З початком пандемії, за словами письменника, багато хто вважав онлайн-формати чудовою альтернативою живих переглядів фільмів, концертів тощо. Однак це спрацювало у зворотному напрямку і поціновувачі концертів перестали їх слухати в інтернеті, а любителі театрів перестали ходити на онлайн-вистави. “Школярі й студенти розчаровувалися в навчанні, яке раніше було до вподоби. Навчання — це також і спілкування. Очевидно, культура потрібна нам як своєрідна візитівка, щоб почати бесіду з іншими людьми. А коли така розмова не вдається, культура втрачає свою важливість”, – пояснив Камінер.
Читайте також: Юлія Федів: «Культурні події повинні мати два виміри — віртуальний і реальний»
Щодо порівняння закордонного та російського досвіду літературних читань, то, за словами письменника, під час туру зазвичай він має 20-30 виступів у великих клубах із зацікавленою публікою, яка радіє живому спілкуванню з поетом чи письменником.
“Коли ж я іноді переглядаю в інтернеті відеоуривки літературних читань з Москви, де народився, то трохи дивуюся. Часто це зустрічі з умовним великим письменником у якійсь бібліотеці, наприклад, з Татьяною Толстою чи Дмітрієм Биковим, на яких сидять нещасних 10–15 бабусь. Письменники з дистанції, з нерозумінням і навіть зневагою дивляться на цю так звану публіку, яка кашляє, чухається, постійно встає й кудись іде, спілкується телефоном. Мікрофон у руках письменника хрипить і не працює, бабусі між собою про щось шепочуться”, – поділився Владімір Камінер. Повне інтерв’ю читайте у № 32 Тижня