Президентська кампанія в розпалі. Щоб схилити українців на свій бік, кандидати часто апелюють до економічних фактів. Порошенко акцентує на позитивних зрушеннях в економіці, немов усі вони без винятку є результатом роботи його команди. Конкуренти загострюють увагу на економічних невдачах та проблемах, тому може скластися враження, ніби президент винен в усіх бідах країни. Виборцеві важко відсіяти зерно від полови. Але дуже хочеться зробити свій вибір легко, якісно й без зайвих зусиль.
Як це часто буває, правда десь посередині. Вона в тому, що окрім влади, яка «все робить правильно», й опозиції, що завжди «знає, як має бути правильно», є ще третя сила — економічні закони. Вони діють незалежно від того, чого хоче влада чи опозиція. І результат цієї дії часто говорить про ситуацію в країні більше, ніж будь-хто з політиків.
Один із таких законів можна сформулювати приблизно так: підприємці завжди полюють за прибутком і роблять це в тих галузях, де можна отримати найбільшу віддачу. Практично в кожній країні за будь-якої влади. Щоб мати прибуток, потрібно спочатку вкласти гроші. Перш ніж це зробити, кожен підприємець ретельно зважує всі «за» й «проти».
Читайте також: Державне регулювання: збитий приціл
Інвестування подібне до виборів: підприємці ніби голосують доларом чи гривнею за ті галузі, проекти, країни, що здатні забезпечити найбільше прибутку за найменшого ризику, і не схильні вкладати капітал туди, де можуть втратити. Тому сукупні інвестиції показують такий собі «рейтинг» найпривабливіших галузей економіки. На відміну від політичних рейтингів у його основі лежать не ірраціональні уподобання виборців, а холодний, тверезий підхід людей, які рахують кожну копійку й ризикують власним капіталом. Такий «рейтинг» дуже добре показує, у яких галузях є потенціал, з’являються додаткові можливості чи знижуються різні бар’єри. А проаналізований у динаміці, він дає хороше уявлення про те, у який бік змінюється країна, і свідчить про реформи чи їх відсутність краще за будь-кого з політиків.
Три етапи
Найкраще інвестиції порівнювати в розрізі кількох років і принаймні одного політичного або економічного циклу. Бо за такий період у житті будь-якої країни стається чимало змін, які досить добре охоплює статистика. В Україні протягом останніх трьох політичних циклів сталися дві глибокі економічні кризи, тому, порівнявши показники інвестицій у 2007-му, 2012-му та 2018-му, можна побачити, де ми були й куди рухаємося.
За даними Держстату, у 2018 році обсяг капітальних інвестицій в Україну становив 526 млрд грн. У доларовому еквіваленті це на 40% менше, ніж у 2012-му. Але в реальному вираженні на 11% більше. Тобто сьогодні інвестиції дешевші, ніж тоді, але у фізичному вимірі їх більше. Це означає, що нині підприємці вірять в Україну більше, ніж у 2012-му, який був найвдалішим роком за Януковича з погляду інвестицій. У 2013-му інвестори усвідомили, хто є хто й наскільки похмурі перспективи України, тож за той рік капіталовкладення зменшилися на 11%, хоча офіційно про жодну кризу не йшлося. Потім падіння тривало внаслідок війни та глибокої кризи, але впродовж 2016–2018-го за обсягом інвестицій Україна з лихвою надолужила всі втрати. І це є свідченням того, що попереду нас очікують зміни на краще. Бо інвестиції сьогодні — це розвиток економіки, зростання ВВП завтра.
Читайте також: Сага про 3%. Яким темпом може зростати українська економіка
Утім, у реальному обчисленні обсяг капітальних інвестицій поки що на 19% нижчий, ніж у 2007-му. Тоді він був рекордний за всю історію незалежної України. Чим це було зумовлено? Надмірною вірою в Україну завдяки перемозі Помаранчевої революції чи глобальним піком економічного розвитку? Мабуть, і тим, і тим. Однак кожен із факторів з часом перестав діяти, тобто показники 2007 року були дещо відірваними від реальності, до якої країна з часом повернулася.
Агробізнес на марші
Порівняння структури капітальних інвестицій у кожен із названих періодів дає кілька цікавих результатів (див. «Структура інвестицій в економіку»). Передусім за останні 6–11 років частка капіталовкладень у сільське господарство зросла більш як удвічі. Це відповідає нинішньому значенню галузі для економіки України. Стрімкому розвитку агровиробництва не завадила ні війна, ні глибока економічна криза. Він триває, попри те що земельна реформа не завершена, а держава не допомагає агробізнесу й подекуди навіть шкодить. Це наштовхує на думку, що в довгостроковому періоді практично не існує перешкод для розвитку галузі, яка має унікальний потенціал. Хоч би якими поганими були інвестиційний клімат та економічна кон’юнктура, капітал завжди знайде дорогу туди, де на нього чекає високий відсоток. Політики тут ні до чого: ні ті, хто підтримує цей розвиток, ні ті, хто стоїть на заваді йому.
