Подружжя віком близько 60 років швидко і якісно робить ремонти квартир. Взагалі-то вони обоє двірники на сусідніх ділянках і підміняють одне одного до 15-ї години, а ввечері та у вихідні займаються дрібними ремонтами. Він за фахом електрик і родом із буковинського села, а вона колишній будівельник із Полтавщини. Живуть разом віднедавна й дітей не мають. Добре одягнуті, доглянуті та з дорогими гаджетами. Мешкають у вагончику, який залишився після турків, що будували готель неподалік.
Через мізерний заробіток ніхто не йде працювати двірником. Кмітливий голова житлового кооперативу відремонтував приміщення колишнього сміттєзбірника й оселив там двох чоловіків-безхатченків. Вони працюють за житло. І виявилися дуже добрими двірниками.
Від певного часу я стала помічати вечорами у своєму під’їзді охайних юнаків, що стояли під лампою, вдивляючись в екран мобілки. Запитала про них у сусідки з першого поверху, яка тримає руку на пульсі життя нашого невеличкого будинку в центрі міста.
«Та це з «мусорки». – Звідки? – Зі сміттєзбірника в нашому дворі, а до цього чотири роки жили в «бомбику». – Де? – У бомбосховищі».
То була родина нашого двірника, дебелого чолов’яги років 50 із сином, племінником і худорлявою, невеличкого зросту подругою життя. Тітоньки «на варті» все про них знають: мовляв, казали про себе, що з Одеської області, а вона прописана в Донецькій; розповідали, що купили хату на Одещині й виїдуть туди жити, але вже кілька років навіть не навідуються. Тим часом син двірника досягнув повноліття і не отримує паспорта, без якого неможливо офіційно працевлаштуватися.
Читайте також: У Харкові 90% укриттів готові до використання – міськрада
Утім, це проблема для нас, ми надто залежні від усіляких формальностей. А вони люди свободи. Щойно родина заселилася в «бомбик», до них приїхала 20-річна донька двірника. Дівчина вийшла заміж і до самих пологів жила з ними в підземеллі. І, вагітна, вправно ходила крутими сходами. Потім виїхала й знову повернулася – вже з чоловіком та маленькою донькою.
Охоронці паркінгу у дворі розповідали, що дворічна дитина днями могла не виходити на сонце. Двірник щиро дивувався: «А навіщо? Я ж їй плазму купив та мультики!». Лише зрідка батьки виводили дівчинку ввечері на вулицю. Побачивши її, залякану й тиху, охоронці пригощали апельсинами та цукерками. А сусідка купила м’якого ведмедика. Це була справжня дитина підземелля, адже мати виносила її під землею, а потім сонце їй замінив телевізор.
Яким чином офіційно працевлаштований двірник ЖЕКу опинився в підземеллі? Насправді йому та родині надали кімнату в трикімнатній комунальній квартирі в тому самому кварталі. Проте він облаштувався у «бомбику» і якось дістав на це дозвіл в адміністрації. Подейкували, ще здавав кімнату в комуналці за 600 грн. Чому він не жив у квартирі? Знову ж таки обмеженість нашого поневоленого тісними суспільними рамками розуму, адже у квартирі слід дотримувати загальних правил, а в підземеллі вони мали у своєму розпорядженні понад 10 кімнат. Справжні апартаменти! Роби що хочеш!
Однак на свободу в час її становлення чигає безліч небезпек. Підвела любов до чарки. Домівка двірника була відкрита для гостей – вхідним квитком слугувала пляшка. Подеколи безхатченки жили в нього, сплачуючи спиртним або відпрацьовуючи. Дружні пиятики часто закінчувалися бійками і сварками. Якось побита жінка ввечері вибралася з підземелля, а охоронці, пожалівши її, викликали швидку. Тим часом кремезний двірник знову затягнув супутницю життя до себе, а лікарі не наважилися спускатися вниз. Після цього інциденту ЖЕК виселив родину без попередження: пригнали трактор із причепом і вивезли всі речі на звалище.
Але родина не розгубилася після втрати «хоромів» і «маєтку» й одразу переселилась у будівлю колишнього сміттєзбірника. На відміну від втраченої розкоші «бомбика» будиночок мав три відсіки, які вміщали тільки ліжко. Раніше це приміщення обжив син двірника – він навіть повісив тюль на двері й спав, насолоджуючись теплом і свіжістю літніх вечорів. Тепер двірник обшив стіну клейонкою і прилаштував телевізійну антену.
