У липні 2013 року в Києві відбулися пишні святкування 1025-річчя хрещення Русі. Хоча цю дату навряд чи можна визнати круглою, українська влада докладає значних зусиль до піднесення значущості свята. До столиці України завітали ієрархи 9 з 15 помісних православних церков, а також президенти Молдови, Сербії та Росії.
Основна увага прикута до Владіміра Путіна. Тоді ще неможливо припустити, але це останній офіційний візит президента РФ до України. Окрім участі в офіційних заходах, організованих українською стороною, Путін робить несподіваний крок. Він без супроводу свого українського колеги Віктора Януковича відвідує публічний захід. Ідеться не про спілкування зі студентами університету чи візит до російського земляцтва. За даними сайта президента РФ, Путін завітав на конференцію «Православно-слов’янські цінності — основа цивілізаційного вибору України». Однак під час заходу за його спиною банер із назвою лише однієї громадської організації — «Український вибір». Ліворуч від президента РФ сидить її лідер Віктор Медведчук.
Історія з появою та активною розкруткою «Українського вибору» на сьогодні є останньою, коли Медведчук спробував свої сили саме як публічний політик. Незадовго до описаних подій Київ та інші міста зарясніли рекламою із символікою організації та гаслом «Країною керуєш ти!». Серед пропонованих ідей принципи прямого народовладдя з референдумами та регулярними соцопитуваннями для вирішення тих чи інших питань. Сам Віктор Медведчук виступив як прихильник ідей федералізації України та вступу до Митного союзу на противагу офіційному курсу тодішньої влади на євроінтеграцію.
Читайте також: П'ята колона – злоякісна пухлина
Антигерой
Дати точну відповідь, на що саме була спрямована та кампанія, складно навіть тепер. За однією версією, Росія розчарувалася в Януковичі, який обрав курс на Європу, і зробила ставку на Медведчука як наступного президента. Однак навіть побіжний погляд на дані соціології тих часів дає підстави зробити висновок, що і Янукович, і Медведчук перебували на одному електоральному полі, тож боротьба між ними просто відкрила б шлях до перемоги кандидатові від опозиції.
Інша думка полягає в тому, що історія з «Українським вибором» мала на меті просто залякати Януковича та схилити його до зміни політичної позиції. Обидві версії дають точну відповідь на запитання: чого домагалася Росія? Однак не дають на інше: чого домагався сам Медведчук?
Віктор Медведчук уже 21 рік на помітних ролях в українській політиці. І лише третину цього часу він обіймав ті чи інші посади у владі. Це унікальна здатність у країні, де термін життя політичних проектів часто вимірюється одним електоральним циклом. Медведчук може дозволити собі не мати міністерського портфеля або депутатського крісла та не з’являтися щовечора не телеекранах. Водночас його вплив на процеси багато хто не піддає жодному сумніву, а ім’я демонізоване. Якщо порівняти українську політику з коміксами, то всі персонажі прагнуть стати супергероями для виборця. А Медведчук комфортно почувається в ролі антигероя. Важливо, щоб це був найголовніший із антигероїв.
«У мене є амбіції, але сьогодні говорити про них не буду, тому що ідеї, які я захищаю, як ви й сказали, непопулярні. Спочатку слід зробити їх популярними, а потім уже казати про амбіції», — відповідає Медведчук у 2016 році на запитання журналіста російської «Новой газеты» щодо планів здобути владу в Україні. На той момент відбулася окупація Криму й два роки тривала війна на Донбасі. Однак Медведчук, як і в 2013-му, дотримується тієї самої риторики: федералізація країни, зближення з Росією, Угода про асоціацію з ЄС завдала значної шкоди українській економіці.
Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії
«Я є послідовним прихильником федеративного устрою ще з 1990-х років. Тоді ця ідея ще була неактуальною ані в Москві, ані деінде. Я серйозно вивчав це питання і на основі праць Грушевського, Драгоманова, статей Франка та Чорновола дійшов висновку, що федералізація — єдині ліки, які можуть урятувати Україну від розпаду», — сказав Медведчук у 2016-му. А за рік ці слова майже дослівно повторив Путін, відповідаючи на запитання про роль українця, з яким спілкується найчастіше. Від себе російський президент додав, що вважає того «українським націоналістом», і розповів історію про членство в ОУН батька Медведчука, якого засудили й вислали до Сибіру. У нинішній Україні навіть частини висловлювань Медведчука достатньо, щоб поховати політичну кар’єру. Не кажучи вже про заступництво Путіна. Тож, незважаючи на заяви Медведчука про «політичні амбіції», його дії точно спрямовані не на здобуття популярності серед виборців.
