Головні новини й далі з фронту. Ті, кому треба пояснювати цю тезу, навряд читають цей текст. Інший напрям – дипломатія і міжнародні відносини загалом. Там також відбувається чимало важливого, а причина проста: ми повністю залежні від Заходу у постачаннях грошей та зброї, а отже в питанні перемоги. Світовий банк пророкує Україні падіння ВВП на 45%, а дефіцит бюджету складає $15 млрд. Хороша новина: за словами міністра фінансів Сергія Марченка, ці гроші від міжнародних донорів уже зібрано. Погана новина: йдеться про один квартал в умовах повномасштабної війни. Він саме закінчується наприкінці червня, а тоді почнеться інший квартал з потребою перекрити нові $15 млрд. Тому тим, хто занадто гостро реагує на паливні ціни, варто зберегти нерви. Вони знадобляться, коли справжні економічні наслідки війни дійдуть до кожного. Грошей донори можуть давати по-різному: у режимі «з лишком», у режимі «достатньо» та в режимі «з голоду не помруть». Це прямо впливатиме на суспільні настрої. Те саме й зі зброєю: є режими «гнати ворога за Кубань» (поки що неймовірний варіант), «відігнати ворога» і «зафіксувати лінію зіткнення». Іншими словами, хоча без наших власних надзусиль перемога не настане, але її близькість визначаємо не ми.
Читайте також: «Позвони мне, позвони». Чи правда, що Макрон і Шольц – найчастіші співрозмовники Путіна серед іноземних лідерів
Інформаційне поле в цілому відповідає описаній розкладці по темах. І все ж дедалі частіше відбуваються дивні відхилення. Політичні команди, їхні радники, технологи і кола прихильників активно почали відволікатися на штовханину між собою. Зазвичай таке вважалося кумедним, але тепер це краще називати політичним ідіотизмом. Прикладів уже занадто багато, щоб просто не зважати на них. Після 10 днів війни автор цих рядків почав спостерігати у соцмережах шаблонні коментарі в стилі «клоунська зелень зраджує Україну» (слова можна розставити у довільному порядку). Їх масово залишали з однотипних облікових записів із патріотичними зображеннями замість фотографій. Вже наприкінці травня сталася інша подія. Віктор Медведчук дав «свідчення», які навряд чи можна буде використати у суді з користю через певні правила українського кримінального процесу. Він розповів, що ледь не все погане з 2014-го робив за вказівкою Петра Порошенка. Цей запис під тривожну музику для додаткової емоційності протягом дня періодично крутили в ефірі національного телемарафону. Перелік можна продовжувати довго. Бездоказові розповіді про спробу вищого керівництва держави узурпувати владу і комедія, яку влаштувала вже сама влада з виїздом Петра Порошенка за кордон. Якщо абстрагуватися від цієї «вічної боротьби», то реклама Фонду Ріната Ахметова в ефірі того ж телемарафону під час війни – явище з тієї ж категорії. Або постійне згадування з приводу і без «групи Єрмака-Макфола», у якої є «план Єрмака-Макфола». І проблема навіть не в тому, що офіційно колектив називається Міжнародною робочою групою з питання санкцій проти Росії.
Справа в іншому. Хтось досі вважає, що промовивши слово «Єрмак» у ЗМІ щонайбільше разів, зробить особу популярною і шанованою в суспільстві. Інші переконані, що розказаний сотню разів анекдот про «клоунів» і «зелень», навпаки, підірве популярність певної особи. Лідери двох політичних таборів досі живуть фантомними болями виборчої кампанії-2019.
Загалом це звична і давня хвороба української довоєнної політики. Багато основних дійових осіб у різний час (можливо й несвідомо) повторювали одну й ту саму помилку, намагаючись відтворити час свого найбільшого особистого успіху, який лишився у минулому. Це можна навіть порівняти з особистим карґо-культом. Віктор Янукович до останнього залишався «губернатором» Донецької області, хоч і давно мав зрозуміти, що став президентом України. Юлія Тимошенко щоразу створювала якісь нові «нові курси», хоча виборців не особливо зацікавили і старі. Інші персони жили переконанням, що більша валова кількість реклами і політичного піару нібито перемагає все, хоча ось це вже точно ніколи не давало бажаного ефекту.
Читайте також: Зеленський, Черчилль і борода Бога
Ці ігри навряд чи приведуть нас усіх до поразки у війні. Однак вони змушують відволікатися на несуттєве, а отже забирають час і так наносять шкоду. Політичні суперництва і все супутнє, що вони продукували до 24 лютого, безнадійно застаріли. Застаріли разом із більшістю їхніх учасників. Можна запускати ботів, витягати з шухляди Медведчука, пускати піар-ролики на телебаченні, але у разі української перемоги політика буде вже іншою.
І треба додати, що вона теж не буде ідеальною. Однак доречнішою і відповідною своєму часу. Теза про те, що «політики на час війни в Україні немає» теж неправдива. Просто основні політичні події відбуваються не там, де ми усі звикли. Загалом є низка справді важливих тем сьогодення: фронт, дипломатія, економіка, гуманітарна складова та інфраструктура. Останнім займаються «господарники», як би нам усім не подобалися контексти цього поняття.
Ті, хто справді наближений до цих тем, і отримують політичні дивіденди. Якщо фронтовики і дипломати збирають відкладений політичний капітал, який реалізують після війни, то «господарники» накопичують і навіть реалізовують його вже сьогодні. Адже «боти» і Медведчук – всі у соцмережах, а коли виходиш на вулицю, то бачиш як комунальники вставляють вікна у будівлі, де їх раніше вибило вибуховою хвилею. І лінія «комунальні служби – мер» народжується в голові сама собою. Перетік реального політичного капіталу від «балакунів» на політичних ток-шоу до виконавців на місцях почався ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії. Це підтверджували будь-які вибори, коли місцеві партії чи просто відомі особи вщент розбивали політичні бренди з центру.
У цьому процесі теж є чимало бруду. Мерська піар-історія з бездумними перейменуваннями всього, що існує, або їхнє ж намагання вказати своє ім’я на кожному відновленому будинку навряд чи значно кращі за суттю явища, ніж сварка Володимира Олександровича з Петром Олексійовичем. Однак тенденція існує незалежно від того, подобається вона чи ні. А найважливіше те, що «старі політики» не обов’язково мають сходити з арени. Ключове питання якраз у тому, чи зможуть вони направити сили на партнерство з героями нових часів і так знайти своє місце в новій конфігурації. Це складно і досі незрозуміло, чи вдасться. Адже доведеться будувати союзи партнерів, а не іменні франшизи, де все вирішує одна людина.