В останній авторській колонціІгор Лосєв дискутує із істориком Ярославом Грицаком щодо природи усіх негараздів українців. Його обурює теза львівського дослідника, що фундаментальною причиною є віросповідання, а саме православ’я. На думку пана Лосєва, ці припущення є результатом «не дуже глибокого ознайомлення з класичною працею Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму».
Бодай поверхневе ознайомлення з творчістю та публічними виступами професора Ярослава Грицака дає правдиву відповідь. Крім німецького соціолога за більше ніж сто років знайшлося чимало дослідників та досліджень, що підтверджували правильність веберівської гіпотези. Пан Грицак звертається до наукового проекту, що вивчає взаємозв’язок людської віри і матеріалізації (відображення у житті) – World Values Survey.
Згідно з їх останніми результатами, країни протестантської традиції (або країни, де протестантизм надав вагомий вплив на формування світогляду народу) мають найвищий рівень самореалізації. Тобто в тих суспільствах цінується реалізація особистості – в особистому та професійному житті. Найнижче прагнення до самореалізації – серед православних народів. Саме тут вчасно згадати слова Вергілія: вибираючи богів, ми вибираємо долю.
Далі пан Лосєв через протиставлення окремих прикладів намагається спростувати тезу про вагомість релігійного чиннику. Зокрема, наводить приклад із двома Кореями: «Корейці півдня і півночі в релігійному відношенні ідентичні, але життя в Республіці Корея і Корейській народно-демократичній республіці відрізняється як день і ніч». Незнання сучасних світових тенденцій у релігійному житті призводить до подібних помилкових висновків.
Авторитетні сходознавці вже давно прийняли як аксіому тезу про взаємозв’язок економічного стрибка Південної Кореї після війни 1950-1953 рр. і поширенням християнства, переважно протестантизму. Найкращий кореєзнавець на пострадянському просторі Андрій Ланьков відверто каже: «Південна Корея – християнська, а точніше протестантська країна. Тридцять відсотків в країні – це протестанти. Якщо ти чиновник високого рангу або силовик, то тобі бажано бути протестантом – корисно для кар’єри».
Інший російський історик Юлія Ковальчук у власній дисертації пише про вагомість впливу протестантів на політичне життя в державі: «У 2005 р. в країні до віруючих себе віднесли 53,5% корейців – 24,4% буддистів, 21,4% протестантів, 6,7% католиків, 0.9% до інших. При тому в 2002 р. 39.6% протестантів і 25.3% католиків займали місця в південнокорейському парламенті». До речі, нинішній президент П.Кореї Лі Мьон Бак – протестант-пятидесятник. Займаючи посаду мера Сеула, він прославився перетворенням міста на «зелений оазіс», який американський журнал TIMEназвав зразком для інших азіатських міст.
Детальний розгляд кожного аргументу пана Лосєва зробить цю статтю занадто довгою і нудною для читача. Тому повертаємося до цінностей. Радянський бекграунд обмежує погляд на роль віри у житті людини. Варто розуміти, що кожна церква це не лише розбіжності в храмовій архітектурі, літургії або церковній структурі. Різниця у богослов’ї породжує інший світогляд, світосприйняття та менталітет.
Породжений Реформацією Протестантизм запропонував інноваційний погляд на всі сфери людського життя. Основний постулат Sola Scriptura (лат. «тільки Писання») – визнання Біблії єдиним головним джерелом віри – перетворювало парафіян церкви з пасивних споживачів «Слова Божого» (оскільки католицьке вчення говорило, що лише священство на чолі з Папою має право на трактування) на активних дослідників.
Але це вимагало грамотності. Одразу при всіх протестантських церквах відкрились недільні школи. Саме протестантські країни стали першими у впровадженні обов’язкової загальної (народної) освіти. Ідея Лютера, Кальвіна та решти реформатів майже ліквідували безграмотність, проте у не протестантських країнах вона зберігалась до XX століття.
Читайте також: Як Лютер став відомим
Принцип загального священства не лише формував новий погляд на участь пересічного християнина у життя церковній громади. Розуміння, що кожен є Божим служителем, який повинен принести плід у Царство Небесне надихало протестантів до насиченої роботи в рамках свого приходу – місіонерська діяльність, соціальна робота, благодійність. Протестантська традиція збору десятої частини від прибутку на потреби церкви (десятина) зі своїх членів, вчила жертовності. Тому сьогодні США найголовніший благодійник світу.
