Громадські активісти очікують побачити не тільки остаточний результат, але й проміжні кроки, які продемонструють, з яких напрямків ведеться робота щодо проведення реформ і на якому етапі знаходиться ця робота. Відсутність інформації сприймається як відсутність роботи.
Яскравим прикладом є діяльність Міністерства оборони та Ради національної безпеки та оборони. Після початку російського вторгнення в Криму від цих інституцій очікувалося формулювання чіткого сигналу, що ситуація знаходить під контролем і державна влада має ефективну стратегію протидії зовнішньому агресору. Натомість інформаційний простір був переповнений повідомленнями, що українських військових в Криму залишили напризволяще та що вони вимагають чітких наказів від влади в Києві. Зрозуміло, що значною мірою це можна пояснити веденням потужної інформаційної війни Кремлем, але не потрібно списувати з рахунку також нездатність української влади організувати контрпропагандистську кампанію.
Як результат, 25 березня в.о. міністра оборони Ігор Тенюх став першим урядовцем Кабміну, якого було звільнено з посади всього після місяця його роботи. Призначення на цю посаду Михайла Коваля знову ж викликало багато запитань, оскільки влада не змогла пояснити, на основі яких критеріїв було обрано цю людину та які завдання перед ним ставляться.
Майдану здається, що влада його не чує
Складається враження, що всі кроки нової влади є хаотичними та приймаються ситуативно, без глибокого аналізу їх наслідків. Подібне сприйняття має і геополітичне відлуння, коли під сумнів ставиться інституційна спроможність всієї державної влади в Україні. На фоні загрози війни та невідкладності проведення реформ народні депутати та урядовці займаються другорядними питаннями, чи принаймні публічна інформація про їх діяльність вражає своєю дріб’язковістю.
Своєю чергою, у представників Майдану складається враження, що нова влада їх не чує. Вони повинні розробити точкові механізми впливу на формування державної політики та сприяти посиленню спроможності Уряду її реалізовувати. Майдан має навчитися професійно лобіювати прийняття важливих для суспільства рішень та координувати роботу Уряду у цій сфері.
Читайте також: Юрій Луценко: «Необхідно зупинити квотно-партійну анархію»
Щоб достукатися до посадовців, 23 березня було проведено народне віче, на якому депутатів закликали протягом тижня проголосувати за антикорупційні законопроекти, деякі з яких розроблялися вчорашніми опозиціонерами, які тепер стали владою.
Однією з цих законодавчих ініціатив, яка вже підтримана парламентом, став закон про державні закупівлі, який відкриє доступ до інформації про тендери, які проводяться державою на загальну суму 300 млрд. грн. в рік.
Натомість закон про відкриття доступу до реєстрів нерухомості, який дозволить контролювати, яке майно офіційно зареєстроване на чиновників і членів їх родин, не набрав більшості у сесійній залі. У схожій небезпеці знаходиться законопроект №0947, який посилює прозорість і підзвітність органів влади, державних і комунальних підприємств, компаній-монополістів перед громадянами та входить до Реанімаційного пакету реформ. В обох випадках представники парламентських фракцій не пояснюють, що перешкоджає прийняттю цих законів, що ставить під сумнів щирість їх закликів боротьби з корупцією.
Про непрозорість люстраційної кампанії
Громадські активісти також наголошують на необхідності створити новий порядок формування органів суддівського самоврядування, який забезпечить незалежність судової гілки влади. Цьому кроку має передувати звільнення голів судів, які були заангажовані у виконанні політичних замовлень. Хоча це вписується у рамки люстраційної кампанії, на необхідності якої неодноразово наголошував Уряд, самі урядовці не пояснюють, за якими процедурами проводитиметься звільнення і яку концепцію судової реформи вони просувають.
Для проведення будь-якої реформи необхідно створити ефективну нормативно-правову базу, яка регламентуватиме структуру нових органів, механізм їх функціонування, обов’язки, які повинні виконувати посадовці у цьому органі тощо. Відповідно до цієї законодавчої бази, порушення норм посадовцем має бути строго прив’язане до покарання. Керівники повинні приймати рішення не на свій розсуд, а на основі закріплених стандартів інституції, яку вони представляють. Весь цей процес має проходити під пильним наглядом контролюючих органів, які не можуть бути пов’язані з інституціями, які вони контролюють. Ці органи повинні здійснювати регулярний аудит і моніторинг організацій, процедур і стандартів. Такий підхід допоможе реорганізувати систему державного управління, зробить її більш демократичною та незалежною від примх партійних лідерів.
Читайте також: Леся Оробець: «Посіяли гречку – отримали кулі»
Проведення реформ та створення нових інституцій відбувається з точністю до навпаки. Практично не ведеться робота щодо виписування повноважень та функцій нових органів державної влади таких як Люстраційний комітет і Антикорупційне бюро. Ще не розроблено функціональні обов’язки, стратегії, плани цих інституцій – лише множаться виступи їх очільників на телебаченні. Від цих органів вже очікуються конкретні результати, тоді як їх керівники ще навіть не отримали юридичного підґрунтя, на основі якого можуть здійснювати свої повноваження. Як результат, деякі заяви та вчинки Тетяни Чорновол як голови Антикорупційного бюро минулого тижня викликали несприйняття громадськості та спровокували скандали. Це негативно впливає на оцінку громадянами здатності нової влади провести реформи та досягти позитивних змін в Україні.
Однопартійний режим нікуди не подівся
Подібні зауваження не вказують на окремі недоліки керівників. Насправді це результат роботи системи, проти якої боровся Майдан. Ця система створювалася для тоталітарного однопартійного режиму. Вона не могла мати ознак демократії, тому що з самого початку створювалася як антидемократична. Ніяких ознак трансформації старої системи не видно. Створення демократичної урядової адміністрації навіть не почало відбуватися і не обговорюється. Таким чином, Майдан вимагає від тоталітарної урядової конструкції демократичної поведінки. Зміни можуть відбутися, тільки коли буде проведена реформа державного управління, в результаті якої державна машина буде відокремлена від партійних осередків, а бюрократична адміністрація забезпечуватиме стабільність функціонування державних органів при кожній зміні партій при владі.
Ніяких видимих кроків не було також зроблено з розробки концепції реформи місцевого самоврядування, хоча громадські активісти наголошують на її першочерговості. Насправді робота у цьому напрямку ведеться, але профільне міністерство здійснює її у закритому режимі, навіть не публікуючи текст запропонованої концепції. У той же час з’являються рішучі заяви Арсенія Яценюка про необхідність ліквідувати обласні державні адміністрації. Безсумнівно, функції цих органів повинні бути переглянуті та проведено чіткий розподіл повноважень між місцевими радами та адміністраціями. Однак, на місцеві ради, які є конгломератом представників різних політичних партій, не можна покладати функції загальнодержавної політики: збереження територіальної цілісності, захисту громадянських прав і безпеки громадян. Ці обов’язки мають виконувати представництва загальнодержавної влади, якими є державні адміністрації.
Кожне рішення нової влади має прийматися виважено, а заяви чиновників і ключових політиків повинні давати суспільству чіткий сигнал, що Уряд знає, в якому напрямку рухатися при проведенні реформ. У цьому випадку робота щодо висвітлення ходу реформ є не менш важливою, ніж самі реформи.