Віктор Цимбал. Історія повернення в Україну колекції художника-емігранта й військовика армії УНР

Наприкінці 2024 року Музей української діаспори отримав у дар цілісний архів українського художника-емігранта й військовика армії УНР Віктора Цимбала. Такий унікальний і щедрий дарунок зробив для музею правнук митця — Антон Цимбал, який нині перебуває в лавах ЗСУ й боронить батьківщину в російсько-українській війні.

Формування колекції Віктора Цимбала розпочалося з 12 політичних карикатур і графічного портрета гетьмана Скоропадського, які передав правнук мистця з нагоди 25-річного ювілею Музею української діаспори в травні 2024 року. Другий великий дарунок — цілісний архів Віктора Цимбала, а це документи, листи, фото, видання, графічні твори художника київського, празького, аргентинського й американського періодів, став частиною колекції музею наприкінці 2024-го.

У 2025-му в Музеї української діаспори відкрилась експозиція «Віктор Цимбал. Архів. Колекція», що демонструє перші наукові дослідження архіву й найцікавіші артефакти з нього. Відтепер кожен охочий може завітати туди й дізнатися більше про життя та творчість Віктора Цимбала, адже експозиція художника стала частиною виставки «Я вернусь до своєї Вітчизни…», що триває в музеї на постійній основі.

Хто такий Віктор Цимбал

Віктор Цимбал знаний у світі як автор рекламних рисунків для таких відомих корпорацій як General Motors, Ford, Coca-Cola й багатьох інших. В Україні ж про мистця знають дуже мало.

Історія майбутнього художника й військовика армії УНР розпочалася в селі Ступичне на Черкащині в родині, у якій розмовляли українською. Івана Цимбала, батька мистця, репресувала радянська влада за проукраїнські погляди й запроторила до в’язниці. Юний Віктор закінчив Другу київську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства. У 1917 році, ще будучи гімназистом, юнак записався до Студентського куреня, більшість учасників якого трагічно загинули в бою під Крутами 1918-го. Від жахливої долі Віктора врятували батьки, силоміць затримавши його вдома.

Цимбал мріяв стати художником і навчатися в Українській академії мистецтв у Києві.

Буремні роки українських національно-визвольних змагань не дозволили мрії здійснитися. Пензлі й полотна Віктор Цимбал змінив на зброю і став військовиком армії УНР, брав участь у боях до 1920 року. Поразка національно-визвольних змагань змусила юнака відступати разом з армією УНР на Захід. Так почалась історія еміграції Віктора Цимбала.

Разом з іншими українськими військовиками Цимбал потрапив до таборів для інтернованих вояків у Польщі. Таборове життя Віктора почало поступово наповнюватися творчістю: тут мистець створив цикл рисунків «Типи інтернованих», які друкувались у варшавській газеті «Українська трибуна» на початку 1920-х років. Тоді ж він вирішив остаточно присвятити себе мистецтву й виїхав до Чехословаччини.

У Празі Цимбал долучився до української громади, потоваришував з іншими емігрантами: Василем Хмелюком, Миколою Кричевським, Галиною Мазепою, вступив на навчання до Празької художньо-промислової школи й відвідував заняття Української студії пластичного мистецтва. Серед професорів, у яких здобував освіту Цимбал, були знані тоді українці в еміграції Сергій Мако й Іван Мозалевський.

По завершенню навчання художник ухвалив для себе рішення їхати до Південної Америки, хоча мистецьким центром у 1930-х роках був Париж і більшість прямувала за визнанням саме туди. Цимбал обрав Аргентину з практичних міркувань, вважаючи французьку столицю не такою вже й безпечною і побоюючись переслідувань з боку радянської влади, адже був не тільки художником, а й колишнім військовиком УНР.

В Аргентині мистець провів 33 роки. Саме тут він знайшов своє кохання й одружився з українкою Тетяною Михайлівською, і саме тут розкрився талант Цимбала-графіка й рекламного ілюстратора. Найвідоміші аргентинські компанії, а згодом і представництва іноземних корпорацій в Буенос-Айресі одні за одною робили замовлення художнику. Тільки для однієї оптичної аргентинської компанії Lutz Ferrando Віктор Цимбал виконав понад 50 рекламних рисунків, а серед його замовників були всесвітньо відомі General Motors, Ford, Kodak, National City Bank of New York, Coca-Cola, Swift Co., Martini, Opel, Nestle та багато інших.

Окрім рекламної графіки, Цимбал практикувався в живописі, створював місцеві аргентинські краєвиди й жанрові картини на українську тематику, також працював як книжковий ілюстратор, написав низку портретів українських громадсько-політичних діячів, серед яких кілька портретів гетьмана Павла Скоропадського, а ще створив чимало політичних антирадянських карикатур, якими сміливо розвінчував поширений тоді міф про «щасливе радянське життя». У Буенос-Айресі він провів кілька персональних виставок: першу 1936-го й останню, прощальну перед від’їздом до США, 1959-го.

Віктор Цимбал поєднував творчість із громадською діяльністю, тісно співпрацював із місцевим українським товариством «Просвіта». Саме він став першим членом-добродієм і фундатором Українського дому в Буенос-Айресі, при якому відкрив українську школу.

