Один із найголовніших феноменів українського політикуму — неймовірна живучість його представників. Мабуть, в усій Європі неможливо знайти бодай одного народу, який був би так незадоволений своєю владою, як український. І це незадоволення загалом виправдане. Якість українських політиків справді нижча, ніж у наших західних сусідів. У такій ситуації логічною була б плинність кадрів: якщо політики погані, отже, їх треба змінювати. Але замість цього ми спостерігаємо абсолютно протилежну ситуацію. Українське суспільство нібито й незадоволене своїми політиками, але натомість і далі тримається за них. У результаті зміна еліт відбувається дуже повільно або й не відбувається зовсім. А персонажі, що багаторазово себе скомпрометували, раз по раз виринають з небуття під личиною «нових облич» у сподіванні, що електорат уже встиг призабути їхні «досягнення» в минулому.
Найсвіжіший приклад подібного «воскресіння з мертвих» — Віктор Медведчук. Колишній глава адміністрації президента Кучми й кум нинішнього президента РФ, який довгі роки топтався десь на політичному узбіччі й брав участь у другосортних проектах, які періодично зазнавали невдачі, раптом знову з’явився з небуття. Останнім часом він, як і колись, фігурує в новинах: то монополізує ринок скрапленого газу, то купує телеканали, то вступає в партію Вадима Рабіновича «За життя» та повертається в публічну політику. Здавалося б, що може запропонувати країні людина, яка відігравала важливу роль і була однією з перших осіб держави ще 20 років тому? Зірка Медведчука зійшла наприкінці 1990-х, коли в країні вирували кримінальні війни та страйки, одна за одною зупинялися шахти, закривалися та вмирали заводи. Він став одним із символів цих смутних часів, про які українці досі згадують із жахом. І раптом знову з’являється на екранах, дає інтерв’ю… Чи потребує країна 2018-го саме цього діяча? На жаль, країну ніхто не питає.
Читайте також: Адвокат Путіна
Попередні спроби Медведчука повернутися в політику після відходу Кучми закінчувалися провалами. Однак тепер ситуація може змінитися. Схоже, на цей раз Віктор Володимирович має в своєму розпорядженні серйозні фінансові ресурси й, відповідно, всі шанси потрапити до парламенту разом зі своїм новим політичним проектом «За життя», який уже сьогодні, згідно із соціологічними дослідженнями, долає прохідний бар’єр.
Звідки у Віктора Медведчука, що раніше не дозволяв собі великих витрат на політичні проекти, раптом з’явилися такі можливості? Довго гадати тут не доводиться. Ще 2004 року він устиг породичатися відразу з двома нині першими особами Російської Федерації — президентом Владіміром Путіним та дружиною прем’єр-міністра Дмітрія Медвєдєва Світланою, які похрестили в Петербурзі його доньку. Поки Кремль мав в Україні Януковича, новоявлений «родич» очевидно був не дуже цікавий Путіну, але після 2014-го ситуація змінилася. Відомий російський журналіст, автор книги «Вся кремлевская рать. Краткая история современной России» Міхаіл Зигарь в одному зі своїх інтерв’ю повідомив, що Медведчук є єдиною людиною в Україні, якій іще довіряє президент РФ. І сумніватися в цих словах не доводиться. Довіряти партнерові Медведчука по партії «За Життя» Вадиму Рабіновичу, враховуючи біографію останнього, може хіба що божевільний, а Опоблок іще 2014 року показав свою ненадійність. Натомість Медведчук не тільки не ходить на прийоми до американського посольства, на відміну від Юрія Бойка, а й навіть перебуває під санкціями США як і багато російських чиновників та олігархів. Схоже, крім нього в Кремля просто не залишилося політичних важковаговиків в Україні.
Про те, яким чином Віктор Володимирович може отримувати російські гроші на свою діяльність, ще рік тому розповідав народний депутат Сергій Лещенко. За його словами, росіяни просто виділили головному фавориту Кремля квоти на імпорт вуглеводнів в Україну. Державна компанія «Роснефть» видала пов’язаній із Медведчуком компанії Proton Energy Group S.A. (Швейцарія) права на імпорт скрапленого газу. У таких ексклюзивних умовах хто завгодно здатний за короткий час нажити чималі статки. Значно цікавіше інше: схоже, що вийти на український ринок Медведчуку допомогла СБУ!
