Утім, росіяни теж є майстрами юридичного шапіто. Їхнім «алаверди» нашим грізним віртуальним правникам став віртуальний арешт нардепа та очільника кримськотатарського Меджлісу РефатаЧубарова. Як відомо, Чубарову окупанти заборонили в’їзд до Криму аж до 2019 року. Але з нагоди арешту його в цьому сенсі «амністували»: «Мы Чубарова ждем, пусть приезжает. Ему открыт въезд на территорию российского Крыма. Органы предварительного следствия его тут ждут», — заявила «прокурорша» Криму Поклонська, віруючи в скоре прибуття Чубарова не більш ніж у добровільне відрядження до Києва
Аксьонова — Константинова.
На цьому політ російської юридичної фантазії не спинився. Гучною новиною останніх днів є порушення кримінальних справ щодо організаторів та учасників так званої блокади Криму. Вже відкриті слідчі дії з приводу підриву опор електромереж на Херсонщині, здирництва грошей із водіїв на «кордоні», самовільного перешкоджання пересуванню громадян та (за словами тієї самої Поклонської) порушень законодавства «в отношении абсолютно всех». Не зрозуміло, порушення законодавства якої саме країни збирається карати білявка (враховуючи, що навіть Путін офіційно не вважає Херсонщину російською юрисдикцією)? Незалежно від її думки це й справді є порушеннями законодавства України, що відбуваються на українській території та мусили б цікавити не Поклонську, а наші органи. Чому вони не порушують цих справ? Чому на цьому тлі єдиним наглядачем за українською законністю в отому «гуляйполі» починає виступати Поклонська?
Читайте також: Скільки коштує Крим?
Балаган на в’їзді-виїзді з Криму вже давно переріс свою первісну функцію загорожі на шляху оборудок українських «бізнесюків» з окупантами (функцію теж, власне кажучи, незаконну, доки не скасовано Закону України про вільну економічну зону «Крим»). Він перетворився на нелегальний, альтернативний державному, кордон із власними «прикордонниками» та «митниками». Його вже називають «Чонгарською
Народною Республікою», котру залякані місцеві мешканці наважуються критикувати лише пошепки. Наміри місцевих виступити проти перебування озброєної юрби в них під боком були придушені погрозами, а російські агенти тим часом починають рясно засівати підготовлений ґрунт: до організації протестів уже долучився такий собі Німетуллаєв — колишній генічеський «губернатор», що втік до Криму й активно там колаборує.
Досвід інших регіонів показав, що там, де з’являються «народні республіки» та відсутній український закон, незабаром встановлюється «російська юрисдикція». Можливо, «турбота» Поклонської про дотримання законності на Херсонщині є не так пропагандистською бздурою «віртуального правосуддя», як передвісником більш зухвалих намірів Росії із «захисту прав» кримських «росіян»?..
ФСБ порушила справу й проти «командира блокади» Ленура Іслямова. Але тут мотиви зрозуміліші: він, врешті-решт, зрадив присягу російського держслужбовця, котру склав у квітні 2014 року під час «русской вєсни». Не викликає заперечень і закриття його московського Джаст Банку: таким мусить бути кінець усіх російських банків, що після окупації рушили працювати в санкційній зоні. «Ислямов призывает уморить крымчан голодом, лишить их воды, электричества, товаров первой необходимости и в то же время зарабатывает в Крыму деньги, чтобы набить свой карман. Это подлость и лицемерие», — коментує Аксьонов плани конфіскувати у свого колишнього заступника сімферопольську транспортну компанію, де минулого понеділка ФСБ влаштувала обшук. Знову-таки: якби ці слова сказав не Аксьонов, то в дещо подібних термінах про цю акробатичну спробу всидіти на двох стільцях варто було б заявити і з нашого, антиокупантського боку.
Читайте також: Чумацький шлях
Для самого Іслямова, що перебуває в безпечному Києві, порушена проти нього справа теж є «віртуальною». Але вона не є такою для сотень працівників його колишніх та нинішніх кримських підприємств, що перетворилися на заручників. Того самого понеділка ФСБ влаштувала обшуки в домівках колишніх керівників його телеканалу ATR Ельзари Іслямової та Лілі Буджурової. Хто наступний у Криму заплатить за амбіції колишнього шефа вскочити на новій батьківщині «з блокади до Ради», знає лише ЧК.
Я за найсуворіший курс стосовно Криму (а насамперед Росії) як одного з важелів державної політики. Але категорично проти боязкого самоусунення держави від цього питання та передоручення стратегічного напряму діячеві, котрого Крим пам’ятає як колабораціоніста. Врешті-решт, інших наслідків «блокади», окрім репресій найуразливіших, ми тут наразі не бачили.