Як змінилися настрої громадян Литви після того, як у країні розмістилися підрозділи НАТО? Чи з’явилося відчуття захищеності, особливо в лідерів громадської думки?
— Перед розміщенням цих підрозділів НАТО в усіх Балтійських країнах, не тільки в Литві, ми завжди й усюди казали, що наближаються навчання «Захід-2017», і ми не знаємо, чи є наші країни метою таких навчань. Це проводитиметься тільки в Білорусі чи торкнеться й нашого краю? Люди те приймали із занепокоєнням і запитували, чи можуть вони бути спокійними. Коли ж ці частини розмістили в нас, ми повідомили населенню, що це і є гарантія безпеки, ми частина НАТО. І коли Конгрес США 27 червня 2017 року ухвалив резолюцію про готовність США застосувати ст. 5 (Договору НАТО. — Ред.), а президент Трамп її затвердив, ми згадали 2004-й, коли вступили до Північноатлантичного Альянсу.
Тоді до Вільнюса, приїжджав президент США Джордж Буш-молодший і повідомив, що той, хто нападе на Литву, буде ворогом Сполучених Штатів. І зараз Америка знову підтвердила ці зобов’язання, тільки вже на рівні сенату, це зробили законом. Ми надійний партнер НАТО, виділяємо для оборонного бюджету Литви більше ніж 2% ВВП. Своєю чергою, і Альянсу виконує те, що декларує, — ми дуже задоволені, що ці підрозділи з’явилися в нас. Звичайно, були побоювання з приводу того, як це прийме наш народ. Ми провели просте соцопитування населення. І знаєте, що вони відповіли? 81% сказав, що це добре.
Це стало несподіванкою для нас і хорошою новиною для наших партнерів, а зараз у нас розміщені німецькі та голландські військовослужбовці. Між Білоруссю та Калінінградом розташована Литва, відстань — лише близько 80 км у районі Сувальщини. Якщо подумати про плани возз’єднання РФ, це природно спричиняє стурбованість. Утім, судячи з останніх новин, Росія все-таки запросила наших спостерігачів на ці навчання. Думаю, вони вже не є для нас дратівливим фактором, адже ми маємо гарантії від НАТО. Хоч і далі розглядаємо це як загрозу: згідно з одним зі сценаріїв навчань Литва нападає на РФ. Це звучить, звичайно, дивно, ми не агресивна країна, а розміщені в нас підрозділи невеликі, вони відіграють символічну роль і призначені не для нападу, а для стримування.
Читайте також: «Захід-2017». Міф алармістів, або…?
Крім того, ми постійно наголошуємо, що це не тільки кордони Литви, а й кордони НАТО і ЄС, тому наша безпека — це турбота не лише наша, а й усього Альянсу.
Литва почала закупівлю скрапленого природного газу в США й просуває проект зі створення Балтійської інфраструктури для цього. Водночас інші країни — члени Європейського Союзу розвивають проекти разом із російським Газпромом. Як Литва бачить свою енергетичну безпеку в такому контексті й що планується для її поліпшення?
— Ми розглядали й розглядаємо «Північний потік-2» як політичний проект. Окремі країни ЄС вважають його економічним, але ми знаємо, що це пішло б на шкоду деяким країнам ЄС та Україні. І тому ми згодні зі США в тому, що вони ввели спеціальний пакет санкцій для його зупинки. На нашому прикладі можна побачити, що після відкриття в 2014 році плаваючого терміналу скрапленого газу (FSRU) Independence ціни на газ упали майже на 30%. Напевно, кожному приємно почути таку новину.
До того ж ціни змінилися не тільки в Литві, а й в інших країнах Балтії. Раніше ми платили найдорожче в ЄС, на третину більше, ніж Німеччина, наприклад. А зараз наш приклад показує, що обов’язковою має бути диверсифікація поставок газу. Минулого тижня ми вже отримали перший американський газ. І його покупка перестає бути політичним рішенням, перетворюючись на звичайний ринковий процес: де дешевше, там і купуємо. Запрацював ринок, немає монополії Газпрому.
