Його колеги по ПР-фракції вирішили, що «православний поет», як назвало Болдирєва одне релігійне видання, їм не дуже потрібний. Функції піаніста – універсального натискача кнопок при голосуванні зможе виконувати замість нього і хтось інший, більш м’язистий.
Звісно, для українського парламентаризму – це велика втрата. Дарма регіональні лідери повелися так необачно з людиною, яка стільки зробила для партії, фракції, країни і для православ’я врешті решт, будучи заступником голови громадської організації «Путь православных».
Чого лише варта його колонізаторська діяльність, спрямована на залюднення українцями безкраїх просторів Сибіру. У 2006 році на Світовому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі для вирішення проблеми знелюднення російського Сибіру і масової міграції китайців Болдирєв запропонував переселяти туди громадян України з Волині та Житомирщини. Звичайно така жертовна праця не залишилась непоміченою і президент Янукович нагородив свого побратима орденом «За заслуги», але… Що таке орден у порівнянні з тим на, що справді заслуговує Юрій Олександрович. Лише за віршовані рядки «Какого, бля, хера!» чи «Проститутка ты моя, проституточка», знаменитий поціновував поезії Віктор Федорович мав би дати йому Героя України. Мав би… Та не дав.
Але православний поет навряд чи піде в небуття. Поки в Україні не створено монархію, поки імператор не явився, поки врешті решт всіх українців Волині та Житомирщини не переселили в Сибір та на Далекий Схід, рано складати зброю. Він далі продовжує писати і обіцяє на відпочинку зайнятися написанням роману. Можна лише гадати, який фурор справить на суспільство ця книга коли вийде в світ. Якщо звісно вийде.
На завершення ж своєї парламентської епохи, в переддень відходу на відпочинок «православний поет» Юрій Болдирєв вкотре вирішив потішити своїх колег свіжим віршованим словом і врізав, як годиться правду матку на злобу дня. Один з віршів він присвятив Всеукраїнському об’єднанню «Свобода», яке потрапило до нового парламенту, а інший, судячи з тексту Юлі Володимирівні Тимошенко, яка досі страждає за ґратами. Вірші Юрій Олександрович віддрукував на принтері і поширював серед колег депутатів та журналістів. Тиждень.ua неймовірно пощастило отримати одну з копій і він з радістю ділиться нею зі своїми читачами.
