Зачином дійства були барабани «Даха Браха», а далі, крім учасників легендарного гурту, по одній пісні «Гадюкіних» виконали відомі українські і не тільки виконавці «Мандри», «Гайдамаки», «Димна суміш», «Перкалаба», «Братья Карамазовы», «Ляпис Трубецкой», «Кому Вниз», «MadHeadsXL», «Піккардійська терція», Тарас Чубай, ТІК, «TheВЙО», «Бумбокс», «ТНМК», «Океан Ельзи», «ВВ». І мало не кожен, вийшовши до мікрофона, говорив про те, що колись і подумати не міг, що виступатиме з культовим гуртом «Брати Гадюкіни», пісні якого колись надихнули.
Учасники концерту і на сцені, і до виступу з ким тільки не порівнювали Сергія Кузьмінського: його нарекли й українським Джимом Моррісоном, й українським Міком Джагером, і навіть Елвісом Преслі. Мирослав Кувалдін висловився лаконічно, що світ ловив Кузьмінського, та не впіймав, провівши паралель із Григорієм Сковородою, і тут не посперечаєшся. А гітарист «Гадів» Андрій Партика на початку концерту сказав, що Кузя – це Шевченко і Гоголь української музики.
Проте, здається, якщо вже вдаватися до літературних аналогій, доречніше вважати, що Кузя – Котляревський пострадянської музичної України. Насамперед тому, що до нього українськомовного року не існувало. І львівський гурт «Брати Гадюкіни», у найпершому своєму складі, де Кузьмінський ще не був фронтменом, починав із пісень російською. А тоді, як зазначив Олег Скрипка, з пісні «Всьо чотко» (однієї з перших, написаних Кузею) почалася перебудова в Україні. «Гадюкіни» показали, що у нас може бути рок-н-рол і що це можна робити українською.
І зробили вони це, як і класик літератури, без жодного пафосу і плачу над долею неньки-України, вдавшись до гумору – щиро, на повну сміючись над самими собою. Власне, в похмурі 90-ті стьоб та іронія були дуже доречні і надзвичайно потрібні. Можливо, в цьому один із секретів усенародної популярності «Гадів».
Тож саме з «Гадюкіних» почалася нова українська музика. Вони стали для багатьох поштовхом. Зрештою, «Брати Гадюкіни» і тоді, і тепер були явищем цікавим не лише в контексті розвитку української культури. Свого часу їх визнавали одним із найяскравіших рок-гуртів пострадянського простору, про них дуже схвально відгукувався, зокрема, легендарний Сєва Новгорцев у своїй передачі на ВВС.
Паралель із Котляревським можна проводити і в аспекті «котляревщини» – хвилі епігонства, у випадку «Гадів» це була мода на суржик…
«Гадюкіни» об’єднали на концерті гурти різних стилів і жанрів, від готичних рокерів «Кому Вниз» до акапельної вокальної формації «Піккардійська Терція». Тож багато пісень прозвучали в цікавих і несподіваних інтерпретаціях.
Найсміливішими були «Димна суміш» з монотонною психоделічною версією «117 стаття». «Ми знаємо, що Кузя любив трансову музику», – пояснив лідер гурту Олександр Чемеров.
Ще одним цікавим експериментом стали «Наркомани на городі» від білорусів «Ляпіса Трубецького». Заімпонував жорсткий насичений саунд композиції, який до того ж цікаво контрастував зі зворушливими мультяшними маківками на екрані. «Брати Гадюкіни» одразу ж виконали цю саму пісню у своїй манері, що підкреслило оригінальність версії «Ляпіса».
Від початку інтригував виступ «Кому Вниз», було цікаво, як настільки відмінний за стилістикою від «Братів Гадюкіних» музикант Андрій Середа виконуватиме їхню композицію. Вихід було знайдено своєрідний: пісню «Ми хлопці з Бандерштату» оформили як марш, із аскетичним барабанним саундом, мужнім вокалом Середи та червоно-чорними тризубами на екрані. Вийшло вельми пафосно та ідеологічно – зате цілком у дусі «Кому Вниз».
Із не меншою цікавістю очікували, як «викрутяться» «Піккардійська терція». Вони звернулися до любовної тематики «Гадів» і, цілком вірні своєму стилю, чарівно виконали «Жовті стрічки».
Тарас Чубай вразив усіх своєю мужністю, оскільки вийшов на сцену на милицях – травма ноги не завадила музикантові взяти участь у концерті. Тарас не став говорити багато, лиш зауважив, що за начебто іронічною постаттю Кузі таїться дуже лірична особистість, і на доказ заспівав «Дівчина з Коломиї». Пісня значної обробки не зазнала і звучала досить близько до оригіналу, але грайливого колориту додавав кліп на екрані, побудований на фотокадрах із зображенням звабливих жіночих принад.
