Ситуація загострюється: в країну повертається влада. Це видно бодай із того, що на вулицях столиці радикально побільшало правоохоронців, закутих в обладунки й озброєних щитами та палицями. Заблокований ними урядовий квартал знову ожив, наповнившись відпочилими чиновниками, клерками та розкішним спецтранспортом, а під Радою вкотре залунала музика й розгорнувся табір прихильників режиму.
Основне поле битви нині знову переноситься в парламент. Адже головне питання, що стоїть на порядку денному, – це ухвалення чи неухвалення головного фінансового документа країни, бюджету 2014 року. І воскресіння проплаченого антимайдану під стінами ВР саме для того. На глибинне переконання влади, переключення уваги суспільства з питань глобальних на речі цілком практичні може зменшити в країні градус кипіння й помалу звести останнє нанівець. Коридорна метушня законотворців здатна поховати будь-які найшляхетніші починання вулиці, й на це сьогодні покладають найбільші сподівання. Чи все так станеться, як бажається, дуже скоро побачимо. А нині вся увага прикута до інституції, яку все ще йменують головним законодавчим органом країни.
Неприйняття бюджету наприкінці минулого року ані у владі, ані в опозиції нікого сильно не засмутило. Всі чудово розуміли, що проголосувати його в тому вигляді і в тих умовах, які тоді склалися, було не вельми реально, та й не потрібно було цього робити. Інша річ – сьогодні. Прийняти бюджет нині не тільки справа честі для влади, а й включення хоч якогось реального механізму її життєдіяльності. Можна було б, звісно, жити й за документом 2013-го, але це означає лише зізнатись у власному банкрутстві.
Усі розуміють, що кошторис радше декларативний, ніж реальний. У нього ще безліч разів вноситимуть правки, бо такий звичай. Жодна влада в цій країні ніколи не вміла адекватно рахувати потрібні цифри, тим паче їх дотримуватися. Коли ж на підхваті є ще й ручне кабмінівське керування числами, то й прагнути досконалості немає жодного сенсу. Адже меж досконалості, як відомо, немає. А от без документа ти ніхто. Навіть відверті шахраї не погордують підкріпити свої махінації потрібним папірчиком із печаткою.
До нового бюджету зауважень і претензій чимало. А надто в опозиції. Але, швидше за все, він буде прийнятий без особливого напруження, бо голоси за нього у влади вже є, комуністи не зраджують своїм годувальникам. Так, він недосконалий, але що в цьому світі досконале? Опозиція забагато вимагає, аби до неї прислухатися. Зменшення фінансування правоохоронців, на яких і тримається влада, обмеження апетитів чиновників, відновлення соціальних виплат… Навіть коли заплющити очі на те, що намальовані цифри відверто фантастичні, відсутність реальних грошей усе одно не дає змоги бодай запланувати собі таку розкіш. У влади свої плани. Адже недарма невігласи вже охрестили цей бюджет бюджетом проїдання. Рік до виборів треба прожити якомога ефективніше, бо втратити все буде завеликою розкішшю.
Дотягти до виборів – основна мета влади. Вона на це дуже сподівається. Готова витратити все, що тільки зможе, із тяжко зароблених російських грошей на підвищення пенсій та зарплат для своїх потенційних голосодавців; готова не вагаючись позбутися всього, що тільки зосталось у державній власності, аби скупити цим коштом електорат; навіть готова задихнутись у братніх обіймах кремлівського орла з доволі сумнівною перспективою задоволення. Загалом нічого нового й оригінального.
Відверто кажучи, опозиція і сама не впевнена, чи так уже треба ставати в позу і блокувати прийняття кошторису. Власне, цього ніби й не збиралися робити, справедливо вирішивши, що краще спостерігати за його ухваленням у стінах парламенту, аніж сприйняти як даність проголосований одностайно бюджет під прикриттям «Беркута» на виїзній сесії десь на Банковій. Та все вирішив випадок. Подейкують, на погоджувальній раді один із лідерів непровладної фракції вдався до імпровізації, заявивши, що опозиція і надалі блокуватиме ВР й ніякого бюджету не прийматиме. Спочатку відставка міністра внутрішніх справ Захарченка, ліквідація спецпідрозділу «Беркут», створення тимчасової слідчої комісії щодо застосування правоохоронцями сили, негайний звіт перед депутатами генпрокурора Пшонки, чому не виконується закон про припинення переслідувань учасників мирних акцій, а тоді вже бюджет.
Ось тільки вся ця бюджетна катавасія є лише маленьким початковим штришком до великої епопеї, що розгортається. Поки триває безнадійне блокування Ради опозицією з вимогою піти на поступки й виконати бодай щось із того, чого хоче Майдан, влада лише відмовчується. Вона не готова й не бажає слухати, розуміти й бачити реальний стан справ. Її логіка, озвучена штатними клоунами, що «всі за кілька тижнів розійдуться», що «на Майдані зібралися бомжі та лузери», цілком уписується в стиль її поведінки та світогляд. Звикла все вирішувати кастетом, кийком, бульдозером і в найкращому разі кидком через коліно, вона навіть під загрозою повалення не збирається здаватись і шукати порозуміння.
А втім, не варто сподіватися, ніби нинішній статус-кво триватиме вічно й тим більше до виборів 2015 року. Поки що все такий вигляд і має, і відповідно саме таку думку закладають у голову обивателю, але це неправда. Вже було достатньо часу й уроків, аби зрозуміти, що так не буває. Принаймні з цими владою і президентом. Вибори 2015 року надто далека перспектива, а тому вирішувати проблему треба негайно. Ці хлопці, під чиїми ногами нині горить земля, не створені, щоб грати аж такі досконалі партії. Вони не шахісти. Можна, звісно, сподіватись, але їхні останні кроки доводять, що сподівання таки марні.
Відбувається відверта ескалація конфлікту. Дедалі цинічніше вступають у гру суди й прокуратура, дедалі нахабніше фабрикуються справи, дедалі масштабніших ударів завдають по активних учасниках протестів, дедалі витонченіші вигадують провокації. Знову ухвалюються рішення про заборону масових заходів у центрі столиці, звучать заяви на найвищому рівні про право міліції вдаватися до сили й навіть про можливість застосування зброї.
М’яко кажучи, готується плацдарм для початку бойової кампанії. І яким він буде, цей початок, немає особливого значення. Що стане детонатором, хто почне і в який спосіб, які сценарії розроблено. І які втіляться – також. Важливо, що все ще буде. До того ж незабаром. Бо, як видається, рішення в тих кабінетах, де нікого не хочуть чути, таки вже прийнято остаточно…