УТ.: Корупція є структурною проблемою українського та решти пострадянських суспільств. З цього огляду які ключові практичні аспекти потрібно постійно тримати перед очима під час формування Антикорупційне бюро? Які типові прорахунки стаються нині при його формуванні?
Говоритиму про ширший контекст. Я не експерт у всьому спектрі законодавства, і не знаю, які саме закони вже було ухвалено в Україні. Але думаю, що більш широка проблема в тому, що корупцію долають не лише юридично, не завжди позитивною роллю сили права. В Україні існує культура корупції, яка має отримати гідну відповідь. Це питання останніх 23 років, але також таке питання, яке має коріння у досвіді СРСР і Російської імперії. Через це ваша держава потребує конкретного законодавства і правових інститутів для забезпечення цього законодавства. Вам також потрібна незалежна преса, добровільна або для початку накинута прозорість та підзвітності, які є ключовими для дієздатності української антикорупційної програми, а також підтримка законодавців, які ухвалюватимуть пакет антикорупційних законів. Україна зробила хороший старт, тому що почала працювати із комплексом антикорупційних правових питань, але подолання корупції не обов'язково і не прямо має статися через прийняття закону. Має бути ухвалено низку антикорупційних законів, і імплементовано їх протягом довгого часу, аби вони пустили коріння в суспільстві. Це значно триваліший і складніший процес.
Чи потрібно на позбавлення від корупції 100 років? У світі є приклади, коли антикорупційні програми приймалися дуже швидко, і практично негайно давали результат. Хорошим прикладом цього є Грузія, яка вирішила питання корупції в поліції. Уряд Грузії звільнив по суті цілі відділи поліції, зокрема ДАІ, впровадивши у правоохоронній сфері нові порядки. Це було зроблено швидко, за наявності політичної волі і рішуче. Це був позитивним крок у рамках боротьби з корупцією на найнижчих щаблях. Грузія була визнана в різних антикорупційних рейтингах світу як країна із досить успішною кампанією з боротьби із корупцією. Нині політичні реалії в Грузії змінилися і це ставить під питання, чи нинішня грузинська влада буде продовжувати таку антикорупційну політику, як перед тим, дотримуватися того рівня прозорості та підзвітності, необхідних для ефективності своєї антикорупційної програми. Можна навести приклад Сінгапура, який декілька десятиліть тому ухвалив свою жорстку антикорупційну програму, яка виявилася цілком успішною, але я дійсно не думаю, що його випадок коректно порівнювати з ситуацією такої великої країні, як Україна. Те саме стосується і антикорупційної програми Грузії. Думаю, що бажаний Україною процес позбавлення від корупції потребуватиме часу, тому що корупція міцно в’їлася в українському суспільстві, та й інших навколо пострадянських суспільствах також. І тут потрібне інше вікно можливостей для того, аби чітко дати зрозуміти суспільству що корупція від цього моменту є практикою, яку не толеруватимуть.
Читайте також: Олександр Черненко: «Нове виборче законодавство має бути ухвалено не пізніше ніж у травні»
Перед Сполученими Штатами, які мають потужну антикорупційну програму, також постають постійні труднощі у цій сфері. Зокрема йдеться про дії, які не прописані у наших законах як вияв корупції, але можуть носити її ознаки. Наведу приклад. Нещодавно один з американських приватних інвесторів публічно оголосив, що він та його брат збираються витратити 1 млн доларів на фінансування майбутніх президентських і конгресових виборів, які відбудуться 2016 року. У Сполучених Штатах такі дії не вважають прямо і безпосередньо корупцією, тому що йдеться про право на вільне волевиявлення та свободу дій. Але тим не менше я думаю, що в інших частинах світу дії громадянина, який збирається інвестувати в майбутні президентські вибори близько мільйона доларів з явною спробою поліпшити ситуацію політичної партії, яку він підтримує, матимуть всі ознаки корупційних. Ставлення до таких дій торкається питання про природу і склад корупції як такої, відповіді на які в різних суспільствах різняться. У США, відверто кажучи, достатньо просто прозоро оголосити, куди і навіщо ви збираєтеся витратити велику суму, але цього абсолютно недостатньо в іншій державі.
Глибина корупції в США явно не відповідає глибині корупції української, і між ними практично немає паралелей. Кожна країна повинна мати свої власні специфічні підходи до боротьби із корупцію на своїй території. Частина з них стосується культури, а інша частина дотична традиції інтерпретації правових норм, які можуть не узгоджуватися із правовими нормами з інших частин світу.
УТ.: Створення українського Антикорупційного Бюро викликало потужну суспільну дискусію серед українців. Здається, що вектор обговорення цієї проблеми змістився з реальних практичних питань до моральної площини. Поділіться своїми ідеями про можливу модель для цієї нової української організації, якщо вибрати з тих, які зараз працюють у США, Ізраїлі, Індії тощо?