Можу помилятися, та, здається, якщо побудувати «Північний потік-2», то понад третина газу для всієї Європи йтиме через ці дві труби, а це прив’язує весь регіон до російських поставок. І ще таке важливе питання: Росія отримуватиме прибуток із ЄС, той, який зможе пізніше використати у війні з Україною. Ми намагаємося про це голосно заявляти, щоб не було сумнівів у підтримці України. Ми вважаємо, що це правильні й сміливі кроки, вони потрібні сьогодні для підтримки демократії.
Чи помічаєте ви інструменти політичного впливу, які Росія використовує у вашій країні? Якщо так, то як на це відповідає Литва?
— На Литву здійснюються кібератаки. Але ми намагаємося негайно реагувати та вживати заходів. Для кібербезпеки створений відповідний Центр передового досвіду. У цьому розумінні Україні є над чим попрацювати спільно з нами. Що стосується пропаганди, то вона є. Ми називаємо її м’якою силою, яка намагається впливати на наших людей. І ми бачимо зворотну реакцію населення на пропаганду, у нас є від неї щеплення. Литва була окупована Радянським Союзом, сотні тисяч безвинних людей із Литви заслали до таборів ГУЛАГу, десятки тисяч загинули, опираючись окупантам, тому ми знаємо, що це таке. І, звичайно, працюємо в цьому напрямі, даємо людям об’єктивну інформацію. Напевно, це допомагає нам виходити переможцями із ситуації, що склалася. Нещодавно завершено монтаж нового ретранслятора у Вільнюсі, почали передавати програми Radio Free Europe російською та білоруською мовами.
Чиатйте також: Міріам Космель: «Кремль працює з усіма силами, які йдуть на контакт, для дестабілізації західних демократій»
Це зроблено спеціально для слов’янськомовної частини населення, раніше для них не вистачало програм звичними мовами. Крім того, ми плануємо домовитися з польською стороною, щоб вони ретранслювали польські телепрограми на нашій території. Ми впевнені, що в цій інформаційній війні ми повинні постійно шукати нові шляхи, тому що та сторона не припиняє свій уплив і хоче змінити мислення наших людей. Водночас я вважаю, що немає впливу на наших політиків.
На ваш погляд, наскільки на Заході розуміють різницю між тим, що каже Кремль, і тим, що відбувається в Україні насправді?
— Немає проблем із країнами, які мають спільний кордон із РФ або з Білоруссю. Вони все розуміють чітко, так, як є. А ті, які подалі, починають розмови про те, що санкції не потрібні. Але на прикладі Литви можемо сказати, що ми більше не страждаємо від російських заходів у відповідь. Ми змогли диверсифікувати нашу економіку, і вона навіть зміцнилася. Ми змогли компенсувати втрати, зумівши знайти нові ринки на Заході й на Сході. Ми не намагаємося торгувати тільки з Росією.
І ми вважаємо, що санкції повинні бути збережені. Ми завжди висловлюємося, що не визнаємо анексію Криму. Цілісність України має бути в межах 1991 року. Цю думку нам підказує історія, США не визнали анексію Балтійських країн, зокрема й Литви, за що ми їм вдячні. Я думаю, що демократія повинна перемогти й у випадку з Україною. Колись я зустрічався з представником Кіпру й запитав його, що він думає про можливість возз’єднання. Він відповів, що це неможливо. Тоді я йому сказав: а хіба в 1985-му хтось міг повірити в незалежність нашої країни? На це тільки воля Бога й людей. Українці повинні вірити. Так само як вірили наші батьки, діди, коли сиділи в таборах. Мій дядько, здається, у 1977 році показував мені литовський прапор і підручник з історії Литви, написаний до окупації, гімн показував. Тоді він казав, що Литва буде вільна, а я думав, що це неможливо. Але він-то вірив, він пам’ятав незалежну Литву.
Я не так давно виступав на одному із самітів, темою моєї доповіді була Україна. І я там поправив, що, звичайно, це не конфлікт в Україні, а російська агресія. Саме формулювання неправильне. Ми намагаємося змінити переконання на Заході, ніби це внутрішній український конфлікт. І вони чують нас. Ми знаємо Україну добре, у нас спільна історія.
Успіх вашої партії на останніх виборах пояснюється платформою, яку вона запропонувала, зокрема обіцянками боротися з еміграцією з країни. Як швидко ви очікуєте на позитивні результати в цій сфері? Що робить Литва для досягнення цієї мети?
