«Лінтюхи», «грантоїди», «при стосуванці» – яки ми тільки епітетами не нагороджують діячів громадських структур. Чим вони займаються, з чого живуть, на чому заробляють – залишається змістом пліток. Проте заскорузлість влади у вирішенні банальних проблем пересічної людини змушує запитати: хто запропонує інші варіанти? При випадковій зустрічі з аматорами суспільного руху переконуєшся: сила – в активності.
Без віри в «царя»
Нас привчили – будь-яка активність карається. Тому до діяльності громадських організацій ставлення насторожене: «Чиї ви (себто за чиї гроші працюєте)? Звідки корінь росте, кому це потрібно?» Однак без існування таких об’єднань суспільство мертве, воно підкоряється тільки діям влади, хоча боїться та не довіряє їй. Громадські структури діють за принципом ініціативи «знизу», і цей факт не менше обурює пострадянську людину – навіщо щось робити, коли тобі особисто від цього немає ніякого зиску.
«Коли ми боремося за збереження історичного ландшафту або ж намагаємося вплинути на політику забудови міста, багато киян вважають, що нам хтось заплатив (наприклад, забудовник-конкурент) або що ми б’ємося з вітряками. Люди не вірять у свої сили, а ще гірше – не усвідомлюють поняття «суспільного блага» – тобто такого, яке не може споживатися тільки однією людиною, – освітлення на вулицях і чисте повітря, громадські парки, – говорить Тижню учасник руху «Збережи старий Київ!» Андрій Горбаль. – Іншою проблемою є надія «на доброго царя» – що влада, як за помахом чарівної палички, вирішить усі проблеми».
У більшості випадків на починання «неурядовців» дивишся, як на фантастику, однак після кожної успішної реалізації громадської ініціативи дивуєшся: і як це їм вдалося?
«Чужі гроші»
Чимало коштів на діяльність громадських організацій надходить з-за кордону, що насторожує обивателя. Вважають, що тим самим організація «продається» чужинцям задля освоєння грошей. Наші сусіди поляки переконані: не варто боятися іноземної допомоги. Програмний директор «Польсько-американської фундації свободи» Яцек Міхаловскі розповідає історію цієї організації, котра за десять років існування вийшла на рівень самостійного заробітку та розподілу фінансових засобів. Структура, до cкладу наглядової ради якої входять такі особистості, як Збіґнєв Бжезінскі й екс-прем’єр Польщі Марек Белька, є донором низки програм – «Дій локально», спрямованої на активізацію місцевого самоврядування, «Підприємництво в школі», «Прозора Польща» [див. коментар]. У Херсоні дієвим громадським об’єднанням є Центр молодіжних ініціатив «Тотем». Можна було бозна скільки чекати, доки місцева влада щось зробить із сімейними сварками, через які страждають насамперед діти, але цього робити не стали. Програму для дітей «Твоє право», скеровану на подолання порушення прав дітей у сім’ї, на вулиці, в школах було реалізовано за сприяння Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Можна було довго мріяти про віт чизняного спонсора, але, зрештою, видання фотоальбому про творчість примітивістки з Олешок Поліни Райко «Дорога до раю» профінансувало посольство Нідерландів.
І факт, гідний занесення до книги курйозів, якщо б не було від нього справді прикро за тих, хто при владі, – діяльність херсонського «Тотема» із задоволення потреб людей з обмеженими фізичними мож- ливостями фінансує міністерство закордонних справ… Данії.
Чиновникам вказали на місце
Практично кожен, хто намагався зареєструвати громадську організацію, стикався з проблемами в управліннях юстиції, – як із банальним хабарництвом, так і з витонченою цензурою статутних документів. Створити товариство навіть із захисту білого лелеки і досі є проблематичним. Чому людина має почуватися перманентно винною, якщо хоче щось добре зробити не лише для себе? Чому сама держава давно й послідовно гальмує розвиток громадянського суспільства? Це все – риторичні запитання. Але відповідь може бути конкретною.
Андрій був одним із засновників «Громадянського комітету захисту дикої (корінної) природи Березняків». Тоді, 2000 року,в реєстрації було відмовлено – мовляв, мету діяльності комітету сформульовано у двох реченнях, і він (о жах!) збирався для проведення певних акцій залучати волонтерів. Після 8-ми років судової тяганини Європейський суд з прав людини визнав, що українське законодавство у галузі легалізації об’єднань громадян є недостатньо демократичним – нечітким і непрогнозованим щодо його виконання. «У нас органи юстиції перевіряють не на предмет забороненої діяльності, а на буквальну відповідність законодавству. Громадяни можуть робити все, що не заборонено законом, а от якраз державні органи мають робити те, що для них прописано в нормативних актах. Ми перемогли, і це реальний злам ситуації, який щойно стався», – констатує Андрій Горбаль.
Відповідно до рішення Європейського суду Україна зобов’язана змінити процедуру реєстрації громадських організацій – тепер держава має вжити заходи, які не допустять аналогічних порушень прав громадян у майбутньому. Ще один плюс для громадських активістів, яким не дозволяють зареєструвати власну організацію – якщо вони судитимуться з місцевим управлінням юстиції, суд має зважати на прецедентне рішення Європи.
Отже, на календарі травень 2008 року. Відлік почався: Європейський суд остаточно роз’яснив українській юстиції, хто є хто в нашій державі. Дикої природи Березняків, яку ще можна захистити, за цей час, звичайно, суттєво поменшало. Але перемога варта святкування. Відтак ми з вами можемо об’єднувати зусилля, підтримуючи будь-кого з тих, хто цього потребують, знаходити однодумців і створювати відповідні об’єднання. Пафосне словосполучення «громадянське суспільство» означає просто цивілізовану країну, в якій з повагою ставляться до кожного громадянина. Українське право цього, їй-Богу, не забороняє!
[606]
КОМЕНТАР
Яцек Міхаловскі
програмний директор “Польсько-американської фундації свободи”
Не жалійтеся, а дійте!
У нас є «міські стипендії», котрі надають молоді із села за умови: складання іспиту до вишу та зарахування на навчання. Інший бік справи – студентський волонтерський рух, в межах якого ми пропонуємо студентам поїхати влітку до села – навчити місцеве населення того, що винесли зі студій. Програма «Прозора Польща» скерована на боротьбу з локальною корупцією. Зараз ми платимо податки, а значить, контролюємо – навіщо тоді давати хабар? Депутатів до Парламенту не завжди обираємо найліпших – то кращих, то гірших. Мусить пройти час, щоб у своєму виборі суспільство якнайменше помилялося. Тому Фундація також реалізує програму лідерів. Ми їх знаходимо серед учасників інших програм, пропонуємо спробувати себе в ролі активної людини. Допомагаємо їм у фінансовій організації, підвищенні рівня знань в обраній галузі. Ми не знаємо, ким буде ця людина за 5-10 років, – може стати бізнесменом, працювати в місцевих органах – ми її спеціально жодним чином не скеровуємо. Нам просто важливий факт її розвитку. Ми любимо споглядати й говорити, що все погано. Маємо комуністичну звичку, що влада повинна все зробити за нас. Неприязнь до влади, недовіра до неї спричинили появу і розвиток підходу, що формулюється у вислові: «Я нічого не можу, не хочу, бо навіщо?» А наші лідери навчають інших, аби вони змінювали на краще світ навколо себе чи навіть просто хотіли його змінити.