Інший важливий нюанс: за останнє десятиріччя сільське господарство розвивалося фактично лише завдяки великому, здебільшого олігархічному капіталу. В умовах хронічних проблем у банківській системі та відсутності ринку землі, яку можна було б використати як заставу, постійний фінансовий ресурс був доступний лише олігархам. Тому на сьогодні в агровиробництві досить високий ступінь концентрації, а чимало політиків б’є на сполох, виступаючи за необхідність відновлення ваги малого та середнього фермерства й ставлячи це обов’язковою умовою запуску ринку землі.
Читайте також: МВФ погіршує прогнози через Brexit та Китай, а у Давосі оцінюють ризики
У будь-якому разі констатуємо стрімкий розвиток українського сільського господарства за останні 6–11 років. Добре це чи погано? Ні те, ні те. Так, сам по собі розвиток вирішує багато проблем, але в результаті виникає чимало інших. Наприклад, у випадку з агробізнесом Україна тепер має значно вищі показники агровиробництва, експорту сільгосппродукції та валютних надходжень від нього. Але є й негативні побічні ефекти: зміцнення низки олігархів, які вже роблять спроби негативно впливати на державу, скорочення робочих місць, які стали непотрібними після запровадження новітніх, ефективніших технологій. І головне: стрімке зростання агровиробництва привернуло до галузі увагу злочинців, тому стали масовими випадки аграрного рейдерства, крадіжки врожаю з полів тощо. Тобто з розвитком сільського господарства країна пішла вперед, але в неї з’явилися нові проблеми, можливо, не менш складні й гострі, ніж були раніше.
Будівництво та нерухомість
Цікава динаміка інвестицій у будівництво. У 2007-му ми мали справжній інвестиційний бум. Але він неповністю реалізувався в показниках будівництва (і відповідно інвестицій у галузь), бо існували величезні перешкоди для отримання землі під забудову та всіх необхідних дозволів. Тому, наприклад, показники житлового будівництва у 2012 та 2018 роках перевищували аналогічні показники 2007-го. Вкладення в галузь цілком відповідали цій тенденції. Через недостатнє будівництво стрімко зростали ціни на житло, тому на той час воно було привабливим інвестиційним інструментом. Завдяки цьому операції з нерухомістю у 2007-му становили майже п'яту частину капіталовкладень країни і вказували на бульбашку в цінах, яка в підсумку луснула.
У 2012-му країна готувалася до проведення чемпіонату Європи з футболу, тому окрім житлового будівництва повним ходом тривало спорудження об’єктів інфраструктури. З огляду на те що все це супроводжувалося величезними розкраданнями бюджетних коштів, частка інвестицій у будівництво була, мабуть, найвища за всю історію України. А от в операції з нерухомістю вже мало хто вкладав, бо ціни на неї під час кризи 2008–2009-го обвалилися й залишалися приблизно на тому самому рівні протягом років.
У 2018-му отримати дозвіл на будівництво вже легше, ніж у 2007-му (що також є свідченням змін на краще), тому його обсяг більший, ніж раніше. Торік в Україні було запроваджено нові житлобудівні норми, тож тепер житло та соціальна інфраструктура поруч із ним будуть якіснішими. До того ж держава інтенсивно вкладає гроші в будівництво та ремонт автодоріг, тоді як масштаби розкрадання значно менші, ніж у 2012‑му, завдяки прозорим тендерам і системі державних закупівель ProZorro. Тому частка інвестиції у галузь більша, ніж у 2007-му, але поки що менша, ніж у 2012-му. Чи свідчить це про те, що країна рухається вперед? Мабуть, так.
Тенденції, зумовлені часом
У деяких галузях динаміка інвестицій дуже показова. Наприклад, капіталовкладення в торгівлю поступово втрачали свою вагу, а тепер їхня частка відновлюється. Перед кризою 2008–2009 років в умовах стрімкого збільшення роздрібного кредитування ця галузь була однією з тих, що розвивалися найшвидше. Натомість після кризи внаслідок падіння сукупного попиту торгівля втратила свою привабливість, що позначилося й на капіталовкладеннях у неї. Нині доходи населення зростають уже добрих 10 кварталів поспіль. У результаті торгівля знову стає привабливою для інвестування, капітал повертається в галузь.
Читайте також: 2019-ий: слалом по ризиках
На сьогодні кардинально змінилася ситуація в державному управлінні та обороні. Частка капіталовкладень у галузь за 11 років зросла в понад дев’ять разів. Зрозуміло, що війна — об’єктивна причина цього. Але нинішні вкладення спрямовуються не лише на потреби армії, а й на розвиток військово-промислового комплексу та власне реформу державного управління. Можливо, поки що не видно результатів за всіма напрямами, куди інвестуються кошти, але в деяких із них, як-от матеріальній укомплектованості війська, маємо титанічні зрушення. Чи свідчить це про поступ у країні? Безумовно.
