі будь-яке погіршення рівня життя населення грає на їхню користь, а відсутність адекватної реакції з боку влади ще більше розв’язує руки. Як і брак грамотної гуманітарної політики. Якісно та системно проведена лагідна українізація, що враховуватиме особливості регіону, замість «шароварщини» та «вишиватництва» могла б стати кращим захистом від «увічливих людей», ніж війська та поліція. Охолодити голову окупантові можуть і розбудова системи територіальної оборони та підготовка до партизанського спротиву, хоча зараз така робота ведеться лише невеликими волонтерськими групами й не стане серйозною перешкодою в разі масованого наступу військ.
Відновлення «Новоросії» можливе лише в разі проведення складного комплексу заходів: політичної роботи, пропаганди, дезінформації, кібернетичних втручань, провокування соціальних протестів, диверсійних дій та прямого військового втручання. Лишається сподіватися, що українським спецслужбам вдасться помітити таку активність до повторення «русской весны».