Соціал-демократичний старт
На першому етапі політичної кар’єри проблем із популярністю в Медведчука не було. Зазвичай її початок датують 1997 роком, коли він переміг на довиборах народного депутата в Іршавському районі Закарпаття з результатом понад 90%. Щоправда, на той час Медведчук уже має досвід партійного будівництва і є заступником голови могутньої тоді партії СДПУ(о). За даними журналістів «Дзеркала тижня», перша його спроба на виборах у парламент насправді датована 1994-м. Він переміг у мажоритарному окрузі в Києві, однак із невідомих причин так і не став депутатом.
Причини шаленої популярності Медведчука на Закарпатті також достеменно невідомі. Можна лише зауважити, що він переміг в окрузі, де раніше здобув мандат Сергій Устич. Останнього президент Леонід Кучма зробив очільником Закарпатської ОДА. Уже в 1998-му Устич приєднався до СДПУ(о) та одразу ж став заступником голови партії.
Читайте також: Бур’ян. Чому проросійські виступи стають можливими
Закарпаття стане базовим регіоном для Медведчука та СДПУ(о). Завдяки саме цій області на чергових виборах у 1998-му партія дістала можливість пройти в парламент. Результат СДПУ(о) по Україні — 4,01%, а на Закарпатті підтримка перевищила 30%. Цікаво, що тоді партія подолала бар’єр лише в чотирьох регіонах: окрім Закарпаття це були Чернівецька та Львівська області, а також місто Київ. Сам Медведчук здобував мандат у мажоритарному окрузі у вже «рідній» для себе Іршаві зі звичними 90% підтримки.
Фракція в парламенті дала змогу йому спочатку обійняти посаду віце-спікера, а згодом очолити Адміністрацію президента Леоніда Кучми. Цей період можна назвати піком публічної політичної кар’єри Медведчука. Його перебування на посаді керівника АП збігається з добою «темників» — рекомендацій щодо висвітлення тих чи інших тем, які розсилали українським ЗМІ. З ім’ям Медведчука пов’язують і політреформу 2004‑го, яка перетворила Україну на парламентсько-президентську державу, але призвела до затяжної політичної кризи. У певний момент його вважали головним претендентом на роль спадкоємця Кучми. Однак цього не сталося, і президент віддав перевагу представникові донецької групи впливу Вікторові Януковичу.
Хрещення у Петербурзі
У той самий час друком виходить присвячена Медведчукові книжка нардепа Дмитра Чобота. Останній представляє в Раді фракцію «Батьківщини», лідер якої Юлія Тимошенко саме перебуває в гострому конфлікті з Медведчуком. Хоча сама книжка має ознаки політичного замовлення, викладені в ній факти так і лишилися неспростованими. Зокрема, у 2007 році Верховний Суд відхилив позов Медведчука щодо спростування 99 наведених у виданні тез. Серед іншого там інакше трактується вже згадана історія з батьком Медведчука: той, мовляв, ніколи не був членом ОУН, а просто співпрацював із нацистською окупаційною адміністрацією та був співучасником відправлення людей на примусові роботи до Німеччини. Згадуються і кримінальна справа на Медведчука за завдання тілесних ушкоджень, і широковідомі нині історії із захистом дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Миколи Кунцевича. Є ще один важливий для розуміння особистості Медведчука епізод. У книжці описані й проблеми, з якими він стикнувся через біографію батька, коли намагався вступити на навчання. Фактично Медведчук на власному досвіді пересвідчився в жорстокості системи, яка панувала в СРСР. Однак вирішив будувати кар’єру в її межах і досяг у цьому значного успіху. Цікаво, що Медведчук, за його ж словами, примудрився зробити це, так і не ставши членом КПРС.
Читайте також: Вогнища реваншу
На час головування Медведчука в Адміністрації президента припадає ще одна подія, яка стане знаковою вже для наступного етапу його кар’єри. У 2003‑му він утретє одружується, цього разу з телеведучою Оксаною Марченко, а вже за рік у пари народжується донька. Її хрестять у Казанському соборі Санкт-Петербурга. У ролі хрещених дружина тодішнього глави Адміністрації президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва Свєтлана та особисто президент Росії Владімір Путін. Відколи ця інформація стає публічною, до Медведчука чіпляється прізвисько «кум Путіна».
«Я не жалкую. Ви ж знаєте, кажуть, що таке рішення ухвалюють там, згори. Вочевидь, таке рішення було ухвалене. Так сталося», — сказав Медведчук про цю історію журналістці Жанні Нємцовій. Щодо своїх зв’язків із президентом Росії розповідає неохоче. Визнає, що в нього були дружні стосунки з Дмітрієм Мєдвєдєвим. Водночас уникає цього слова стосовно президента Путіна, стосунки з яким називає «діловими».
«Коли мова про таку людину, то це запитання (чи вважати Медведчука і Путіна друзями. — Ред.) можна ставити тільки йому», — зазначив Медведчук. На уточнювальне запитання, чи довіряє йому Путін, усе ж таки відповів ствердно.
