Протести придушуються, бюджетні «дірки» (насамперед на соціальні потреби) латаються за рахунок зовнішніх запозичень.
Для цього українське керівництво йде на виконання умов МВФ. У разі потреби в подальших запозиченнях (зокрема, в разі збереження високої ціни на російський газ, яке дуже імовірне), можновладці можуть піти на «обмежені» геополітичні поступки за прикладом Леоніда Кучми у 2003–2004-му (без незворотних кроків: можливий продаж підприємств чи початок переговорів про вступ до Митного союзу, але самого вступу 2012-го ще не відбудеться).
«Стара» опозиція не може знайти «точку опори» в суспільстві й маргіналізується, «нова» не виникає внаслідок розрізненості груп протестувальників, браку спільної дії і «профілактики» з боку влади (точкові репресії проти організаторів протестних акцій).
Через використання адміністративного і фінансового ресурсу на мажоритарних округах за підсумками парламентських виборів формується проста більшість, підконтрольна Партії регіонів. Виступи проти фальсифікації перегонів не переростають у масові протести. Ситуація віддалено нагадує 2002-й: владі вдасться встояти попри непопулярність. «Кінець режиму» відкладається на кілька років.
Детальніше читайте у друкованому спецпроекті «Світ у 2012»