Розкажи, які події відбувались у Лисичанську навесні 2014 року. Хто організував антиукраїнське повстання й коли ти зрозумів, що все серйозно?
— Блокпости в місті з’явилися навесні, як і по всій області. Спочатку це було дуже неорганізовано. Стояли якісь обірванці в спортивних костюмах чи в камуфляжі, хто з палицею, хто з карабіном. Не знали самі, навіщо стоять. Лисичанськ — маленьке місто. Я знав багатьох із тих, хто виходив тоді на блокпости. Один знайомий, наприклад, пояснив, що хоче таким чином боротися з корупцією. Він просто не знав, як це робити правильно. Багато виходили просто через протестні настрої, бо дістало все: і безробіття, і маленькі зарплати, і погані дороги. Певно, їм здавалось, якщо повалити конституційний лад і скасувати українську державність, то всі ці негаразди зникнуть самі собою.
Наскільки я знаю, ти в місті й до війни був досить відомий як активіст і правозахисник. Не виникало проблем на блокпостах? Тебе не вносили в чорні списки?
— Спочатку все було досить мирно. Я міг зупинитись і поговорити з вартовими. Пояснював, що вони чинять неправильно. Пам’ятаю, зустрів знайомого хлопця, якому ми допомагали судитися з роботодавцем. Він мене побачив, зрадів, знав, що я не ворог. Почав розповідати про «Новоросію». А я йому: «Що ти тут робиш? Ви так своїх проблем не вирішите. Нічого тобі тут стояти, їдь додому, інакше накоїте лиха». Але тоді, звичайно, ніхто не слухав.
Затим по мене приїхали. На дорогому позашляховику, явно віджатому. Молоді спортсмени. Сказали, щоб збирався, їхав з ними. Я відмовився. Був конфлікт, ми посварилися, вони забрались. Одначе я зрозумів, що потрібно виїжджати з міста й забирати сім’ю. Що починається щось дуже нехороше.
Читайте також: Роман Безсмертний: «Нам треба готуватися до серйозного й довготривалого протистояння з Росією»
Після цього жив за містом, але часто до нього навідувався. На розвідку. Коли наша армія підійшла до Лисичанська, я став допомагати. Штабом керував Ігор Воронченко (генерал-майор, командувач силами АТО у Луганській області — Ред.), з ним я погоджував свої дії. Їздив просто через блокпости. У сепаратистів не було єдиної бази неблагонадійних осіб, найчастіше машину взагалі не зупиняли, тож мені не траплялося перешкод. Один раз провіз у місто військового. Але частіше просто вивчав обстановку в Лисичанську, зробив інтерактивну карту, на якій відзначав блокпости й місця дислокації бойовиків. Усе це виявилося дуже корисним, коли ЗСУ стали штурмувати місто.
У Лисичанську перебували російські військові фахівці, які керували бойовиками, навчали їх вибудовувати оборону. Але самі в бій не йшли. І під час штурму евакуювалися з міста першими. А місцевих кинули на забій, як гарматне м’ясо.
Ти повернувся до Лисичанська в той день, коли його зачистили?
— Так. Штурмувала місто піхота. Воронченко запросив підтримку авіації, але не дали. Тоді він скомандував наступати без неї. Лисичанськ визволяли 51-ша, 24-та механізовані бригади й 95-та аеромобільна. Слідом за 24-ю заходив батальйон «Донбас», який зачищав уже звільнену територію.
Прийнято вважати, що провідну роль у розпалюванні конфлікту на Донбасі відіграли Партія регіонів і представники місцевої влади. Чи можеш підтвердити або спростувати це твердження на прикладі Лисичанська?
— Безумовно, місцеві регіонали в тому були основні. У Лисичанську за всіма процесами стояв Сергій Дунаєв. Колишній мер міста, а нині народний депутат від Опозиційного блоку. Його начальник служби безпеки Леонід Фоменко (працює в нього ж таки на заводі «Пролетар» заступником директора з режиму) брав активну участь у постачанні бойовиків. У Лисичанську поруч із тим «Пролетарем» є піонертабір «Схід» для дітей працівників. Звідти Фоменко вивіз матраци й постільну білизну, які передав бойовикам із батальйону «Призрак» Мозгового. Ті розташовувалися на підприємстві «Мехскло», це також завод Дунаєва, фактично друге виробництво «Пролетаря». Туди Фоменко доправив близько 250 матраців.
