13 жовтня 2025 року у Києві відбувся брифінг Служби військового капеланства Збройних Сил України на тему «Військова капеланська діяльність в умовах війни». Організаторами заходу виступили Головне управління комунікацій Збройних Сил України та Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ». Модератором брифінгу був майор Андрій Ковальов, речник Генерального штабу ЗСУ.
Цей брифінг став першим публічним зверненням до медіа новопризначеного начальника Служби військового капеланства ЗСУ полковника Олександра Вовкотечі. Особливої уваги заслуговує не лише зміст його доповіді: полковник Вовкотеча запропонував завершити захід спільною молитвою. На перший погляд, у цьому немає нічого незвичайного — адже капелани мають молитися. Проте важливість цього жесту полягає в контексті: полковник Вовкотеча — бойовий офіцер, який брав участь у бойових діях, рятував побратимів і має державні нагороди. Його ініціатива спільної молитви, на моє переконання, стала символом нового етапу розвитку Служби військового капеланства: сьогодні акцент робиться на духовному лідерстві та єдності у служінні.
У минулому в церковних колах вважали, що під час створення Служби військового капеланства керівництво священнослужителями здійснювали люди, далекі від релігійної сфери й обізнані в питаннях духовної підтримки військових лише поверхово. Керівництво намагалося вчитися «на ходу», робило певні кроки, але капелани не відчували головного — єдності з ними та любові до Божої справи. Спільна молитва нового начальника разом з іншими учасниками брифінгу, про яких ітиметься далі, — це сигнал і для капеланів, і для суспільства: Служба військового капеланства — це насамперед про духовне лідерство у війську.
Полковник Вовкотеча, який до призначення очолював Центр підготовки військових капеланів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мав змогу познайомитися з більшістю своїх підлеглих особисто. Практично всі священнослужителі, що нині проходять службу, протягом восьми тижнів проходили курси підвищення кваліфікації під його керівництвом.
На брифінгу представили курс розвитку Служби та бачення її подальшого становлення. Це бачення ґрунтується на реальних потребах військових капеланів, розумінні духовних запитів українських воїнів, досвіді міжрелігійної взаємодії та міжнародного співробітництва. Символічним є те, що брифінг відбувся відразу після Дня військового капелана, який в Україні відзначають 12 жовтня. Ідея військового душпастирства полягає в присутності священника у війську. І сьогодні це присутність у війні. Війна — це наслідок гріха, збочення, прояв злої волі тих, хто її розпочав. Жодна нормальна, здорова людина не прагне війни і не хоче бути її частиною. Для тих, хто змушений захищати своїх, Батьківщину, цінності та свободу, війна — небажана, але необхідна праця. В цій щоденній роботі нині беруть участь багато українських чоловіків і жінок — звичайних людей, які роблять надзвичайно складне діло: чинять опір російській навалі. Саме до цих людей ідуть військові капелани. Мало хто з них раніше бачив себе у війську; здебільшого вони були священниками на парафіях, пасторами християнських спільнот або імамами мусульманських громад. Бути військовим капеланом для більшості священнослужителів — нелегкий і небажаний шлях. Але це шлях свідомого вибору. Для них це також небажана, але необхідна праця: служіння тим чоловікам і жінкам, які сьогодні стоять на захисті України. Чи хотіли капелани бути частиною війська у війні? Так, бо частиною цього війська стали їхні люди. Так, бо сьогодні для військових капеланів немає покликання вищого, ніж спуститися на споганену російськими обстрілами українську землю і стати поруч із тими, хто чинить опір.
Серед учасників брифінгу, що дуже важливо, були не функціонери бюрократичної структури, а військові капелани з реальним бойовим досвідом і власними історіями.
Старший лейтенант капеланської служби Ростислав Височан (священник УГКЦ, тимчасовий виконувач обов’язків начальника відділу взаємодії з релігійними організаціями Служби військового капеланства) — тема доповіді: «Взаємодія з релігійними організаціями та службами капеланства країн НАТО». Отець Ростислав поділився критеріями духовної стійкості по-українськи, які, на думку наших військових капеланів, формують духовність: віра в Бога, патріотизм («Бог і Україна»), сім’я та традиція справедливої війни, усвідомлення, що ми захищаємось, а отже — провадимо справедливу, законну війну. Пан Височан наголосив, що українські капелани вже сьогодні здатні ділитися власним досвідом, набутим у складних умовах сучасної війни. Вони є бажаними гостями на заходах капеланських служб НАТО, де розповідають унікальні історії служіння захисникам України.
Лейтенант капеланської служби Саід Ісмагілов (військовий капелан-імам, екс-муфтій мусульманської спільноти України) — тема доповіді: «Релігійно-просвітницька робота в умовах війни». Саід Ісмагілов на початку повномасштабної війни залишив свою посаду муфтія, добровільно приєднався до «Госпітальєрів», а згодом — до лав ЗСУ вже як солдат. Саме тому він має особливий авторитет серед військових, коли говорить про віру, важкий вибір і надію в умовах загальної втоми та невизначеності.
Майор Леонтій Никитенко (священник ПЦУ, начальник Служби капеланства військової частини А0987) — тема доповіді: «Душпастирська опіка військовослужбовців у війні». Отець Леонтій підкреслив, що капелани не замінюють інших спеціалістів, а діють унікально — через душпастирську опіку, консультування командування, соціально-доброчинну та просвітницьку діяльність. Військові душпастирі мають власні інструменти підтримки, зокрема таємницю сповіді, захищену законом про військове капеланство.
Для мене як представника протестантсько-євангельської традиції, а також офіцера капеланської служби й викладача Центру підготовки військових капеланів, під час брифінгу було важливо підкреслити, що підготовка капеланів має відповідати реальним потребам Служби — у професійних, стабільних і мотивованих фахівцях, здатних ефективно взаємодіяти з офіцерами та представниками різних конфесій. Сучасне військове капеланство функціонує в умовах поліконфесійного середовища, тому його діяльність повинна керуватися принципом «опікуватися всіма, сприяти іншим, служити своїм». Якщо Служба військового капеланства ЗСУ під керівництвом нового начальника формуватиме капеланів саме з таким підходом і надаватиме належну підтримку душпастирям, це зробить Службу привабливою для потенційних кандидатів.
Вірю, що завдяки цьому можна буде подолати нинішній дефіцит військових капеланів і зміцнити духовну опіку у війську.
Під час брифінгу пролунали також запитання про підтримку ветеранів російсько-української війни, про розуміння капеланської праці командирами підрозділів, а також про роль жінок-капеланок у душпастирській допомозі. Всі ці запитання є проявом суспільних очікувань і мають впливати на стратегію розвитку Служби військового капеланства в майбутньому. Добре, що їх почув новий начальник Служби. Добре, що він запросив усіх присутніх до молитви. Далі потрібно вже «Ora et labora» — молитися і багато працювати: для підтримки людяності українських воїнів, для Божого Царства, для перемоги.
