Для успішного завершення процесу вступу до Європейського Союзу нам потрібно виконати ще багато роботи, зокрема у сфері економіки. Розбираємося, якими є економічні вимоги Брюсселя в основних переговорних кластерах.
Новий етап тривалого процесу
15 червня 2026 року розпочався черговий етап на шляху України до членства в Європейському Союзі. Разом з Молдовою для нас відкрили переговорний кластер під назвою «Основи процесу вступу до ЄС». Цим кроком європейці де-факто переводять процес нашої інтеграції з підготовчої фази у площину предметних, постатейних перемовин.
Звісно, українцям нині притаманний справедливий скептицизм щодо реального бажання Брюсселя та окремих країн ЄС бачити нас частиною об’єднаної Європи. Історія тягнеться неймовірно довго: ще у 2002 році президент Леонід Кучма доручив Кабміну завершити процес вступу до організації протягом 10 років. З того часу Україна на вимогу ЄС десятки разів вносила зміни у своє законодавтсво, створювала нові інституції (зокрема, антикорупційні), навіть внесла пункт про членство в ЄС у Конституцію… Але найважливішого – достатньої політичної волі Брюсселя та інших столиць бачити нас у себе – так і не з’явилося.
Спробуймо нині абстрагуватися від скептичних міркувань та розглянути детальніше економічну складову переговорних кластерів. Адже її реалізація може мати значний вплив на українське національне господарство.
Перший – основи
Для початку варто зауважити, що у переговорному процесі немає єдиного «економічного кластера». Економічні елементи є наскрізними, починаючи з базових критеріїв у першому, продовжуючи двома великими тематичними кластерами (другий та третій), що мають бути відкриті для переговорів у липні цього року.
Пропонуємо оглянути економічні критерії євроінтеграції у кожному з названих етапів перемовин.
У складі першого кластера під назвою «Основи», що передусім охоплює верховенство права та роботу демократичних інституцій, наявний перелік базових економічних критеріїв. На цій стадії Україна має відповідати таким двом вимогам:
- наявність чинної ринкової економіки;
- здатність витримувати ринкову конкуренцію в межах ЄС.
Це економічна частина так званих Копенгагенських критеріїв. Більше про них можна дізнатися у Словнику перемовин про вступ до ЄС на сайті Кабміну.
Насправді, вже ці базові критерії є суттєвим каменем спотикання у переговорах, але… не з нашого боку. Багато країн ЄС не здатні витримувати конкуренцію проти українських товарів, зокрема в аграрній сфері. Певні сегменти ринку ЄС є настільки зарегульованими, що вартість ведення бізнесу там є надміру високою. Через це тамтешні виробники часто програють конкуренцію дешевшому імпорту, від якого їх доводиться усіма силами захищати.
Як підтвердження цієї тези – слова міністра оборони Італії Гвідо Крозетто в інтерв’ю газеті Corriere della Sera 31 травня 2026 року: «Україні буде складно вступити в Євросоюз. І з політичної точки зору, і з економічної. Тому що Україна – велика. Тому що після її вступу в ЄС почнеться сільськогосподарська криза. А тому краще говорити не про вступ України в ЄС, а про формування спільної з Україною європейської системи оборони».
Тож питання більше не в тому, чи є ми достатньо конкурентними, а в тому, чи готові європейці конкурувати з нами.
Другий – ринок
Далі йдуть етапи, де увагу приділено переважно саме економічним питанням. Другий кластер під назвою «Внутрішній ринок» охоплює напрями функціонування єдиного ринку ЄС. Його мета – забезпечення основ для економічного зростання та конкурентоспроможності за такими економічними напрямками:
- вільний рух товарів;
- свобода переміщення працівників;
- свобода підприємництва та надання послуг;
- вільний рух капіталу;
- корпоративне право;
- право інтелектуальної власності;
- конкурентна політика;
- фінансові послуги;
- захист прав споживачів та охорони здоров’я.
Як бачимо з довгого переліку, ця частина переговорів є найскладнішою, зокрема в юридичному контексті. Він нас вимагається на тільки ухвалити відповідне законодавство й забезпечити роботу інституцій, а й довести, що зміни працюють на практиці. Тобто встановити систему контролю, іншими словами, – почати інтегруватися у європейську систему.
Процедура є надзвичайно складною. Для кожного з наведених напрямків Єврокомісія виставить орієнтири (benchmarks). Коли ми відзвітуємо про виконання, Єврокомісія проведе перевірку з виїздом аудиторів. Але кожний розділ буде тимчасово закрито лише тоді, коли свою згоду дасть кожна з 27 країн-членів ЄС. Це означає, що умовний новий Орбан при бажанні може затягнути процес на довгі місяці, якщо не роки.
Але найцікавіше в тому, що економічні розділи можуть бути відкриті заново. Така можливість випливає з правила, прописаного у першому кластері: якщо відбудеться відкат у реформах судів чи боротьбі з корупцією, все потрібно починати спочатку.
Третій – макроекономіка
Нарешті, у третьому кластері під назвою «Конкурентоспроможність та відкритий розвиток» увага приділяється макроекономіці, фіскальній політиці, цифровізації та іншим інноваціям. Як зазначалося в матеріалі Центру демократії та верховенства права, «Кластер 3 став одним із найдинамічніших завдяки значному прогресу у більшості розділів, що демонструє здатність України швидко імплементувати право ЄС». Це справді так, адже за рівнем цифровізації, наприклад, державних послуг, Україна значно випереджає більшість дійсних членів ЄС. Економічними напрямками цього етапу є такі:
- цифрова трансформація та медіа;
- оподаткування;
- економічна та монетарна політика;
- соціальна політика та зайнятість;
- митний союз.
Якщо з цифровізацією все зрозуміло, то зміни в податковому законодавстві можуть бути для нас дуже болючими. ЄС загалом не вказує країнам, які саме податки треба встановлювати, але вимагає гармонізації непрямих податків (ПДВ та акцизів), щоб уникнути податкових розбіжностей на єдиному ринку. Наприклад, привести ставки акцизів на пальне, тютюн та алкоголь до мінімальних європейських рівнів (для України це означає підняти).
У макроекономічному контексті Україна має узгоджувати свою політику з ЄС, зокрема з його річним циклом координації. Також є відомі Маастрихтські критерії щодо розміру дефіциту бюджету та державного боргу, але майже жодна країна ЄС їх нині не дотримується.
Подібно до другого кластера розділи першого можуть бути заново відкриті згідно з правилом про корупцію та суди, а також їх мають затвердити всі країни-члени.
Лідерство, а не членство
Поза всяким сумнівом, Україна зацікавлена в ефективній роботі державних інституцій, дотриманні прав власності, належній роботі фінансових ринків тощо. Реалізація всіх перерахованих заходів, імовірно, піднесе українську економіку на новий рівень.
Проте ми повинні розуміти: реалізація економічно-політичних вимог, проведення реформ тощо не є визначальним чинником, що гарантує нам членство в ЄС. Таким фактором є політична воля Брюсселя та кожної окремої країни-члена співтовариства. Точніше чинна кон’юнктура в кожній з цих країн. Подібно до орбанівської Угорщини будь-яка держава зможе на будь-який термін відкласти наш вступ до організації, якщо матиме відповідне бажання.
Сам по собі вступ в ЄС не має бути мірилом нашої успішності. Як ми казали раніше, Україна вже де-факто стала неофіційним членом ЄС, підписавши, зокрема, Угоду про поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі. У безпековій сфері дедалі більше країн ЄС співпрацюють з Україною, переймаючи наш досвід, допомагаючи виробляти або купувати для нас зброю.