Перед самим початком активної фази війни в Луганській області був з’їзд мерів міст, який організували Царьов та Болотов. Дунаєв сам туди не навідавсь, але вирішив відправити свого помічника Євгена Байрамова та секретаря міськради Лисичанська Михайла Власова. Власов учинив розумно й не поїхав. А Байрамов брав участь у тій сходці.
Читайте також: Світ про Україну: «Німецький уряд не зменшить тиск на сторони конфлікту на Донбасі»
Нещодавно Дунаєв прибув до Лисичанська й виступив на сесії міської ради, де почав розповідати, як українська армія обстрілювала місто, як воно постраждало від дій ЗСУ. І жодного слова про бойовиків. Я вийшов і перервав його. Запитав, чи не переплутав він сторони лінії фронту? Тоді він замовк.
Навіщо Дунаєву все це було потрібно? Яку вигоду він дістав?
— Починаючи організовувати ці заворушення, вони вважали, що керують процесом. Але з початком справжньої війни втратили контроль над тими, кого самі підняли й озброїли. А тепер наша армія зачистила Лисичанськ і фактично повернула його Дунаєву та його людям. Вони знову прийшли в місто й знову тут усім розпоряджаються.
Дунаєв — людина Юрія Бойка. Вони тісно пов’язані спільними інтересами. Вважається, що вдвох контролюють завод «Пролетар», який виробляє скло. Узагалі-то це підприємство державне, але перебуває в оренді в якогось однойменного ЗАТ. А засновники останнього — кіпрські офшори під контролем Дунаєва та Бойка. Завод державний, але вони експлуатують його і просто знищують. Раніше там працювали тисячі людей, нині лише кількасот.
Сьогодні вони готуються до виборів. Днями обидва приїжджали до міста. Знову розгойдували ситуацію, агітували. Укидали ті самі тези, мовляв, у Києві вороги, столиця нас не чує тощо.
Певний час ти був керівником військово-цивільної адміністрації Лисичанська, але потім її чомусь скасували. Навіщо це було зроблено? Адже ВЦА могла бути альтернативою владі регіоналів у місті…
— У тому й річ! Я сам про це кажу. Нам украй потрібні були ВЦА, ми довго домагалися їх створення. Однак наша, Лисичанська, проіснувала лічені місяці. У вересні я очолив адміністрацію, а наприкінці грудня президент ліквідував її своїм указом.
Скасування нашої Лисичанської ВЦА пролобіював Дунаєв. Він домовився, щоб її скасували після виборів і вся повнота влади на місцях перейшла до його ставлеників: мера та людей у міськраді. Їм потрібен адмінресурс, аби готуватися до наступних парламентських перегонів. ВЦА, звісно, у тому тільки заважала. За моєю інформацією, вони виміняли її скасування за лояльне голосування в парламенті. Їм поступилися, щоб здобути голоси Опозиційного блоку у вирішальний момент.
Читайте також: Чи має влада план «Б»?
Те, що ВЦА ліквідували, велика біда для Лисичанська й регіону загалом. Тому що Україна знов утратить контроль над ситуацією. А це прифронтова зона. Там армія, за 20 км лінія фронту. А в тилу сидять зрадники, які ненавидять країну, на совісті яких усі ці смерті. Які відомості вони зараз передають ворогові? Ніхто не знає.
Проблема в тому, що в нас не оголошено офіційної війни, а триває АТО. Якби ввели воєнний стан, то в місті працювала б комендатура. І це було б правильно. Бо в прифронтовій смузі повинен діяти особливий правовий режим, щоб можна було швидко приймати рішення. Та, оскільки війни немає, придумали ВЦА, які замінювали собою комендатури. А після виборів військово-цивільні адміністрації в містах просто розформували.
Фактично самі себе підставили.
Як думаєш, чи є ризик повторення 2014 року на Донбасі?
— Ну якщо всі ті люди, котрі влаштували нам 2014-й, залишилися в регіоні біля керма, як ти думаєш сам?