Розкрутка бренда «Правий сектор», безумовно, є одним із найуспішніших маркетингових проектів за всю новітню історію України. Буквально за кілька місяців назва створеної в грудні 2013 року організації стала відома далеко за межами країни, тоді як у самому ПС на рекламу не витратили ані гривні. Це абсолютний рекорд для всіх політичних партій, які коли-небудь існували в Україні. Досить лише навести такі цифри. За запитом «Правий сектор» Google видає 13 млн 200 тис. згадок. За запитом «Партія регіонів» — тільки 932 тис. І це при тому, що ПР була активно присутня у великій політиці близько 10 років, а ПС — лише 1 рік і 9 місяців. Понад те, «Єдиная Россия», яка з 2003-го є правлячою партією в РФ, налічує в Google лише 8 млн 100 тис. згадок.
Звідки така небувала популярність в української партії, яка ніколи не мала власної фракції в парламенті, а на виборах мала мізерну підтримку на рівні 1,5%?
Не секрет, що провідну роль у піарі «Правого сектору» відіграли російські ЗМІ, які в одну мить сотворили з групи нечисленних ультраправих активістів жупел планетарного масштабу. Якби в людей Яроша не було такого шаленого піару, можливо, «Правий сектор» до теперішнього часу вже й не існував би. Однак росіяни доклали до популяризації бренда стільки зусиль, що забуття йому не загрожує ще тривалий час. Були б «команданте» та його люди трохи хитрішими, вони давно вже витягли б із власного імені вельми непоганий гешефт і збили б капітали на виробництві лише кухлів, футболок та брелоків, але наразі уми лідерів ПС зайняті іншими думками.
Рекорди популярності «Правий сектор» ставив у російських ЗМІ під час революційних подій у Києві взимку 2013–2014 років, однак і після зміни влади інтерес до організації Яроша не згас. Досить навести лише один приклад. У квітні 2014-го, коли революція в Києві вже закінчилася, а війна на Донбасі ще не почалася і ПС практично не виявляв великої активності, у російських медіа українські радикали згадувалися майже стільки, скільки «Єдиная Россия», і набагато частіше за будь-яку іншу російську або українську партію.
Читайте також: Міцний сплав. Як виник "Правий сектор"
За даними дослідження одного з російських ресурсів, що регулярно аналізує роботу ЗМІ РФ, у квітні 2014-го «Єдиная Россия» мала 19 050 згадок, а «Правий сектор» — 18 895. Для порівняння: скандальна ЛДПР Жиріновского — лише 11 765, а Партія регіонів – узагалі нікчемні 3502 згадки.
Будь-яка інша політична сила могла б тільки мріяти про таку інформаційну підтримку. Вийшло, що партія російських мільярдерів, яка контролює 90% ЗМІ в Росії, засвітилася в інформаційному просторі своєї країни рівно стільки, скільки нечисленна українська організація з кількома офісами по всій Україні. Ярошу вдалося неможливе без нафтодоларів та адмінресурсу. Російському політику для проведення такої самої масованої рекламної кампанії в ЗМІ довелося б витратити понад €100 млн.
Абсурд ситуації полягав у тому, що в Україні вплив «Правого сектору» після Революції гідності залишався мінімальним. Російський опозиціонер Алєксєй Навальний зазначив, що популярність українських націоналістичних партій у кремлівських медіа спеціально перебільшується, щоб залякати жителів Росії. І в цьому своєму прагненні пропаганда не цуралася нічого, навіть відвертих фальсифікацій, які в жителів України викликали лише сміх, але в РФ сприймалися досить серйозно.
Найбільш гротескний випадок стався в день позачергових президентських виборів 25 травня, коли російський «Первый канал» у фотошопі намалював фальшиві результати підрахунку голосів на сайті ЦВК і повідомив у новинах, що на виборах в Україні з результатом 37% лідирує лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош. Залишається тільки здогадуватися, скільки росіян у цей час потяглися до аптечки за валідолом. Однак уже в наступному випуску диктори повідомили правдивий результат і про «перемогу» Яроша більше не згадували.
