«Опіум народу — не релігія, а революція» (Симона Вейль)
На екрани вийшов довгоочікуваний фільм «Одна битва за іншою» культового американського режисера Пола Томаса Андерсона. Критики вже називають цю картину (яка йде 2 години та 42 хвилини) не тільки найкращим фільмом року, але й найкращим фільмом останнього десятиліття.
Режисер виношував ідею картини впродовж 20 років. Андерсон неодноразово говорив про захоплення американським прозаїком Томасом Пінчоном і навіть екранізував його роман «Вроджена вада» (2009). Тоді як перед зніманням «Однієї битви за іншою» режисер розповідав про бажання адаптувати для великих екранів інший роман Пінчона — «Винокрай» (1990). «Винокрай» — це сага, що охоплює кілька десятиліть (від 60-х років до епохи Рейгана) і розповідає про групу колишніх войовничих хіпі, які з часом перетворилися на банальних курців марихуани. Вони змирилися з тим, що контркультура програла боротьбу за звільнення душі Америки. «Винокрай» — це розлогий постмодерністській роман, що створює складні вигадані всесвіти з жорстоким сатиричним поглядом і вульгарним, абсурдистським гумором. Втім, у фільмі Андерсона від роману Пінчона лишилися тільки колізії між кількома центральними фігурами: батько, мати, донька, військовий, — однак їхні мотивації та характери кардинально змінені. Якщо Томас Пінчон пише з орвеллівського 1984 року про 1960-ті, то Андерсон переносить дію в сучасність, і в останніх кадрах його головний герой, якого грає Леонардо Ді Капріо, уже бавиться з новою моделлю айфона. Втім, це не так спрощення «Винокраю», як використання його персонажів з іншою метою, по-суті, це як взяти шахові фігури і зіграти ними в нарди: елемент гри лишається, але сама гра вже відбувається на іншому полі. Тож і порівнювати роман і фільм можна хіба за тяжінням до кумедних прізвищ (Perfidia Beverly Hills, Col. Steven J. Lockjaw, Chase Infiniti, Junglepussy) та атмосферою параної й контрреволюції, проте, якщо Пінчон переосмислює минуле (добу хіпі), то Андерсона вочевидь цікавить сучасне (доба Трампа).
В одному з інтерв’ю Леонардо Ді Капріо розповідає, що мріяв попрацювати з Андерсоном упродовж останніх 25 років, з часів, коли відмовився від ролі у картині «Ночі в стилі бугі», надавши тоді перевагу ролі Джека в «Титаніку». Ді Капріо зазначає, що з цим фільмом «неймовірно епічного масштабу» Андерсон «зайшов на території політики та культури, які обпікають нашу підсвідомість». Фільм уже називають найвищим досягненням в кар’єрі цього режисера (який відомий такими шедеврами, як «Майстер», «Магнолія» і «Нафта»), а грі Ді Капріо та Пенна пророкують номінації і навіть Оскари.
Боб Фергюсон (протагоніст Ді Капріо) є колишнім парамілітарним борцем за справедливість, таким собі революціонером, який у минулому вів війну проти урядових установ та законів з відвертими «фашистськими» нахилами. Бувши підривником, разом зі своєю дівчиною з шаленим темпераментом, на ім’я Перфідія Беверлі Гіллз (Теяна Тейлор) він звільняв мігрантів з федеральних таборів і підривав будівлі правоохоронних органів в складі повстанської групи під назвою «Франція 75». Минули роки, і Боб тепер веде життя самотнього батька, який живе в якійсь халупі в забутій Богом резервації, дивиться старі фільми і курить травку, згадуючи свої молоді революційні роки, і загалом подібний на Великого Лебовські з фільму братів Коенів. У нього відсутній мобільного телефону і він сердито лається на неформальних друзів своєї доньки-підлітка Вілли Фергюсон (Чейз Інфінінті), яка бере уроки карате у інструктора Серджо Сент Карлоса (Бенісіо Дель Торо). Фергюсон — параноїк, але його поведінка є цілком виправданою через жахливу жорстокість цього світу. Боба і його дочку переслідує привид минулого в образі полковника Стівена Джей Локджо (Шон Пенн). Нова-стара жахлива мілітаристська реальність, яка вривається в «прокурені» мрії старого революціонера електризує атмосферу на екрані, роблячи картину глибоким у контексті сучасних політичних ідей і суспільних тенденцій блокбастером.
«Одна битва за іншою» — це така собі сатира на сучасне американське суспільство часів правління Трампа, «фашистську поліційну державу», за словами рецензента Овена Ґлібермана з Variety. Це дистопія, де є ненависть до іммігрантів, націоналізм, расизм і ксенофобія. Вільні території vs буквально задушливі офіси. Алюзії на Ку-клукс-клан і полювання на відьом, теорії змов і таємні спільноти. Мілітаристська політика і примус до відповідності «стандартам» не таких як ми. Лють, революція, анархія, хаос і «свобода як відсутність страху». Подвійні стандарти і зради революціонерів. Мова насилля і сексуальні збочення консерваторів. Андерсон доводить теми капіталізму, екстремізму, класової нерівності, політичного лицемірства до абсурду і створює лячну сатиру на сьогоднішій день.
Також «Одна битва за іншою» — це така собі постмодерністська версія «Місії нездійсненої» з Томом Крузом, та Андерсон аж ніяк не займається моралізаторством, бо це зовсім не родинна історія. Так, хаос і абсурд представлений на екрані пронизує тема любові батька до доньки, але це все ж таки більше історія про все людство в глобальному плані. Про західну, а значить сучасну/модерну «цивілізовану» людину. Певне дзеркало американського суспільства, а ще це погляд режисера на феномен революції, на тих, хто стоїть за революціями і на речі, які несуть після себе революції. Це картина про боротьбу, про тих, хто їй протистоїть і про те, коли і чому ця боротьба згасає.
Фраза «Ми готові стати злочинцями, щоб світом нарешті стали правити невинні» належить Альберу Камю. А якщо немає ніяких невинних? А якщо «винні» всі? «Бо всі згрішили» (Римлянам 3:23). Ніхто не є святим: ані революціонер, ані представник репресивної системи. Що робити в ситуації, коли революціонер зрікається своїх принципів і зраджує свого товариша, а найманий убивця рятує ціною свого життя того, кого мав би вбити за гроші? Андерсон поміщає глядача в ситуацію тотального релятивізму, де все не можливе є можливим. Ситуація, де кожна битва передбачає нову битву, а та — ще одну. І так до нескінченності. Це ситуація, де немає переможених і переможців. Революція, як глобально-політична і персонально-етична є перманентною дією, таким собі нескінченним процесом всього нашого життя. Щоденне життя є постійною боротьбою і кожен веде свою власну битву, реальну або уявну: за виборчі права, рівність, автономію, гідне медичне обслуговування, справедливу оплату праці, навіть за право продовжувати боротьбу. За право продовжувати революцію. Viva la revolución!