Водночас, попри рекордно добрі показники, у 2011-му на тлі подорожчання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів обробки посівів, сільськогосподарської техніки та комплектуючих актуалізувалося питання закупівельної ціни. Виробники розраховують на адекватні прибутки, тоді як чиновники, як і в попередні роки, не можуть розставити пріоритети: чи спрямувати зерно на внутрішній ринок і у такий спосіб убезпечитись від інфляції, чи на зовнішній, щоби вирішити питання стабілізації курсу гривні, отримавши додаткові валютні надходження до країни.
Балансування
У поточному маркетинговому році (липень 2011-го – червень 2012-го) експерти оцінюють зерновий експортний потенціал у понад 25 млн тонн – такого показника незалежній Україні вдалося досягти лише одного разу – у 2008–2009 році. Логістичні потужності в вітчизняних портах дають змогу це зробити і 2011-го – місячна пропускна спроможність становить близько 3 млн тонн зерна. Однак, за інформацією гендиректора Української аграрної конфедерації Сергія Стоянова, за неповних два місяці (від початку липня) було відвантажено… близько 1 млн тонн збіжжя. Причина – в уряді досі не визначилися, як саме використати цьогорічний урожай.
Спочатку пріоритет віддали внутрішньому ринку: з 1 липня до кінця року запровадили мита на експорт зернових (на пшеницю – 9%, але не менш ніж 17 євро/т, на ячмінь – 14%, 23 євро/т, на кукурудзу – 12%, 20 євро/т). За експортного потенціалу у 25 млн тонн та середньозваженого мита бодай 20 євро/т держбюджет міг отримати щонайменше 6 млрд грн надходжень. Це в теорії. Насправді результат виявився неочікуваним, хоча логічним – обвал експорту у перший же місяць дії митних тарифів. Зокрема, у липні, попри початок збору рекордного врожаю, обсяг вивезеного за кордон зерна майже вп’ятеро менший, ніж у червні, а порівняно із липнем 2010-го – тоді врожай і очікували, і отримали набагато скромніший – обсяги експорту скоротилися вдвічі. Зернотрейдери почали бити на сполох – їхні російські конкуренти продавали зерно щонайменше на $30 дешевше, фактично на розмір мита.
Заступник начальника департаменту розвитку аграрного ринку МінАПК Анатолій Розгон заявив, що останнім часом уряд не влаштовують обсяги експорту зерна, і тому відомство ініціювало скасування мит. І цей крок, найімовірніше, буде підтриманий: прем’єр Микола Азаров під час останньої зустрічі із делегацією Європарламенту оголосив про намір забезпечити експорт збіжжя в 2011-му на рівні щонайменше 24 млн тонн. Мотиви цього зрозумілі: дефіцит зовнішньої торгівлі товарами України невпинно зростає, а АПК – дуже перспективна галузь, орієнтована на експорт. Та й впливові провладні олігархи, які в 2010-му потужно закріпились в зерновому бізнесі, не проти.
ХІБа?
Гендиректор зернотрейдерської компанії «Волари» Юрій Гордійчук звертає увагу на той факт, що скасування мит потрібне насамперед компанії «ХлібІнвестБуд». Погоджується з бізнесменом і Олексій Вадатурський, гендиректор компанії «Нібулон», який пригадує, що 2010-го – під час епопеї із запровадженням квот на експорт зерна – майже всі гравці, крім ХІБ, не зуміли на повну реалізувати експортний потенціал.
ХлібІнвестБуд торік несподівано став гравцем №1 на зерновому ринкущо пояснювалось дуже просто – реальні власники компанії наближені до перших осіб держави.
Читайте також: Український хліб на донецьких дріжджах
У середині серпня Роберт Бровді, гендиректор ХІБ підтвердив претензійність намірів і в 2011-му: «Якщо минулого маркетингового року наша частка в експорті становила 10%, то цього року ми розраховуємо обійняти від 20 до 25%». У цифрах ідеться про орієнтовне збільшення обсягів експорту зерна з 1,2 млн до 5 млн тонн. Причому компанія продовжує активно освоювати внутрішній ринок, користуючись тим, що має ексклюзивний доступ до державних закупівель. Так, з 18 березня ТОВ «ХлібІнвестБуд» на монопольній основі здійснює закупівлі для Аграрного фонду. У середині серпня Роберт Бровді повідомив, що компанія уже придбала понад 200 тис. тонн зерна із законтрактованих 900 тис., і немає сумнівів, що контракт із державою виконає в повному обсязі і своєчасно. Крім того, у її планах – переробити на борошно 1 млн тонн збіжжя із подальшою реалізацією всередині країни та за її межами.
Інтрига року
Попри очікування чималих обсягів урожаю, відкритим є питання динаміки цін на борошно та хліб у країні в найближчі місяці. Уряд, здається, вдався до випереджальних і, прямо кажучи, драконівських заходів. Зокрема, в середині серпня перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Вадим Копилов повідомив, що встановлено обсяги закупівлі для всіх регіонів – 1,7 млн тонн зерна.
А трохи згодом голова Держрезерву Олексій Лелюк заявив про перевищення обсягів прийнятого зерна порівняно з попереднім роком у 1,5 раза (прийнято 0,54 млн тонн, передбачається – ще 1 млн). Виробників часто-густо адміністративними методами орієнтують на державні засіки.
Так, епатажний голова Харківської ОДА Михайло Добкін (після того, як станом на очікувану дату завершення наповнення резерву вдалося закупити лише 50% плану) заявив відверто: «п’ять районів області не здали за контрактом нічого… Якщо ставлення до заготівель пшениці не зміниться, то я зроблю оргвисновки… Вивезення зерна слід обмежити якнайбільше, поки в області не буде створено запас». Хіба є питання стосовно ринкового статусу української економіки? Все нібито зрозуміло.
Коли витрати на харчування в більшості українських сімей значно перевищують половину усіх видатків, а зерновий сектор економіки є чи не єдиною галуззю, яка в умовах зростання світового попиту на продовольство, може стабільно нарощувати обсяги експорту (та не відчувати такої залежності від імпортної сировини, як металургія та особливо хімічна промисловість), спокуса перетворити АПК на дійну корову стає надзвичайно привабливою.
Однак непередбачувана політика держави не сприяє розкриттю агарного потенціалу країни. Проведене нещодавно компанією GP Group дослідження рівня зайнятості в агросекторі засвідчило, що кількість людей, які працюють у сільському господарстві, неухильно зменшується. Якщо 2000 року у цій галузі були зайняті 4,4 млн українців, то 2008-го кількість скоротилася до 3,3 млн, а 2010-го – до 3,1 млн осіб.
Причому ця статистика охоплює переважно тих, хто працює на власному клаптику землі чи у підсобному господарстві. Скорочення чисельності найманих робітників у товарних господарствах було ще відчутнішим – з 2,8 млн у 2000-му до 0,8 млн у 2010 році. Як-то кажуть: риба шукає, де глибше, а людина – де краще.
Крім того, якщо із некваліфікованими працівниками у безробітному селі проблем немає, то дефіцит висококваліфікованих кадрів нині відчувають 77% компаній сектору. Серед найбільш затребуваних за кількістю вакансій – агрономи, інженери-зоотехніки, зоотехніки, регіональні представники. Якщо ж АПК продовжуватимуть лише доїти для вирішення макроекономічних проблем, то ситуація погіршуватиметься. А разом з тим втрачатиметься шанс України стати потужним постачальником критичного для дедалі більшої кількості країн продовольства. Потужним – не лише завдяки сприятливій географії.