Візит міністра Рау вписується у виразний напрям польської зовнішньої політики, що ґрунтується на солідарності з Україною, яка перебуває під ударом Росії. У липні голови дипломатії Польщі, Литви й України підписали декларацію про спільні для наших держав та їхньої політичної культури спадок Речі Посполитої Обох Народів і традицію боротьби з російським імперіалізмом у повстаннях XIX століття. Лише в році, що минув, підтвердженням волі щодо тісної співпраці наших країн стала низка кроків на найвищому рівні: виступ президента Польщі Анджея Дуди на інавгураційному саміті Кримської платформи 23 серпня (у зловісну для наших народів річницю пакту Молотова-Ріббентропа), його спільний із президентами України Володимиром Зеленським і Румунії Клаусом Йоганнісом візит до Кишинева та останній приїзд до Києва в межах саміту Люблінського трикутника. Візиту Рау, що відбувся одразу ж після цього в контексті зосередження російських військ на кордоні з вашою державою, передувало підписання віце-міністрами закордонних справ Польщі, Литви й України плану спільних заходів із метою «захисту від російської дезінформаційної діяльності», що відбулося 11 грудня в Луцьку.
Виступ очільника польської дипломатії в Івано-Франківську не був порожньою риторикою. Торік Польща стала другим торговим партнером України, поступаючись лише Китаю. Вона надає їй військову підтримку, як навчальну, так і матеріальну. У 2018 році вона була третьою державою у світі (після США та Канади) за обсягом допомоги для ЗСУ.
Читайте також: Кордон під ударом
Міністр Збіґнєв Рау у своїй промові щедро цитував думки князя Адама-Єжи Чарторийського. Як підкреслив голова польської дипломатії, ми сприймаємо історію не як колекцію музейних матеріальних чи інтелектуальних артефактів, а як скарбницю досвідів, з якої можна черпати знання, зокрема й стоячи перед викликами сучасності. Роздуми Чарторийського, що випереджали свою епоху, не втратили своєї актуальності, навпаки — перебіг подій підтвердив його слушність. Народи мають право обирати власну форму правління, власний шлях розвитку, пошуку щастя й безпеки. Епоха імперій, сфер впливу та хизування великих держав минула. Спроба змінити цю ситуацію принесе лише дестабілізацію, оскільки народи, чиє існування опиниться під загрозою, будуть оборонятися. Рау звернув увагу, що поляки та українці, чия політична культура походить від традиції I Речі Посполитої, відкидають російську концепцію вихваляння імперій і сфер впливу, а розмовляють одне з одним за старим відомим нашим народом принципом, як «вільні з вільними та рівні з рівними». Польща визнає право кожного народу на самостійне визначення своєї долі й вибір таких союзів, які вважатиме правильними. Тож вона підтримує українські прагнення щодо членства в НАТО та в ЄС, заперечує право третіх держав вирішувати долю інших народів, а фундаментом відносин у нашому регіоні визнає принцип «нічого про Польщу без Польщі й нічого про Україну без України».
олова польського МЗС дипломатії рішуче відкинув російську концепцію «перехресних гарантій» для України, що мають замінити їй членство в НАТО. Зі схожою пропозицією від Росії Польща мала справу на початку 1990 років. Вона її відхилила, посилаючись на поганий історичний досвід із гарантіями від імперій. Рау підтвердив, що позиція Польщі в цій справі залишається незмінною, зокрема й щодо України, яка також має свій гіркий досвід із гарантіями від наддержав. Москва брутально порушила свої тогочасні зобов’язання, що для знавців історії російського імперіалізму не може бути несподіванкою.
Читайте також: Україна і Тримор’я
Ми розуміємо вас. Ми маємо схожий досвід: пам’ятаємо, якими самотніми ми були перед лицем агресивної наддержави, як нас покинув Захід, чиї вуста були сповнені банальщиною про демократію. Ми знаємо, що таке Росія та її імперіалізм, який «знає тільки ті кордони, які прокладають перед ним своїм збройним опором народи, що опинилися під його загрозою». Ми пам’ятаємо промову президента Леха Качинського у Тбілісі 2008 року: «Нині Грузія, завтра — Україна, післязавтра — країни Балтії, а потім може настати черга й моєї країни, Польщі». Ми знаємо, що стоїмо в тій же черзі, що й українці. Відновлення московського панування над Києвом було б відновленням матеріального приводу встановити домінування над Варшавою. Так було завжди, починаючи з 1654 року. У 1709 році Іван Мазепа разом зі шведами зазнав поразки під Полтавою. Це стало кінцем Запоріжжя як незалежного актора на міжнародній сцені. Усього за вісім років, у 1717 році, оточений московськими полками Сейм, званий «німим», оскільки ніхто із заляканих депутатів не наважився висловитися, мовчки визнав російський протекторат над Річчю Посполитою. У 1775 році Єкатеріна II знищила Січ і заборонила назву Запорозького війська, у 1795 році здійснила остаточний поділ Речі Посполитої й заборонила назву Польського Королівства. За Алєксандра II Україна стала «Малоросією», а Польща — «Привіслянським краєм». Ми пам’ятаємо про це, і тому Польща, відповідно до свого національного інтересу, однозначно стає на бік України.