Щоб у цьому переконатися, варто бодай погортати «Галактику Ґутенберґа» (1962) Маршалла Маклюена. Як слушно помічає автор, із винайденням друкарського верстата сприйняття західної людини стало швидко трансформуватися, між іншим, увиразнюючи саме візуальний чинник. Не в останню чергу ця зміна була зумовлена переходом від культури рукописного до власне друкованого слова. Зауважмо, що тактильність техніки письма потребувала застосування всього арсеналу чуттєвості, тоді як друкований текст вимагав дистанційного спостереження. Інакше кажучи, він передбачав неабияку зосередженість, якої ще не було під час читання писаної книжки.
Щось подібне ми бачимо сьогодні, коли люди не хочуть читати великі тексти. Це ж бо вимагає від них неабияких зусиль. Недарма колонки на різних медійних платформах невеликі за обсягом, щоб не втомлювати читача. Інша річ — телебачення: камера не дає тобі часу оговтатися, швидко наповнюючи свідомість різним змістом. Як зауважує Маклюен, про таку втомленість від лінійного та послідовного впорядкування досвіду, який формувався в друковану добу, свідчать наукові та мистецькі експерименти минулого століття: що неевклідова геометрія, що символічна поезія. У традиції усного слова повідомлення ще не розкривалися сповна, бо завжди містили щось приховане. Візуальність, навпаки, демонструє організованість і послідовність викладу. Тому з нею й пов’язані гомогенність, одноманітність і регулярність подачі інформації.
Читайте також: Вибори: удар з тилу
Маклюен доводить, що надрукований текст нагадує заточення думки в чітко регламентовані рамки. Недарма номадичні народи, для яких замкнений простір є чужим, часто лишалися байдужими до візуальних форм. Зі схожих причин у традиції східного мислення годі відшукати поняття «субстанція». Ще один показовий момент: в античності та середньовіччі рукописні книжки зачитувалися вголос. Лише згодом упорядкований розділовими знаками текст читають мовчки, хіба що лишень відтворюючи голос подумки, переводячи зображення в уявний звук. Це означає, що надруковане сприяє цілеспрямованому засвоєнню інформації. Крім того, друковане слово сприймалося ніби усталене й непорушне. У будь-який момент можна знову й знову звернутися до нього, не маючи жодної потреби його запам’ятовувати. Натомість рукописний текст, виступаючи радше раритетом, сприяє розвитку пам’яті. Чи не з огляду на це Сократ і Христос узагалі не надавали своїм ученням письмової форми?
Зміни, до яких привело книгодрукування, виразно простежуються навіть у народженні модерних ідеологій, зокрема націоналізму, і збільшенні статків та владних апетитів. Також друкована продукція спричинилася до появи індивідуалізму й авторського права, а відтак і читацької аудиторії.
Тоді вважалося: якщо хтось спромігся написати твір, йому просто забезпечене вічне визнання. Саме тому книжку Маклюен називає технологічним розширенням людини, що давало змогу останній постійно набувати додаткової влади. Затим не без участі друкарні сформувалися товарне виробництво, ринкова економіка й суспільство масового споживання. Згадаймо, що Френсіс Бекон бачив у знанні силу. Але для її досягнення потрібно було поділити його на однорідні порції та сегменти. Схожим чином і для Монтеня друк був чимось на кшталт прикладного знання. Тому прагнення навчити якомога більшу кількість людей передбачало стандартизацію.
Менше з тим, призвичаєння до рівних ліній надрукованого тексту, до сторінкового стандарту його розміщення, що повторювався велику кількість разів, дало можливість людині Ґутенберґової ери застосувати такий принцип і до інших сфер життя. Цей винахід буквально п’янив. Може, саме тому Рабле порівнював друкарський прес із виноробним: знання розтікалося по книжках, ніби вино по судинах. Здавалося, саму думку вдається вгледіти в оцій сукупності надрукованих літер. Адже в рукописній культурі такого ефекту досягти ще не вдавалося.
Читайте також: The медійний персонаж
Проте нинішнє повернення до візуальності у вигляді телебачення та Instagram дає змогу принаймні відчути, яким було сприйняття світу в додруковані часи. Певно, не варто говорити про якусь тотальну деградацію, бо друкований вимір знання мав і позитивні наслідки. Тож чи не головним запитанням лишається те, як у нестримному вирі розвитку технологій не втратити свободу та неповторність мислення.