Підземна ідилія була безповоротно втрачена. Донька з чоловіком переїхали до кімнати двірника в жеківській комуналці, а потім до гуртожитку. Племінник вирішив розпочати нове життя і також оселився з дівчиною в гуртожитку. Для цього він улаштувався працювати в сусідньому міні-маркеті на касі, а в іншому неподалік – вантажником.
Читайте також: Чи здатні столичні укриття рятувати життя киянам
Однак постає логічне запитання щодо зручностей, адже ані «бомбик», ані «мусорка» не пристосовані для проживання. Проте це проблема лише для нас, геть розбещених комфортом. А вони люди «не горді». У під’їзді є туалет із мийкою, котрий колись зробили спочатку для консьєржки, а потім ним користувалися охоронці паркінгу, на який перетворилося подвір’я. Можна, зрештою, і «мийний» день влаштувати у гуртожитку в доньки.
Жити в центрі престижно й вигідно. Заробити можна скрізь. Треба лише уважно роздивитися й, головне, розслабитися – робота сама знайде вас. І двірник не перевантажував себе обов’язками. Він виявився винахідливим: брав у субпідряд безхатченка, який за прихисток у «бомбику» й пляшку працював замість нього. Це ж краще, ніж на лавці мерзнути. Син зазвичай сидів у дворі, курив, пив пиво, теревенив з охоронцями і грався мобілкою. Гуляє собі – аж тут трапиться якась заможна пані, якій важко підніматися сходами з покупками в будинку без ліфта. Сусідка хотіла віддати йому речі свого сина, але бачить – двірник перебірливий, одягається в дороге.
Пізніше син влаштувався в сусідньому дворі охоронцем. Племінник також згодом став працювати двірником. Жінка двірника була дуже товариська, купувала поїсти охоронцям і за півпляшки вина чи горілки прибирала під’їзд. Подеколи заходила до сусідки поскаржитися на долю, позичити дрібні гроші чи залишити паспорт на зберігання в надії виїхати й змінити своє життя. Врешті вона також знайшла роботу в кафе в «Ашані», де вручну мила посуд.
Щовечора двірник із жінкою здійснювали ритуал: обходили смітники у кварталі. Поверталися з величезними мішками макулатури та брухту. У центрі міста і смітники багаті, адже часто викидають цілком добрі речі. Потім дещо можна навіть продати на товчку. Наприклад, каструлі за 5 грн чи килимок за пляшку. Двірник хвалився, що знайшов був навіть добрий пилосос. Він його розкрутив, вийняв 5 копійок із двигуна й пилосос знову запрацював. Помешкання облаштовували з меблів і килимів зі смітників. Надибали електричну плиту, докупили холодильник, фритюрницю і пекли пиріжки. Двірник розказував, що часом навіть траплялися зовсім нові пляшки з дорогим алкоголем.
Читайте також: ДСНС: 41% об'єктів цивільної оборони не готові до використання
Заможна жінка із сусіднього двору придбала газонокосарку для свого квітника й дозволяла користуватися нею. Тож двірник косив траву за гроші. Однак недовго, бо замість підрівняти у запалі зрізав під нуль. А ще працював у господарстві батьків Вовки-солдата (бо в камуфляжі), охоронця паркінгу у дворі. Той сам із Троєщини, а господарство в селі. Двірник копав картоплю за кілька мішків, які отримував восени. Тому Вовка-солдат усіляко захищав дешевого працівника від невдоволених сусідів. І сина його влаштував на роботу: добу в міні-пекарні й добу охоронцем у сусідньому дворі на паркінгу.
Урешті ЖЕК вирішив звільнити недбалого двірника за невиконання обов’язків, але того вхопило серце і він пробув місяць у лікарні. А під час лікарняного не можна скорочувати. Потім оформив собі інвалідність із пенсією. Знову складно звільнити й вигнати інваліда другої групи. «Менше пити треба!» – кинула йому сусідка. «Це важка робота на холоді звела мене!» – відрізав їй двірник.
Родині двірника пропонували замешкати в селі зі старою людиною в хаті – задарма, аби тільки бути для неї товариством. Не погодилися. У селі треба працювати, щоб жити. А місто – це хлібне місце. Тут добре. Ба навіть птахи з лісу летять сюди, у вир життя, на багаті смітники.
Урешті сусіди домоглися свого і родину таки відселили. Але колишній двірник заходить на подвір’я, балакає з охоронцями й зі смутком дивиться на втрачений підземний рай у серці мегаполіса.