Після закінчення Другої світової війни допомагав новоприбулим українським емігрантам та організував Комітет допомоги скитальцям, а із часом став співзасновником Конгресу українців в Аргентині.

Наприкінці 1950-х років комуністична пропаганда в політичних колах країни ставала дедалі сильнішою. Відчуваючи в цьому небезпідставну небезпеку, Віктор Цимбал з дружиною Тетяною виїхав до США. Велику підтримку в перші місяці по приїзду в Америку подружжя Цимбалів отримало від українського скульптора-емігранта Сергія Литвиненка. Віктор майже одразу став членом Об’єднання мистців-українців Америки (ОМУА) й влаштував першу персональну виставку в Українському літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку. Не сприйнявши швидкий темп великого міста, художник переїхав до спокійнішого Детройту, де й далі працював у рекламній графіці.

США стали для мистця домівкою на вісім років. Цимбал відійшов у засвіти й був похований на відомому серед українців Америки цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці. Спадщиною художника опікувалася його дружина Тетяна Михайлівська-Цимбал. Проте, не маючи нащадків, вона вирішила передати архів чоловіка в Україну, де залишилися його батьки й сестра Тетяна Цимбал — відома актриса-шістдесятниця. Довгий час архів художника зберігався в родині й лише 2024 року завдяки Антону Цимбалу, правнуку мистця, цей архів став частиною колекції Музею української діаспори.

Архів Віктора Цимбала

Переданий до Музею української діаспори архів художника містить унікальні документи, листи, світлини, видання з його ілюстраціями й графічні твори київського, празького, аргентинського та американського періодів. Опрацювання й наукове дослідження архіву триває, а найцікавіші артефакти вже представили в експозиції «Віктор Цимбал. Архів. Колекція» в Музеї української діаспори.

Серед оприлюднених документів виняткове місце належить оригінальному архівному посвідченню Віктора Цимбала про закінчення Другої київської гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, яке видало Міністерство народної освіти Української Народної Республіки 3 липня 1922 року. До бланка вклеїли світлину юного Цимбала, а сам документ засвідчений печаткою УНР з українським тризубом.

Другий важливий артефакт — посвідчення про закінчення навчання Віктора Цимбала в Українській студії пластичного мистецтва в Празі, яке підписав засновник і директор студії, відомий український громадсько-політичний діяч в еміграції Дмитро Антонович. З документа відомо, що Цимбал вивчав живопис і графіку в майстернях таких відомих професорів, як Сергій Мако й Іван Мозалевський. Навчання художника в Українській студії пластичного мистецтва підтверджує також унікальне архівне фото класу студентів Сергія Мако 1926 року, серед яких і Віктор Цимбал.

Про шлях з Європи до Південної Америки розповідає ще один унікальний документ — збережений іменний квиток мистця на корабель з Антверпена (Бельгії) до Буенос-Айреса (Аргентини), датований лютим 1928 року.

Життя мистця в Аргентині й Америці ілюструють численні світлини: за роботою в майстерні, з відомими закордонними українцями, зокрема американською політичною діячкою українського походження Мері Бек, з виставок, громадських зібрань на честь ушанування таких українських політичних діячів, як Євген Коновалець чи гетьман Скоропадський. Звістка про смерть останнього 1945 року особливо приголомшила мистця, який за своїми політичними переконаннями належав саме до гетьманців. На знак ушанування Павла Скоропадського Цимбал виконав його графічний портрет вугіллям. Збереглося кілька ескізів до нього, один з яких можна побачити в експозиції «Віктор Цимбал. Архів. Колекція» в Музеї української діаспори.

Вагому сторінку у творчості художника посідають політичні карикатури 1940–1950-х років, завданням яких було розвінчувати поширений у світі міф про «щасливе радянське життя». Такі роботи Цимбал часто підписував псевдонімами чи криптонімами: Цвіркун, В.Ц., Ц. Карикатури мистця мали великий успіх в Аргентині й за її межами, їх друкували в численних газетах і журналах, що видавались іспанською та англійською мовами. Художник навіть створив ілюстрований твір «Лукоморія» — травестію на поему Пушкіна «Руслан і Людмила». Найвідомішою карикатурою цієї політичної сатири вважається «Репатріація», що зображає примусове повернення біженців з німецьких таборів для переміщених осіб (Ді-Пі) до СРСР по завершенню Другої світової війни. Окремий цикл карикатур Віктора Цимбала під назвою «Пригоди пана Грушки» розповідає про збірний образ українського емігранта, якого завербувала радянська агентура для прорадянської агітації надалі в українській закордонній громаді. Мистець також створив чимало окремих карикатур на політичну тематику. Особливу увагу в експозиції «Віктор Цимбал. Архів. Колекція» привертає робота «Бур’яни, або Завелись будяки», яка в комічній формі зображає засилля радянської пропаганди в Південній Америці у вигляді радянських зірок-будяків, що заполонили весь континент.

Більше унікальних матеріалів з архіву Віктора Цимбала найближчим часом можна буде побачити оцифрованими на сайті Віртуального музею української діаспори. А поки дослідження архіву триває, на окремі найцікавіші артефакти із життя й творчості мистця можна подивитися в Музеї української діаспори в експозиції «Віктор Цимбал. Архів. Колекція».