Запам’ятався також яскравий виступ MadHeadsXL з легендарною піснею «Амеріка», з акордів якої лідер гурту Вадим Красноокий, як він повідав глядачам, починав освоювати гітару.
«ВВ» додали до знаменитого хіта «Всьо чотко» свій фірмовий баян, і, звісно, найорганічніше прозвучала фраза: «Виходь, поїдемо на ТАНЦІ».
Найбільш по-гадюкінськи ТНМК вшкварили «Файне місто Тернопіль».
Самі ж «Гади» протягом концерту, крім «Наркоманів», заспівали «Карпати»програли футбол», «Роксоляну», «Клофелін».
Фіналом стала «Ми ходили» у їхньому ж виконанні. Тепер, на концерті пам’яті Кузьмінського у поєднанні зі старими фото гурту на екрані, слова пісні «Ми з тобою ходили цілу осінь, півзими…» набули геть нового змісту – ностальгійного, трішки сумного, трохи радісного… І найбільше розчулили самих «Гадюкіних»…
Враження підсилило вдале візуальне вирішення концерту – кліп до кожної пісні на великому екрані. Анімаційна робота до пісні «Місячне сяйво твого тіла» у виконанні «TheВЙО» – лірична і мрійлива, з понурим в’язнем за ґратами й оголеною дівчиною в зоряному небі.
Здивувало, що більшість учасників не подужали вивчити тексти і по-школярськи підглядали у шпаргалки, а деякі, як Олег Карамазов, навіть із нею збивалися і плутались. Дивно, що ніхто не здогадався легко й невимушено вийти з ситуації, направивши мікрофон у зал – там слова знали.
Якщо 2006-го у Палаці спорту на концерт-повернення «Братів Гадюкіних» прийшли понад 12 тисяч людей, то цього разу народу було, вочевидь, іще більше. Про те, щоб танцювати в такій тісноті, просто не йшлося. І в цьому щільному натовпі – люди з різних міст і поколінь, в кожного з них із «Гадами» пов’язана своя історія. Поруч стояла сім’я: мати, батько, доросла дочка, і вони втрьох співали – ні, волали – всі пісні, від початку до кінця.
Наприкінці концерту 2006-го року Кузя сказав: «Брати Гадюкіни» прощаються з вами ще на 10 років». Цього разу «Гадюкіни» не прощалися.
Володимир Якимець («Піккардійська терція»)
Саме «Брати Гадюкіни» відкрили українцям власний рок-н-рол. На початку 1990-х їхні твори любили й розуміли і меломани, і люди, які особливо не цікавилися музикою. Але все ж головним гуру культу був харизматичний Сергій Кузьмінський. Він на ті часи чи не найкраще розумівся на музичних тенденціях світу і, що головне, не боявся експериментів ані з текстами, ані з музикою. «Піккардійська терція» дякує за все Кузі та «Братам Гадюкіним» власними інтерпретаціями пісень «Емігрант сонг» та «Жовті стрічки».
Андрій Хливнюк («Бумбокс»)
– Ніхто не вплинув на становлення української рок-музики так кардинально, як Сергій Кузьмінський і «Брати…». Їхні дотепні та сповнені сатири пісні були і залишаються ковтком свіжого повітря в кон’юктурному світі сучасної естради.
Віктор Бронюк («ТІК»)
– Якщо порівнювати всіх національних героїв, то я поставив би Кузю в першу ланку. Саме він зробив українську пісню сучасною й актуальною, і його ім’я буде вписано не просто в історію рок-музики – в історію нашої країни, а музика «Братів Гадюкіних» житиме завжди. Вічна шана.
Вадим Красноокий (Mad Heads XL)
– Сергій Кузьмінський – легендарний фронтмен легендарного гурту, без якого неможливо уявити сьогодні український рок. Його яскрава харизма, стьобний і провокативний гумор пісень стали частиною української культури і назавжди залишилися в нашій свідомості.
Олександр «Фоззі» Сидоренко («Танок на Майдані Конґо»)
– Сергій Кузьмінський – це справжній голос революції в українській музиці. Наш Елвіс. Була собі естрада, жила на УТ-1, потім прийшли «Гадюкіни» – і все різко змінилося й змінюється дотепер.
Сергій «Фома» Фоменко («Мандри»)
– Кузя – яскрава, жива, іронічна і геніальна людина-епоха й людина-легенда, до того ж він, як завжди, актуальний, бо просто справжній.