Читайте також: П'ята колона – злоякісна пухлина
За словами Лещенка, ще в кінці 2016 — на початку 2017 року СБУ наклала санкції на низку трейдерів скрапленого газу, яких звинуватили у фінансуванні тероризму. Це привело до того, що роботу цього бізнесу було фактично зупинено на три з половиною місяці. У цей період на місце 16-ти компаній, чию діяльність і заблокувала українська Служба безпеки, зайшли нові фірми, які досі не були активними гравцями на газовому ринку. Ці компанії Лещенко зв’язав із Медведчуком.
З слів депутата, Proton Energy Group S.A. почала імпортувати до України близько 40% скрапленого газу, причому досягти цієї частки на ринку компанії вдалося завдяки злагодженим діям як російської, так і української сторін.
«Спочатку відбулася зачистка ринку руками СБУ в кінці минулого року — на початку нинішнього. Друга частина — це створення ексклюзивних умов для Proton Energy, коли «Роснефть» видала тільки їй права на імпорт газу в Україну», — розповів Лещенко.
Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії
Появу Медведчука на газовому ринку помітив не тільки він. Говорилося про це й у розслідуванні програми «Схеми». Журналісти з’ясували, що через ту ж компанію Proton Energy Group Віктор Володимирович придбав в Україні мережу заправок «Роснефть», які були оформлені на ТОВ «Глуско Україна». Під брендом «Глуско» автозаправні станції працюють в Україні й донині. При цьому мережа активно розширюється.
Сам Медведчук заперечує, що має стосунок до імпорту газу, заснування заправок чи купівлі телеканалів. Політиків і журналістів він звинуватив у наклепі й пообіцяв довести свою правоту в суді.«Природно, я цю справу виграю. Я не маю відношення до реалізації скрапленого газу, це я твердо стверджую й несу відповідальність за свої слова», — заявив він. Однак досі жодного судового процесу щодо згаданих вище подій і розслідувань немає, хоча інформація про причетність Медведчука до імпорту блакитного палива з’явилася ще на початку минулого року.
Читайте також: Кандидати в президенти: скільки їх?
СБУ теж не визнала, що допомагала його компаніям. Однак за фактом, хоч би хто що казав, але дії спецслужб виявилися саме такою допомогою. На яких умовах вона була надана? Які кулуарні домовленості були укладені між президентом Порошенком та кумом російського президента Путіна? Відповідей на ці запитання поки що немає, але так чи так інформація, яку вдалося розкопати журналістам, насторожує. Адже фактично СБУ з незрозумілих причин на початку 2017 року підіграла проросійським силам, посилила бізнес-групу, близьку до Владіміра Путіна.
Хай там як, Медведчук почувається в Україні досить комфортно, навіть незважаючи на весь той жах, що пережила країна в останні роки. Тепер він з’являється в ефірі одного з найпопулярніших українських телеканалів (який, за чутками, уже купив) і дає інтерв’ю, в якому слово в слово озвучує всі основні тези Кремля стосовно України. Схоже, проросійські сили перечекали несприятливий період 2014–2018 років і тепер знову відновили в Україні свою трибуну.
Щоправда, гроші та медіаресурси ще не гарантують Медведчуку та його партії успіху на майбутніх парламентських виборах. Для цього треба заручитися підтримкою виборців, а у Віктора Володимировича, попри впізнаваність та солідний політичний стаж, рейтингу поки що бракує. За кумом Путіна в Україні давно закріпилася репутація невдахи. Від 2004 року всі його проекти та починання закінчувалися провалами. Смугу невдач відкрила Помаранчева революція, потім була безславна поразка блоку «Не так» і млявий «Український вибір», який збирав під свої прапори уже зовсім ні на що не здатних маргіналів. Навряд чи зможе отримати велику кількість голосів і партія «За життя». Вона хоч і користується певною популярністю та вдає із себе більш успішну, ніж попередні проекти Медведчука, однак перебуває серед сильних конкурентів на проросійському фланзі. Крім того, будь-яка проросійська сила в Україні після територіальних утрат 2014-го має вельми обмежений потенціал зростання.
Отже, успіх Медведчука врешті-решт усе одно залежатиме від вибору громадян України. Залишається сподіватися, що цим самим громадянам цього разу вистачить мудрості не голосувати за чергового «повсталого мерця» з далеких 90-х.