Україна віднедавна опинилася у фокусі уваги США. Сталося це після гучного скандалу, що розгорівся після телефонного дзвінка Дональда Трампа Володимиру Зеленському в липні 2019-го. У Штатах триває процедура імпічменту президентові. Запевнення ж Зеленського в тому, що події в США жодним чином не вплинуть на «теплі й дружні відносини двох країн», свідчать про те, що в Офісі президента не здатні приймати серйозні виклики. Тому зустріч Майка Помпео із Зеленським 31 січня в Києві загалом продемонструвала, що Білий дім зацікавлений радше в тому, щоб вирішити свої domestic issues (внутрішні справи).
Власне, візиту держсекретаря передував скандал. Перед поїздкою до Києва Помпео зробив неоднозначну заяву в одному з інтерв’ю для американських ЗМІ, запитавши іронічно журналіста: «Як ви думаєте, чи американцям не байдужа Україна?». Американське видання The Washington Post пише, що головним завданням Помпео як очільника зовнішньополітичного відомства є просування американських інтересів і, коли заяви вдома суперечать його виступам за кордоном, Вашингтон програє.
Читайте також: Історія на порядку денному
Пізніше на спільній прес-конференції в Києві держсекретар обмінявся із Зеленським загальними фразами про співпрацю двох країн, оминаючи гострі питання. Разом з іміджевими повідомленнями від Адміністрації Дональда Трампа Помпео не привіз відповідей ані щодо довгоочікуваного візиту глави Української Держави до Білого дому, ані щодо призначення нового посла в Києві (із травня, після відкликання Марі Йованович, ця посада вакантна, амбасаду очолює тимчасово повірений) чи спецпредставника США в Україні (після відставки Курта Волкера жодного разу на серйозному рівні не обговорювалася навіть можливість збереження такої посади). Готовність Зеленського «хоч завтра» летіти до Вашингтона на зустріч із Трампом — це красивий жест, але навряд чи його оцінять у США й зголосяться на повноцінний офіційний візит українського президента до американської столиці. Як зазначає The Washington Post, Білий дім намагався використати візит Помпео до Києва як відповідь на критику демократів, що Трамп експлуатував Україну для політичної вигоди, і як підтвердження того, що відносини між США й Україною залишаються міцними.
У присутності Зеленського Майк Помпео згадав про важливість розвитку автокефальної Православної церкви України. Показово, що держсекретар уже вдруге зустрівся з предстоятелем ПЦУ митрополитом Епіфанієм. Ще торік у жовтні Помпео заявив, що США захищатимуть права людини на свободу віросповідання, зокрема це стосується впливу Росії в Україні. «РФ ніколи не повинна стояти на заваді захисту фундаментальних прав українців», — завив держсек. Вочевидь, активна роль Помпео у становленні ПЦУ як незалежної від РФ церкви означає, що він занепокоєний роллю Російської православної церкви в пропаганді Кремля. Чого не скажеш про Банкову: від розбудови помісної церкви нинішня українська влада самоусунулась, а деякі її представники, як-от очільник СБУ Іван Баканов, відверто декларують свою належність до УПЦ МП.
Візит Майка Помпео до Києва є частиною його східноєвропейського турне, після України він відвідав Білорусь, Казахстан та Узбекистан. Особливо важливим є візит держсекретаря до Мінська. Він відбувся на тлі загострення відносин між Росією та Білоруссю: аншлюс не вдався, РФ припинила постачати нафту. Лукашенка знову активізував свою прозахідну риторику, під час зустрічі з Помпео він навіть заявив, що «період холоду» у відносинах між Мінськом і Вашингтоном завершився. Візит до азійських республік мав свою специфіку: там держсекретар США згадував і про китайську загрозу. Однак найбільше його турне, звісно ж, помітили в Росії: придворні ЗМІ в цілковито радянській традиції охрестили Помпео «геополітичним мародером». Отже, бодай одну ціль — вказати РФ на те, що пострадянський простір не є зоною інтересів Кремля, — досягти вдалося.
Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган розпочав із символічного привітання з ротою почесної варти «Слава Україні!». Найемоційніші спостерігачі побачили в цьому тектонічні геополітичні зрушення. Утім, радіти передчасно. Компліментарність із боку турецького лідера викликана передусім останніми атаками Росії в сирійському Ідлібі. Унаслідок інтенсивного обстрілу урядовими військами Асада за підтримки авіації РФ було вбито шістьох турецьких солдатів. У відповідь Туреччина завдала ударів по сирійських військах, застерігши Росію від подальшого втручання. Однак не варто сподіватися, що відносини Москви й Анкари через ситуативне протистояння в Сирії погіршилися назавжди. За останні кілька років їхню співпрацю не зіпсувало ані скасування візового режиму для Туреччини через збиття російського бомбардувальника Су-24, ані переслідування турків у Росії чи блокада морських транспортних перевезень. Навпаки, Туреччина встигла підписати угоду з РФ про купівлю російських зенітних ракетних комплексів С-400 (попри застереження з боку США), запустити «Турецький потік» і спільно з Москвою закликати до перемир’я в Лівії.
Читайте також: Народ у дЗЕркалі
Проте чергові тимчасові тертя між Анкарою і Кремлем дають Україні шанс посилити дипломатичну стійкість перед державою-агресором. Зеленський висловив співчуття у зв’язку з обстрілами в Сирії турецьких військ, натякнувши на війну на Донбасі. Українська сторона сподівається на допомогу Анкари в процесі звільнення осіб, яких незаконно утримують в РФ, зокрема кримських татар. Важливо, щоб Туреччина була в курсі нових списків для обміну, які зараз складає Тристороння контактна група. Тішить те, що сторони домовилися про фінансову допомогу ЗСУ, і рішення Анкари подарувати житло 500 сім’ям кримських татар.
Ердоган не забув згадати в Україні й про свої внутрішньополітичні потреби. Він звернувся з проханням, щоб Київ долучився до боротьби проти FETÖ (так званої терористичної організації фетхуллахістів), тобто руху прихильників Фетхуллаха Ґюлена. Турецький лідер не перестає звинувачувати представників цього руху у спробі воєнного перевороту в Туреччині 2016 року. Зеленський, який невідомо, чи добре обізнаний зі специфікою ґюленізму, з готовністю заявив, що передасть СБУ отримані від Ердогана дані про так звані ґюленівські школи. Однак варто розуміти, що переслідування СБУ ґюленістів можуть зіпсувати відносини з міжнародними партнерами, адже терористичною цю організацію визнали тільки Туреччина, Організація ісламської співпраці та Пакистан. А от відносини Туреччини з ЄС та особливо зі США помітно зіпсувалися після того, як Ердоган посилив переслідування прихильників Ґюлена.
Дивіденди від турне Майка Помпео залишаються символічними. У випадку з Ердоганом можна казати бодай про якесь вікно можливостей на період, поки Анкара не пішла на чергове зближення з Москвою.