Я не глибоко ознайомлений із практикою інших держав, тому здебільшого говоритиму про Сполучені Штати. У США антикорупційні функції здійснює Федеральне бюро розслідувань. ФБР як інститут має спеціальний відділ, який створений для розслідування здійснення різних злочинів пов’язаних із корупцією. Деталі тієї дискусії, про яку ви згадуєте, пройшли повз мене, але я думаю, що Україні потрібна така установа, яка займатиметься питаннями корупції відповідно прийнятої у вашій державі стратегії, а також не лише використовуватиме готові напрацювання у цій сфері, а й впливатиме на подальший розвиток антикорупційного порядку денного, для чого потрібні політична воля і зусилля політичних інститутів. Йдеться не про віднайдення однієї інституції, яка боротиметься з корупцією, а про громадські, правові та політичні речі, які відбудуться або зміняться відбулося в результаті фактичного функціонування антикорупційної програми.
УТ.: Можна почути, що іноземець на посаді директора Антикорупційного Бюро є найкращим з можливих вибором. Ви підтверджуєте чи спростовуєте таку заяву?
Мені, якщо відверто, важко уявити ситуацію, за якої особою, що керує Антикорупційним Бюро в США, є іноземець, тобто не громадянин Сполучених Штатів. Не впевнений, що це заборонено законом, але точно неможливо з політичних міркувань. Іноземець, який керує боротьбою із корупцією в Америці, керує урядовою інституцією, особливо такою, що має стосунок до закону, є абсолютно неприйнятним. Якщо йдеться про розслідування діяльності американських громадян, то перед усі йдеться про те, що хтось має справу із гарантованими їм правами. Думаю, з цієї точки зору стає очевидним, чому США як держава не почуватиметься комфортно від того, що ці розслідування провадитиме іноземець.
Читайте також: Роман Романов: «За друге півріччя 2014-го ми поставили у військо більше зброї, ніж за всі роки існування Укроборонпрому»
УТ.: Чи існує в США окреме Антикорупційне Бюро або його аналог? За яких умов його було створено, і як воно координує свої дії із державною владою та американським громадянським суспільством?
У США не існує окремого спеціально Антикорупційного Бюро. Замість цього ми маємо низку слідчих органів, які відповідають за розслідування різнопланових корупційних злочинів У ФБР діє відділ юстиції , який має власну систему розслідування і кримінального переслідування людей, звинувачених в корупції. Конкретні окремі антикорупційні бюро, очевидно, можуть також діяти в рамках відділу юстиції в ФБР.
УТ.: Ви зазначили, що подолання корупції в певному суспільстві торкається не лише юридичної сторони питання, тобто прийняття нових законів. До чого ще можна і треба вдатися, аби знизити рівень корумпованості тієї чи іншої громади?
Одних із загальновизнаних базових принципів полягає у тому, що особи, які володіють правами громадян тієї чи іншої держави не повинні брати участь у практиці додаткових виплат за різні послуги, зокрема поліції, медицину, освіту тощо. Процес позбавлення від корупції починається на найнижчому рівні, особливо у суспільствах, де зазначені платежі є очікуваною реакцією. На рівні суспільства боротьба із корупцією починається з громадян, які з тих чи інших причин вирішили не платити за ті чи інші соціальні послуги. Це стосовно боротьби з корупцією на базовому рівні. Це спрацює за умови, що звичайні громадяни відмовляться додатково платити за суспільні послуги, за які вже в достатній мірі заплачено для того, аби правоохоронець або лікар міг виконувати свою функцію. Це частина ширшої державної та регуляторної політики. На індивідуальному рівні не платити додаткові кошти за вже сплачені послуги, не бути частиною корупційної системи є хорошим початком у боротьбі з корупцією.
УТ.: Чи довелося вам спілкуватися з тими українськими чиновниками і професіоналами з інших галузей, які безпосередньо займаються створенням українського Антикорупційного бюро? Чи виявляють вони розуміння того, що роблять, і волю для здійснення зазначеного проекту?
Я спілкувався з адвокатами, які дотичні до створення українського Антикорупційного Бюро, і думаю, вони розуміють, що повинні бути зацікавлені у вивчені досвіду інших країн та зарубіжного законодавства, і тим, завдяки яким саме механізмам відбувається боротьба з корупцією в цих інших країнах. Вони це розуміють. Очевидно, складним питанням буде реалізація української антикорупційної програми, яка потребуватиме певного часу. Україна повинна розуміти, що просто адаптація закону не обов'язково означає, що корупційні звички і дії зникнуть. Вони глибокі вкорінені, і суспільству потрібно докласти зусиль для вирішенням питання викорінення корупції у вашій країні.
Біографічна нота:
Вільям Померанц – заступник директора Інституту Кеннана при Центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні. Викладач російського права в Центрі євразійських, російських і східноєвропейських досліджень Джорджтаунського університету. Випускних Хаверфордского коледжу та Університету Единбурга. Має ступінь доктора філософії в російській історії Школи слов'янських і східноєвропейських досліджень Лондонського університету. До приходу в Інститут Кеннана практикував міжнародне право США та Росії. Займався інвестконсалтингом та надавав допомогу керівництву США у боротьбі з відмиванням грошей за кордоном. У 1992-1999 роках був програмним координатором Національного фонду підтримки демократії в Україні, Росії та Білорусі.