Від «офіційної» перемоги Аляксандра Лукашенка на виборах 19 грудня до інавгурації, тобто офіційного набуття ним усіх повноважень, минув місяць і два дні. Головною рисою церемонії 21 січня стала демонстративна відсутність 27 послів західних країн, акредитованих у білоруській столиці. На інавгурації не було жодного президента чи керівника уряду іншої держави. Утім, за інформацією деяких білоруських та російських ЗМІ, до Мінська навмисне не кликали нікого з бацькових колег. За офіційною версією, через «брак досвіду в проведенні подібних заходів», за неофіційною – щоб не отримати публічного ляпасу через відмову.
Але посол України Роман Безсмертний церемонію таки відвідав. А згодом стало відомо, що наш представник у Комітеті Європарламенту з питань закордонних справ Леонід Кожара виступатиме проти «ізоляції» Білорусі, навіть навпаки – за якнайширше залучення її до європейської Програми Східного партнерства. Раніше Європарламент ухвалив резолюцію, в якій закликав до жорстких санкцій проти білоруських чиновників та суддів, якщо затримані 19 грудня в Мінську опозиціонери не вийдуть на волю. Але, за словами пана Кожари, Європі слід ураховувати й думку «інших учасників» Програми…
Для власного народу бацька на інавгурації звично виступив у ролі ура-патріота, якому не цікава думка ані Заходу, ані Сходу. Вдячний народ, принаймні певна його частина, відгукнувся на таку непохитність передбачувано: незадовго до інавгурації керівництво Брестської області запропонувало встановити Лукашенку прижиттєвий пам’ятник. Щоправда, Аляксандр Ригоравіч ще може й скромно відмовитися: коли вся влада в країні належить тобі вже більш як півтора десятиліття, не виключено, що такий пам’ятник відіграватиме лише декоративну роль – таку саму, як інавгурація. Як і вибори, коли на те пішло.