На Заході поширюються заклики до посилення персональної ізоляції Віктора Януковича. Нещодавно колишні посли США в Україні Стів Пайфер, Джон Гербст та Білл Міллер закликали нового держсекретаря Джона Керрі уникати будь-яких зустрічей із президентом Віктором Януковичем. Дипломати звернули увагу, що найменший контакт українського президента з американським колегою (хай навіть появу на одній фотографії) максимально тиражують провладні ЗМІ, подаючи як переконливий доказ теплих взаємин Києва та Вашингтона.
Читайте також: Присмак ізоляції: cподівання Банкової на маніпулювання лідерами ЄС не виправдалися
У ЄС, своєю чергою, демонструють готовність бути гнучкими в переговорах із найгостріших питань, але й надсилають сигнали: «вікно можливостей» для укладення Угоди про асоціацію може зачинитись, якщо її не підпишуть під час Вільнюського саміту Євросоюзу в листопаді 2013 року.
На цьому тлі особливу увагу привертає недавній візит єврокомісара з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле, що його розглядали як підготовчий не лише до саміту Україна – ЄС, який має відбутися 25 лютого в Брюсселі, а й до підписання Угоди.
Її буде скріплено підписами або цьогоріч у листопаді на саміті Східного партнерства, або вже не раніше 2016-го. Таким був головний меседж його візиту до України. «Таких термінів, як грудень 2013-го чи січень 2014 року, не існує», – підкреслив він. У 2014-му буде проведено вибори до Європарламенту, 2015-го чекаємо на президентські перегони в Україні: тобто час для перемовин щодо Угоди про асоціацію буде не найсприятливіший. І навіть у 2016-му до них можуть не повернутися, якщо вітчизняні електоральні змагання не відповідатимуть демократичним стандартам. Та й сам текст домовленості, на узгодження й переклад якого витрачено багато місяців, на той час уже застаріє, і процес треба буде починати мало не з нуля.
Пом’якшення умов
Паралельно із Брюсселя надходять сигнали: там готові поступитись у найскладнiших питаннях і таки підписати Угоду, якщо офіційний Київ продемонструє реальні кроки до виконання бодай частини вимог (але істотної).
8 лютого Рада ЄС підтвердила, що готова укласти її «в повній відповідності з висновками від 10 грудня 2012 року». За інформацією Тижня, візит Фюле був приурочений, зокрема, до першого раунду оцінювання поступу України в євроінтеграційному напрямку, тобто стану виконання вимог Євросоюзу, втілених у так званих 19 критеріях. Цей етап роботи має відбутися в середині лютого (другий призначено на початок травня). Мова про розширений список вимог ЄС на основі висновків Ради Європи щодо України від 10 грудня минулого року.
Судячи з переліку, який потрапив у ЗМІ, їх можна розглядати як спробу зменшити залежність підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС від виконання пункту «негайне вирішення питання політично вмотивованих вироків». Якщо раніше ця вимога була однією із трьох, то зараз лише із дев’ятнадцяти. Таким чином, з’являється можливість для констатації дальшого «прогресу», як це сталось і під час приїзду Фюле, котрий заявив: «…порівняно з моїм попереднім візитом в Україну, що відбувся п’ять місяців тому, вдалося досягти певного, але досить обмеженого прогресу у важливих сферах».
Хоча Євросоюз не втомлюється наголошувати: для підписання Угоди про асоціацію українська влада має демонструвати прогрес у всіх без винятку напрямках, у Брюсселі не можуть не розуміти, що Київ не встигне виконати всі вказані вимоги до листопада. А надто до червня, на який призначено засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС, тоді як цей захід багато в чому сформує порядок денний листопадового саміту. Попри те що Євросоюз декларує категоричну позицію в питанні політв’язнів, у випадку виконання нашою владою вимог щодо вдосконалення виборчої системи та інших реформ можливість підписання домовленості зберігається.
Черговий ЄЕП замість ЄС
Інший важливий меседж, який пролунав під час візиту Фюле: ЄС категорично відкидає одночасне входження Києва до якихось організацій на кшталт Митного союзу та створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом. «Приєднання України до будь-якої структури, яка передбачає передання можливості встановлювати тарифи й передоручати торговельну політику наднаціональним органам, означатиме, що вона більше не здатна реалізувати Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС», – прокоментував Штефан Фюле численні спекуляції вітчизняних політиків щодо пошуку якоїсь «формули одночасного зближення» і з Європою, і з Росією.
Утім, виникає запитання, чи спроможні вітчизняні можновладці адекватно сприймати позицію ЄС. «У нас справді відбулися дуже конструктивні переговори з Єврокомісаром паном Фюле… і не треба думати, що одна країна навчала іншу. У свою чергу, ми висловлювали свої зауваження на адресу Єврокомісії, – зазначив Азаров у себе на Facebook, – єврокомісар – реаліст, і він чудово розуміє, що співпраця з Митним союзом для України є необхідністю, а вже форми співпраці – це суверенне право України, і лише нам вирішувати, якими вони будуть».
Тим часом міністр закордонних справ Леонід Кожара йде далі й веде активну кампанію з обґрунтовування, по суті, відмови від євроінтеграції, педалюючи фактично римейк давньої тези про «рух до Європи разом із Росією». Наразі вона ґрунтується на концепції, що її просуває Путін, «Європи від Лісабона до Владивостока», з якої було б витіснено вплив США і в межах якої Москва могла б грати першу скрипку. «Українська» версія полягає у просуванні ідеї чергового «єдиного економічного простору» – цього разу між ЄС та Митним союзом.
Відповідна теза чітко прозвучала з вуст новоявленого глави вітчизняного МЗС іще під час українського ланчу Віктора Пінчука на форумі в Давосі, а потім була кількаразово повторена вдома. Зокрема, у промові Кожари на форумі «Україна-2013»: «Ми рішуче виступаємо за єдиний економічний простір між цими двома потужними економічними об’єднаннями. У мене питання: чому Європейський та Митний союзи, які мають спільний кордон і товарообіг у $446 млрд, навіть розмову не починають про полегшення торгівлі, не кажучи вже про повноцінну зону вільної торгівлі? На мій погляд, це нонсенс».
Режим Януковича, схоже, призвичаївся до нинішнього стану міжнародної ізоляції, а тому й не має наміру адекватно реагувати на жести з боку євроспільноти, які символізують готовність до компромісів. Тиск на нього з метою коригування політики навряд чи буде результативним, реалістичнішою бачиться зміна його самого. Дальші поступки з боку ЄС українське керівництво сприйматиме хіба що як ознаку слабкості, довгоочікуваного зламу принциповості європейських структур, тобто як сигнал для подальшого нехтування їхньою позицією в процесі розбудови «сімейної» моделі держави. Зрештою, для цієї схеми більш прийнятним є пострадянський простір, тож не дивно, що останні заяви й дії Януковича, Азарова та ін. свідчать про вибір ними варіанту інтеграції, який їм нав’язує Росія.