Якщо сирійський режим не проведе швидких і радикальних реформ за зразком туніських чи єгипетських, у чому є сумніви, то напруження в цій країні зростатиме. Як наслідок – дуже висока ймовірність приходу до влади в Дамаску радикальних елементів. Це матиме низку далекосяжних наслідків у регіоні.
По-перше. Країна після ослаблення в середньостроковій перспективі позицій Єгипту є ключовою в близькосхідному врегулюванні, у вибудовуванні відносин арабського світу з Ізраїлем. Саме тому в Тель-Авіві дещо стурбовано спостерігають за посиленням радикальних елементів у сирійських подіях. Сюди ж додаються проблеми Палестини й руху ХАМАС.
По-друге. Це Ліван. Нестійка ситуація в Дамаску миттєво позначилася на перспективах формування нового уряду на чолі з Наджібом Мікаті в Бейруті. У ньому ключові посади мали обійняти представники «Хізбалли», що викликало велике неприйняття на Заході. Ліванські антисирійські сили на чолі з колишнім прем’єром чудово відчувають втрату свободи маневру Дамаском і поспішають скористатися новою ситуацією. Захитався й лідер друзів Валід Джумблат, який долучився до «Хізбалли». У таких умовах сирійське керівництво цілком може піти на загострення ситуації на півдні Лівану з прицілом на Ізраїль, сподіваючись, що зовнішній чинник послабить хоча б на деякий час внутрішній тиск.
По-третє. Основні центри сили спробують скористатися ситуацією в Сирії для реалізації власних планів. У середньостроковій перспективі вісь протистояння в мусульманському світі проходитиме між Саудівською Аравією та Іраном.
Детальніше про ситуації на Близькому Сході і в Сирії зкорема читайте у статті Юрія Райхеля "Сирійське доміно"