Надійна завіса
Медведчук категорично відмовляється відповідати на два запитання журналістів: по-перше, про зміст його особистих розмов із Путіним, по-друге, про бізнес-активи, які належать йому та родині. Оскільки сьогодні саме ці два запитання й викликають найбільшу цікавість до постаті Медведчука, можна констатувати, що інтерв’ю з ним малоінформативні.
Стосовно першого лишається хіба що робити припущення. Відповідь на друге знайти легше, але це тільки на перший погляд. Медведчук не заперечує, що займався бізнесом, принаймні до 1997 року та після 2005-го. Як і те, що є багатою людиною. Якось він сказав: «Бідним я не буду. І не хочу бути…» Це твердження не викликає сумнівів з огляду на стиль його життя: він літає на перемовини до Росії одним із найдорожчих у світі приватних літаків Falcon-900, з ім’ям Медведчука пов’язують елітну нерухомість та пришвартовану в Монако яхту.
Читайте також: Обмежувач суверенітету. Як готувався ґрунт для російської окупації Криму
Водночас Медведчук ніколи не фігурував у різноманітних списках українських олігархів за розміром статків. Основне джерело прибутків невідоме, а в журналістів зазвичай тільки побічні докази його причетності до тих чи інших сфер бізнесу. Медведчука складно пов’язати з чимось одним і великим, як у випадку з рештою олігархів. Більшість людей звикли до спрощень: якщо сказати Ахметов, то на думку одразу спадає ДТЕК та «Метінвест», якщо Порошенко, то ROSHEN. Донедавна якщо кажеш Коломойський, то пригадуєш «Приват». Із Медведчуком такої очевидної аналогії немає. Є офшорні компанії, які можуть бути пов’язані з ним та задіяні в різних схемах. Є відео, яке свідчить про тісні стосунки Медведчука та Нісана Мойсеєва — ізраїльського бізнесмена, що отримав у власність українські активи російських «Лукойла» та «Роснефти» після рішення компаній піти з ринку України. Є компанія «Тедіс-Україна», яка займається дистрибуцією сигарет на українському ринку. Нею володіє нардеп від Опозиційного блоку Тарас Козак, із яким у Медведчука давні стосунки. Однак самого Медведчука в жодному із цих бізнесів немає. Є тільки «люди, так чи інакше, пов’язані з ним». Звісно, не слід забувати й про компанії, записані на дружину Оксану Марченко, однак навряд чи саме ця частина діяльності дає змогу придбати й утримувати Falcon.
Захищати бізнес від зайвої уваги Медведчук навчився ще за часів так званої київської сімки. За даними журналістів, до неї входили також брати Суркіси, Богдан Губський, Юрій Карпенко, Юрій Лях та екс-голова Києва радянських часів Валентин Згурський. Це була одна з перших фінансово-промислових груп незалежної України під патронатом ще президента Леоніда Кравчука. Структура функціонувала таким чином, що в кожного з представників «сімки» була своя сфера відповідальності, яка не перетиналася з іншими. За юридичне забезпечення відповідав Медведчук.
Власне, у юридичній сфері криється історія успіху Медведчука. Усі перемоги пов’язані з нею, натомість у політиці здебільшого невдачі. Тому, хоча Медведчук і не заперечує, що є політиком, зовсім не це головне. Не слід його вважати й просто «кумом Путіна». Медведчук передусім юрист, а тепер і адвокат. Ім’я його нинішнього клієнта — Владімір Путін. Якщо дивитися на історію їхніх стосунків саме з цієї перспективи, то все стає на свої місця. Довіра між адвокатом і клієнтом є обов’язковою, дружба — зовсім ні.
На його плечах захист усіх інтересів клієнта в Україні — від майнових до політичних. За це Медведчук дістав і виключні права: він єдиний, хто має дозвіл на прямі перельоти між Києвом і Москвою. Він може не приховувати, що переоформив власність у Криму після окупації, і не боятися наслідків перешкоджання роботі журналістів з боку своєї охорони. Він може дозволити собі спокійно казати все, що забажає. У цьому його особиста вигода, а зовсім не в планах стати колись президентом України. Фактично в нинішній ролі Медведчук має все, чого можна бажати: його визнано фахівцем своєї справи, і ця справа забезпечує очевидні вигоди.
Офіційна роль Медведчука як посередника в звільненні полонених є просто додатковим бонусом для нього. Свого часу в українських ЗМІ активно тиражували відео, на якому він супроводжує українського політв’язня Юрія Солошенка на летовищі в Москві після звільнення з полону. Солошенко вказує на український літак, який його очікує та запитує: «Це все наші?». «Це все ваші, так», — відповів Медведчук, якого офіційно делегувала українська сторона.