Щось подібне можна сказати й про освіту та охорону здоров’я. За Януковича їх очолювали яскраві клептократи Табачник і Богатирьова. Тоді на ці галузі припадала найменша з-поміж усіх частка інвестицій. Очевидно, що вони довший час були недофінансовані, але донедавна в них і не було структурних, ринкових передумов для грошових вкладень ні на рівні держави, ні на рівні приватних інвесторів. Сьогодні такі передумови з’являються в результаті реформ. Тобто, хай там який суспільний резонанс викликають перетворення в освітній та медичній галузях, цифри свідчать самі за себе: за останні шість років обсяг інвестицій у них зріс майже в півтора раза у відносному вираженні (з 0,5% до 0,7% в освіті та з 1,0% до 1,4% в медицині) й практично втричі в абсолютному. Якби зміни не створювали належних можливостей, ніхто не вкладав би своїх кревних у ці сектори.
Лакмусова промисловість
Загалом частка капіталовкладень у промисловість за 10 років майже не змінилася. Але їхня динаміка суттєво різниться за галузями. До кризи 2008–2009-го інвестиції у видобувні галузі становили менш як п’яту частину капіталовкладень у промисловість. Але і за Януковича, і тепер ця галузь залучає майже третину промислових вкладень. Однак є нюанси. За Януковича видобування було економічною основою режиму, а держава працювала на те, щоб такі олігархи, як Курченко, Янукович-молодший, Злочевський чи Ставицький, якомога швидше нарощували активи. Сьогодні головна причина інтенсивного інвестування — запровадження ринкових правил гри, зокрема наближення ціни на енергоносії до ринкового рівня та підвищена потреба в паливних ресурсах у результаті відмови від імпорту російського газу та втрати контролю над частиною шахт Донбасу. Інвестиції вже дають результат: протягом останніх кількох років у видобутку природного газу стався злам багаторічної тенденції до зменшення його обсягів. Чи позитивна це зміна? Безумовно.
Інший приклад — легка промисловість. Низька вартість робочої сили, що встановилася після кризи 2014–2015-го, стимулювала приплив капіталовкладень у галузь, тому за шість років їхня частка зросла в 2,5 раза. В абсолютному вимірі інвестиції в легку промисловість збільшилися майже вп’ятеро. Поки що галузь не стала наріжним каменем української промисловості, але вже створила не одну сотню нових робочих місць. Тенденція позитивна, але зумовлена вона виключно дією економічних законів, а не вчинками будь-кого з чиновників.
Читайте також: Рік перших ластівок. Економічні підсумки 2018-го
Важливо зауважити, що інвестиції в традиційно олігархічні галузі, як-от хімічна та металургійна, так і не відновилися після кризи 2008–2009 років. Тоді в олігархів були купа грошей і постійний доступ до державних ресурсів, тому вони без жодних сумнівів вкладали капітал у галузі з обмеженими перспективами з бізнесового погляду. Тепер ситуація інша: доступ до державного ресурсу значно менший, грошей не так багато, тож доводиться добре подумати, перш ніж інвестувати в той чи той проект. Результат очевидний: за 11 років частка капіталовкладень у хімічну галузь зменшилася з 3,7% до 1,4%, у металургійну — з 17,5% до 14,2%. Це, безумовно, позитивна тенденція. Бо якщо розглядати поступ країни в контексті зростання економіки, то що успішніші інвестиційні проекти обирає суспільство (олігархи, держава, малий і середній бізнес), то швидше розвивається країна. Отже, марнотратство та безглузді вкладення капіталу — це стримувальний фактор. Треба розуміти, що гроші олігархів — це не тільки їхній приватний капітал, а й капітал країни.
Правильне його використання пришвидшує розвиток України, а хибне, навпаки, гальмує. Тож якщо в олігархів бракує патріотизму й соціальної свідомості для того, щоб якісно вкладати свої гроші, то держава повинна створити системні передумови для того, щоб вони були змушені це робити, не мали іншого вибору. Власне, останні кілька років підтверджують, що всебічне запровадження ринкових механізмів змушує олігархів розпоряджатися капіталом раціональніше, спрямовувати його туди, де він дає країні значно більше користі, ніж раніше. Звісно, це благо для України незалежно від того, хто та як ставиться до олігархів.
У підсумку динаміка структури інвестицій показує, що за останні 6–11 років в Україні сталося чимало змін. У багатьох випадках поведінка інвесторів радикально змінилася, що змінює й структуру економіки та перелік галузей, які визначають її розвиток. У більшості випадків ці перетворення позитивні. Вони свідчать про те, що країна почала рухатися в правильному напрямку. Так, цьому рухові бракує системності й швидкості, але сказати, що ми тупцюємо на місці чи відкочуємося назад, не можна.