— Еміграція — дуже чутливе питання для нас. За 27 років виїхало понад 1 млн осіб. Для Литви це дуже багато, щороку їде в середньому одне районне місто. Але еміграція з Литви постійна, крім періоду залізної завіси. Враховуючи кількість населення, зараз кожен емігрант для нас має значення. Напевно, ми йшли помилковим шляхом у нашій системі освіти. Тому що змогли вивчити й підготувати багато розумних людей в університетах, а вони просто не змогли знайти тут роботи.
Читайте також: Азійський поворот Кремля: позиції РФ в Індії
А кожна людина хоче жити гідно, знаходити роботу відповідно до своєї освіти, тому вони шукають кращих умов за кордоном. Різниця в економіках країн дає змогу отримувати більшу зарплату. Багато хто поїхав просто заробити й повернутися, зараз ми бачимо зростання попиту на нерухомість, що свідчить про те, що люди повертаються. Однак є проблема із сім’ями: якщо вони їдуть, їхні діти звикають до умов нової країни, стає складніше повернутися. Яких заходів ми вживаємо? Змінюємо систему освіти, щоб люди опановували більше робітничих професій, яких зараз не вистачає.
Водночас підвищуємо мінімальні зарплати. У планах на найближчі два роки — довести середню зарплату до €1 тис. Це той рівень, який дасть змогу гідно жити й спонукатиме задуматися, чи варто їхати. Крім того, наша партія планує ухвалити новий трудовий кодекс, у якому будуть передбачені лібералізація, захист прав робітників для поліпшення тристороннього діалогу працівників, профспілок і роботодавців. Звісно, ми вільна країна й не збираємося нікого утримувати силою. Свобода пересування — це один із ключових принципів ЄС. Однак сподіваємося, що створимо такі умови, гідне життя, щоб люди хотіли повернутися назад.
Як впливає на бізнес так званий закон трьох працівників, за яким іноземні інвестори зобов’язуються наймати щонайменше трьох громадян Литви, щоб вести діяльність у країні? Є дискусія про внесення змін до цього закону? Чи він позитивно впливає на місцеве населення?
— Я думаю, що цей закон не є проблемою. Він ухвалений для боротьби з фіктивними компаніями, перешкоджає відмиванню грошей. Виключно юридичне регулювання. Тим більше що вимоги не надто жорсткі: лише три людини. Ми намагаємося йти назустріч інвесторам, що підтверджується і рейтингом Doing Business: у 2017 році Литва зайняла 21 позицію у світі за легкістю ведення бізнесу. Цьому сприяє також і висока якість освіти, обов’язкове знання іноземних мов, чимало людей знають по три мови.
Яку динаміку ви очікуєте від так званого плану Маршалла для України в найближчій і середньостроковій перспективі? Чи може він дістати таку саму підтримку від іншої частини Європейського Союзу, як свого часу мало Східне партнерство?
— Офіційно він називається «План для України 2017–2020», підготовлений литовським Сеймом. Він спрямований на розвиток і підтримку малого й середнього бізнесу. Для цього треба приблизно €5 млрд на рік. Якщо все буде так, як ми задумали, то ця програма працюватиме і на Україну, і на ЄС теж. Коли ми говоримо про Brexit — це зменшення ЄС, а Україна — можливе його розширення. Україна важливий гравець у Європі. Наша мета — щоб вона не зупинилася на шляху євроінтеграції.
Цей план ми представляємо всюди, хоч би де я був: у США, зі спікером Конгресу, на святкуванні 60-річчя підписання Римського договору про створення ЄС, на саміті спікерів парламентів країн ЄС у Братиславі.
Тоді ми вручили копію кожному спікерові зі словами, що цей литовський план має стати планом усієї Європи для України. І тепер така ідея дісталася вже Європарламенту, усіх рівнів. Європейські політики стали дізнаватися й розуміти, що сьогодні інвестиції в Україну — це інвестиції в майбутнє Євросоюзу. Допомагаючи Україні, ми допомагаємо собі. Що більше цих знань ми передамо іншим країнам, то краще за це голосуватимуть. У ЄС всі рішення ухвалюються консенсусом. Готується резолюція в Європарламенті за «планом Маршалла» для України. Ми робимо своє лобі, але й вам слід показати свій успіх упровадження реформ. У вас багато успіхів, покажіть їх.