Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:”Times New Roman”;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}
Нещодавно я побував на виставці в лондонській галереї Саачі (Saatchi Gallery). Виставка називалася «Без покривал: нове мистецтво Близького та Середнього Сходу». Майже два десятки художників Близького Сходу й Ірану показали роботи про воєнні конфлікти в своїх країнах. Та не лише про це. Найбільше мене вразили самокритичні, іронічні інсталяції, що зображували співвітчизників та єдиновірців: жінок у молитві з чорними дірами замість облич, іранок в образі столичних повій, і знову жінок із кухонним начинням замість облич. Я ледве повірив власним очам, побачивши на фотографіях напівголих мусульман, знятих у відверто еротичних позах. Так, в Англії художників-провокаторів нагороджують найпрестижнішими преміями, в Росії їм час від часу відривають носи, в Україні їх частіше за все не помічають або ж цінують здаля, коли вони за кордоном. Але в країнах клерикальної чи військової диктатури такі художники ризикують свободою. В лондонській галереї Саачі я подумав про те, що природа мистецтва не визнає державних кордонів та національних канонів і що сенс цієї природи, та й загалом художнього обдарування – шокувати, підбурювати, ставити неприємні діагнози, розбурхувати уяву. В творчості, культурі є якась зараза, якийсь вірус свободи, котрий насторожує владу, особливо абсолютну.
Дивлячись на роботи східних художників, я, хоч як дивно, згадав про джаз, про те, як він дратував радянських і нацистських ідеологів. Жданови й геббельси мали рацію: сам родовід джазу прямо пов’язаний із прагненням афроамериканців до свободи. Я навіть ризикнув би сказати, що джазова імпровізація – це музично-акустичний зліпок свободи. Саме тому в нацистських інструкціях забороняли «негроїдальну розбещеність», «єврейський песимізм», «вигуки музикантів», «істеричні ритмічні переходи, характерні для музики варварів, які збуджують ниці інстинкти, чужі для німецького народу». На щастя, німецький народ не вдалося вберегти від «ницих інстинктів».