«Зважаючи на особливу ситуацію й особливі почуття наших українських друзів, які вирази «на Україні», «на Україну» часто сприймають як прояв сприйняття їхньої держави як несуверенної, Рада польської мови закликає до широкого використання синтаксису «в Україні» та «до України» і не визнає синтаксису з використанням «на» єдино правильним (як можна прочитати у друкованих правописних виданнях). Прийменники «в» та «до» рекомендується вживати особливо в публічних (офіційних, медійних) висловлюваннях і в тих контекстах, коли ми можемо замінити слово «Україна» виразом «українська держава». Тож ми пишемо «візит президента в Україні», а не «на Україні». Краще писати про війну «в Україні», а не «на Україні», хоча друга теж не буде неправильною».
У природних мовах саме узус (мовна звичка) визначає норми. Тож виникає питання, що вплинуло на звичку використання прийменника «на» в поєднанні зі словом «Україна». На формування такої мовної звички вплинув передовсім факт, що назви регіонів у польській мові завжди вживаються з прийменником «на», наприклад: на Мазовії, на Сілезії, на Підгаллі тощо. Звісно, Україна — це окрема й незалежна держава, але ще близько 30 років тому вона входила в склад Радянського Союзу. Ще раніше — протягом своєї історії — Україна перебувала під контролем різних державних утворень. Тож можна стверджувати, що саме це формувало, а потім підсилювало й закріплювало спосіб її презентації в польській мові як регіону, що належав до іншого, більшого державного організму.
Так це бачать поляки і в цьому немає нічого дивного.
Довелося довго чекати, поки стало допустимим вживання синтаксису «в Україні» як правильного, бо зрештою прийнято насправді соломонове рішення, що вже можна (адже Україна — це незалежна держава, а не регіон у складі іншої держави), але по-старому також можна.
Мені це нагадує рішення комуністів після націоналізації найвідомішої до Другої світової війни польської кондитерської фірми «E. Wedel» з її відомим у всій Європі логотипом. 1949 року назву фабрики змінили на «Заклад кондитерської промисловості ім. 22 липня, раніше Е. Ведель». 22 липня, день проголошення комуністичного маніфесту 1944 року, — це національне свято нової комуністичної Польщі, але щоби світ мав шанс впізнати експортний продукт, до якого звик, було вирішено залишити стару назву в старій візуальній стилістиці як додаток до нової назви. Ніхто ніколи нової назви «22 липня» не вживав, але формально і «вовк був ситий, і вівці цілі».
Так це приблизно виглядає й нині в ситуації, коли допускається вживання «в Україні» як правильної конструкції, але й залишається допустимою форма «на Україні».
Читайте також: Тут розмовляють українською
Рішення Ради польської мови опублікували всі провідні суспільні й приватні медіа. Я прочитав його на одному з найбільших польських інформаційних платформ Interia.pl із таким вступом: «Рада польської мови закликає (особливо в офіційних текстах) вживати конструкцію «до України» та «в Україні» замість «на Україну» та «на Україні». Адже ці старі конструкції можуть сприйматися українцями як «прояв ставлення до їхньої держави як до несуверенної». Водночас РПМ зазначає, що всі вищенаведені конструкції — правильні».
Під опублікованим рішенням з’явилися коментарі «народу», щоправда, їх було не надто багато (33), але 100% із них були негативними щодо ухваленого Радою рішення. Ось кілька з них для ілюстрації стану мислення й почуттів цієї випадкової групи.
«Навіть в мовній Раді править комуністична банда».
«Жалюгідна порада Ради: калічити власну мову».
«Чому мене має обходити, як це можуть сприйняти українці? Я у себе вдома, а вони — гості».
«В Україні» і «до України», на мою думку, звучить страшенно штучно. Я вживатиму традиційну форму. Тут — Польща і польська мовна традиція».
«На щастя, абсолютна більшість польськомовних поняття не має про існування Ради польської мови. Мова змінюється сама собою, а не завдяки рекомендаціям «з гори», що приймаються під впливом тимчасових політичних емоцій».
«Усе життя я писав і говорив «на Україні» і «на Україну», як і «на Угорщині», «на Мальті», «на Кіпрі», «на Словаччині», «на Мадагаскарі» тощо. Бо тільки так граматично правильно — ми не говоримо «в Угорщині»!».
«Щоб не зачепити українців, найкраще взагалі нічого не говорити. Чорт його знає, що їх може зачепити».
Читайте також: Повернення собі себе
Це така проба настроїв «у народі», якщо дати можливість проявити їх анонімно. Зрештою, не обов’язково анонімно, серед моїх знайомих, які відносять себе до консервативного крила політичного спектру, багато хто висловився в дискусії тільки для того, щоб засвідчити свою вірність традиції.
Щоправда, вони не висловлювали свого обурення рішенням Ради польської мови, але відчували потребу повідомити, що вони не використовуватимуть рекомендовану конструкцію «в Україні», а вживатимуть ту, яка дотепер була єдино правильною, тобто «на Україні». Як розгортатиметься історія — невідомо, але загальновживана в майбутньому форма може свідчити про міру емпатії щодо українців.
1989 року Польська Народна Республіка припинила своє існування, а фабрика Веделя повернула свою історичну назву «E.Wedel». Якийсь жартівник тоді опублікував змінену версію нової упаковки відомого шоколаду. Тепер назва виглядала так: «Е. Ведель, раніше 22 липня». 1991 року фабрику купив американський концерн «PepsiCo Foods and Beverages», щоб своєю чергою 1993-го продати її британській фірмі «Cadbury Schweppes», яку знову ж 2010 року з усім майном купив американський «Kraft Foods». Щоправда, «в народі» й надалі використовується назва «E. Wedel», але гроші від продажу знаменитого шоколаду й пташиного молока широкою рікою плинуть до американського власника. Яка мораль цієї історії? Мабуть така, що поляки дуже прив’язані до своїх традицій, навіть якщо не можуть мати з них відчутної користі.