Кшиштофа Варґу передусім знають як польського прозаїка та журналіста з «Ґазети виборчої». У 2008 році йому вдалося поєднати свій художній хист із журналістським у збірці есеїв «Гуляш із турула» про культуру Угорщини. Варґа написав цю книжку з фаховою спостережливістю й філігранним художнім мисленням, відтворивши найвразливіші місця угорського менталітету. Тож не дивно, що у 2009 році його твір здобув приз читацьких симпатій на найпрестижнішому польському літературному конкурсі Nike. Кшиштоф Варґа добре вивчив культуру Угорщини й тримає руку на пульсі найновіших подій історії цієї країни.
Національна ностальгія
У. Т: Певно, в Польщі, як і в Україні, Угорщина асоціюється з кількома стереотипами: паприка, паленка, Балатон. На чому насправді будується угорська культура? Без чого ти не уявляєш собі цієї країни?
Угорщина спирається на плеканні своєї ідентичності, типовій для невеликих країн, особливо для тих, що колись були значно більшими. Єдине, що має ця країна з населенням 10,5 мільйонів – це історія. Угорці вірять у свою винятковість. І це правда, взяти хоча би мову й походження. Мені найбільше імпонує їхня прив’язаність до своєї народної традиції, вони її справді культивують. Народна традиція у Польщі стала кітчем. А там – усе живе. Ось мені страшенно подобаються їхні танцгазо – будинки танцю. Угорська ідентичність, як і польська – це поєднання манії величі та комплексу меншовартості: переконання у своєму історичному месіанізмі й мартирології. Зрештою, історія Угорщини ХХ ст., на відміну від історії Польщі, – низка невдач. Для Польщі кінець Першої світової війни – здобуття незалежності та державності, а для Угорщини – Тріанон і втрата Семигороддя, Словаччини, Воєводини й Закарпаття. І до сьогодні, як би це парадоксально не звучало, це формує угорську ідентичність. Здавалось би, чим далі від цих подій, тим більше вони мали би затиратися в пам’яті, однак в Угорщині – все навпаки.
У. Т.: Невже навіть нові покоління угорців носять у собі цю пам’ять?
Так, в Угорщині немає різниці між генераціями. Не тільки старші люди про це пам’ятають, а й молодші. Зокрема є цілий напрямок в угорській рок-музиці, який називається немзеті-рок, тобто національний рок. Наприклад, гурт «Карпатія» співає про те, що Семигороддя повинно бути угорським, або найкраща на світі паленка – угорська. Ці колективи співають також пісні періоду Другої світової війни у рок-обробках. На угорських вулицях можна побачити двадцятирічного хлопця, фана музики хеві-метал: на наплічнику в нього напис «Metallica», а на футболці – карта великої дотріанонської Угорщини. І що цікаво, ця течія стає популярнішою. Це, як на мене, спричинено внутрішньою кризою: політичною, суспільною та економічною. Й національна ностальгія стає все сильнішою.