Друга розповідь дослідника американської літератури Максима Нестелєєва з циклу «В лабіринтах американського постмодернізму: література», записана для проєкту «Тижня» «Skovoroda auditorium».
Говоримо про Вільяма Ґеддіса (1922—1998) — «великого невідомого американського письменника».
Чотири прижиттєві романи Ґеддіса є показовими прикладами «постмодерністських енциклопедичних романів» і утворюють такий тематичний ланцюжок: мистецтво — бізнес — релігія — закон.
Після першого, відносно традиційного роману «Впізнавання», письменник захопився діалогічною формою і переосмислив її. Згодом написання творів перетворилося для нього на технічний процес склеювання різноманітних фраз, висловів, афоризмів і уривків, коли технологія ставала подеколи суттєвішою за зміст (суголосно із методами його друга Вільяма Берроуза).
Ґеддіс завжди наголошував, що пише не для невеличкого гуртка інтелектуалів, а для тих, хто розуміє, що книга ― це співтворчість, а читач ― це співучасник художнього процесу.
Письменник негативно ставився до новітніх течій і довго не погоджувався з тим, до якого напряму його зараховують літературознавці. Означення «експериментальний» він відкидав, бо від самого початку точно знав, що робить і передбачав наслідки: «Стиль має відповідати змісту, звідси фрагментація в “Упізнаваннях”; мова і безлад, а ще авторська відсутність, що сягає Флобера, в “Джей Ар”; використання кліше в “Теслярській готиці”; а в “Його витівках” — мова і порядок».