Коли вкотре починають говорити про привілеї влади, які негайно треба скасувати – й відразу все в країні затанцюється, народ зазвичай вельми приблизно уявляє, про що конкретно, в деталях ідеться. І про кількість, і про якість, і про асортимент.
Ну давайте зріжемо бюджет ДУСі (Державне управління справами), а краще взагалі її ліквідуємо – і буде нам щастя. Ні, це справді шкідлива установа й вельми витратна, але не в ній корінь зла. Розформують ДУСю, через якийсь час інша структура (адже має бути якийсь орган, який відповідає за ремонт даху на Кабміні й рахунки за електрику Адміністрації, чи не так?) нагуляє апетит. Поступово, але неминуче. По-перше, тому, що немає контролю, по-друге, тому, що всі – і ті, хто за парканом, і ті, хто всередині, – переконані, що інакше бути не може.
Не в останню чергу тому, що нинішнє покоління можновладців – це все ще вихідці зі старої радянської номенклатури. Якщо не партійної, то комсомольської. Інша річ, що те, що пропонувалося радянській еліті як додаткові життєві блага, – жалюгідний компроміс порівняно зі справжніми можливостями нинішніх господарів життя. Ті, радянські, були людьми, перепрошую, темними, без фантазії, за кордон їздили рідко й завжди у справах, про справжні розкоші не мали уявлення, ну просто не мали.
До того ж у матрицю радянської лояльності було записано залізну формулу: «в побуті скромний», і той, хто цій вимозі не відповідав, автоматично вважався вразливим, а отже, ненадійним, не своїм. Але в масштабах тодішньої загальної бідності купити без черги фінську дублянку чи м’ясо без кісток, або отримати в пожиттєве користування (не у власність!) занюханий будиночок із казенними меблями в дачному селищі, або лікуватися в поліклініці без черг, або їздити чорною «Волгою» замість відносно демократичної «Лади» – це абсолютно те саме, що на тлі нинішніх загальнодоступних джинсів, кока-коли, «Ланосів» і відпустки в Туреччині дозволяти собі все те, що вони, власне, й дозволяють: «Межигір’я», зоопарк, поле для гольфу, золотий унітаз, який у буквальному сенсі хоч і виявився фейком, але як образ цілком зберіг свою адекватність, яка різниця, унітаз чи батон?
Можна зрізати офіційну плату, надбавки, відпускні, оздоровчі тощо – це лише частина айсберга. Бо залишаються все одно спонсорські конверти, а також можливості скористатися становищем: чи то проштовхнути свою фірмочку на тендері, чи то переписати на тещу часточку чужого бізнесу, а також такі зовсім уже дрібниці, як п’ятизірковий санаторій або службова квартира в непростому таунхаусі. Усе заради того, щоб тримати рівень споживання не гірше, ніж у «колег по цеху». Один нардеп мені відверто жалівся: «Ти зрозумій, старий, якщо я прийду в черевиках дешевше ніж за 200 доларів на засідання комітету, жодного мого аргументу ніхто не почує, я буду для них порожнім місцем». Така норма.
Читайте також: Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»
У країнах західної демократії спокус не менше, а людина скрізь людина. Але є уявлення про те, що cool і не дуже cool. Мер Лондона Борис Джонсон дістається до свого офісу велосипедом – це круто! Колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберґ віддавав перевагу метро – це теж cool. Президент Франції Франсуа Олланд їздить до коханки моторолером (щоправда, з одним охоронцем) – коли це відкрилося, французи на якусь мить вибачили йому провали в політиці. Усі пам’ятають фотки Обами з китайським годинником і стоптаними черевиками, хоча чоботаря він уже якось може собі дозволити. А золотий батон – це для диктаторів третього світу.
Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»
Не знаю, скільки органіки, а скільки піару в польотах прем’єра Яценюка економкласом, але навіть якщо в цьому є елемент показухи, я все одно йому вдячний, бо він таким чином задає новий стандарт споживання для віпів. Це звички людини, яка не має потреби комусь щось доводити за допомогою дорогих брязкалець, у нього є інші інструменти. Особливо тепер, коли відмова від чергової забаганки може дорівнювати зайвому – точніше ніяк не зайвому – бронежилету, протезу, лікуванню за кордоном. Нині в Україні це тренд, і його варто закріпити. Особливо якщо вдасться завдяки виборам почистити еліти від найодіозніших nouveauxriches. Щоб хизуватися можливостями надалі не вважалося cool – і серед політичного класу, ні, головне, серед виборців. Бо ще не відомо, хто більшою мірою відповідальний за патологію: ті, хто практикує патологію, чи ті, хто їй потурає або її толерує.