Попри заяви деяких секулярних гуманістів про відмирання релігії, сьогодні віра є безпосереднім учасником економічних, міжнародних та політичних процесів. У 2009 році головний редактор журналу TheEconomist Джон Міклетвейт і шеф вашингтонського бюро Адріан Вулдрідж написали книгу «Бог повертається: Як глобальне відродження віри змінює світ» (‘God is Back: How the Global Revival of Faith is Changing the World’). Автори згадали, що воцерковлені люди багатші за атеїстів. Бо ті, хто регулярно ходить до церкви, мають додатковий соціальний капітал: взаємна довіра між прихожанами дуже висока, тому їм легше вступити в ділові відносини, і, значить, їхні транзакційні витрати нижче. Крім того, вони психологічно підтримують один одного. По-друге, в дитинстві вони відвідували хорошу церковну школу, де їх навчили старанності і прищепили тягу до освіти. І по-третє, віруючі легше переносять тяжку працю, якими наповнене наше життя, і тому в підсумку виграють. Тут треба зробити примітку: йдеться про практикуючих християн, які щонеділі ходять до церкви, моляться, читають Святе Письмо; але не ті, що святять на Великдень яйця, а на Спас – яблука.
У цьому контексті цікаве дослідження від Pew Forum on Religion and Public Life, яке визначило взаємозв’язок між приналежністю до конкретної конфесії та річними доходами. Високий рівень освіти і добробуту виявився в юдеїв, певних протестантських деномінаціях і, що цікаво – у православних християн. І це цікавий феномен. Чому близько 41% православних домогосподарствСША мають річний дохід понад $75 тис., а в Росії, Україні, Білорусі юрба жебраків вертається навколо храмів?
Ще один із контрприкладів до ідей Ігоря Лосєва про те, що релігія не все визначає, це – Церква Ісуса Христа усіх святих останніх днів. Оскільки головним претендентом від республіканців на вибори президента США є мормон Мітт Ромні, увага до цієї релігійної організації стрімко зростає. Американський діловий тижневик Businessweekвлітку минулого року опублікував велику статтю під назвою «Божий МВА: чому з мормонських місіонерів виростають лідери» . Автор прийшов до висновку, що морморське місіонерство – це не просто марна трата часу або тільки виконання Божого покликання, а ще й можливість відточити в собі необхідні навички, подолати комплекси, що майбутньому допоможе стати першокласним лідером.
У статті наводиться факт, що мормони складають менше 2% населення США, але займають непропорційно велику кількість вищих посад в таких великих корпораціях, як Marriott International, American Express, Dell Computers, Lufthansa, Deloitte, PricewaterhouseCooper тощо. А інвестиційний банк Goldman Sachs в 2010 році прийняв на роботу 31 випускника Університету Брігама Янга (almamaterусіх мормонів) – стільки ж, скільки випускників Уортонськой школи бізнесу при Пенсільванському університеті (входить в 5-ку кращих у світі).
Про збільшення роль релігії у житті суспільства свідчить зацікавленість серед академічних кіл. Останні дослідження не дають підстав стверджувати, що феномен протестантизму закінчився на праці Вебера про дух капіталізма. Дослідник з Лондонського університету Скотт Томас у статті «Глобалізований Бог: зростання релігійного впливу в міжнародній політиці» прогнозує, що п'ятидесятники і євангельські протестанти будуть основною релігійної, соціальної та політичної силою в новому сторіччі.
Вищезгадані редактори з TheEconomistу своїй книзі зробили висновок: щоб бути сильною, церква повинна бути сучасною – їй варто вникати в усі аспекти життя прихожан, в тому числі економічні і професійні, говорити з ними однією мовою, давати відповіді на нові і старі виклики.
Тепер стає зрозумілим, чому окремі українські інтелектуали сумніваються у вирішальній ролі релігії в житті конкретної людини і суспільства.
Як би кожен з нас не ставився до релігії, але вона все ще визначає наше життя. А народи, які мають якісну віру, зазнають успіху і процвітання