Інший курйоз, що запам’ятався, — «вогнетривка» візитка Яроша, нібито знайдена в спаленому автомобілі, який бойовики Стрєлкова-Ґіркіна розстріляли на блокпосту під Слов’янськом у квітні 2014 року. Після повідомлення про знайдену візитку, що не горить у вогні, інтернет буквально вибухнув захопленими коментарями та пародійними картинками.
Завдяки подібним сюжетам, що зображують Яроша та весь «Правий сектор» такими собі романтичними геніальними лиходіями, які контролюють чи не всю Україну, російській пропаганді вдалося домогтися надзвичайної демонізації новонародженої та маловпливової за своєю суттю партії. «Правий сектор» став жахом для маленьких діточок і жителів Донбасу з нестійкою психікою. Передозування російськими новинами призвело до сумних наслідків.
Тисячі мешканців шахтарських селищ у Луганській та Донецькій областях навесні 2014-го повстали проти уявних полчищ «Правого сектора», які, як стверджував телевізор, насувалися на Луганськ і Донецьк із Західної України. У тривожному очікуванні через брак реальних «правосєків» періодично доводилося розправлятися із земляками, запідозреними у співпраці з Ярошем. Мабуть, найбільше українцям запам’яталося відео з Ровеньків Луганської області, де місцеві жителі в істериці перекрили дорогу, почувши десь, що до них у місто збирається приїхати «Правий сектор». За своїм драматизмом відеозапис із Ровеньків може змагатися з найкращими зразками голлівудського кінематографа.
Читайте також:Міфи і легенди «Правого сектору»
Зараз ПС посів одне з почесних місць у російській демонології поряд із Бандерою, Шухевичем, УПА, Обамою, світовим сіонізмом і Чубайсом. Якби в ньому була хоча б десята частка тієї люті, яку приписували ПС російські ЗМІ, війна на Донбасі давно вже була б виграна, а чорно-червоні прапори майоріли б над Краснодоном та Антрацитом. Але пропаганда так і не зробила з Яроша президента, а з «Правого сектору» парламентську партію. Попри всі запевнення божевільних російських політиків, радикальний націоналізм ніколи не мав великої популярності в Україні, а після втечі Януковича до Ростова остаточно втратив свого виборця.
На сьогодні слава «Правого сектору» вже трохи згасла. Позначається як затихання бойових дій, так і поява численних конкурентів, як-от добровольчі батальйони «Айдар» та «Азов». Однак батальйонам так і не вдалося повторити успіх партії Яроша в російському інформаційному просторі. ПС завоював популярність ще в час революції. Крім того, у добровольців немає таких харизматичних лідерів. Мельничук, Білецький та Семенченко з якихось причин не підійшли на роль головного українського страховиська. Принаймні їхні вогнетривкі візитки жодного разу не з’являлися в російських новинах.
Читайте також: Знову шаблі без книжок?
Утім, треба сказати, що і сам ПС останнім часом не дає росіянам забути про себе. Події в Мукачевому знову змусили Росію говорити про Яроша та його організацію. Зрозуміло, пропаганда зобразила перестрілку на Закарпатті як ознаки наближення нової революції в Україні та навіть громадянської війни. Та й сам «команданте» у своїх виступах наговорив багато такого, що викликало захват кремлівських колумністів та політологів. А враховуючи той факт, що попереду чергові вибори, незабаром ми напевно спостерігатимемо за черговим сплеском згадуваності «Правого сектору» в російській пресі.
ПС — єдина партія в Україні, PR-службою якої за фактом від самого початку працює «Первый канал» Російської Федерації. І варто визнати, що це справді видатне досягнення, яке навряд чи вдасться перевершити будь-якій іншій політичній силі.