Путін проголосив війну Європі 24 лютого 2022 року, скерувавши свої танки на Україну. Проте, фактично, трохи раніше, у грудні 2021 року, коли Андрій Картаполов, голова комітету Думи з оборони, заявив про готовність застосувати «превентивний удар» проти країн, які стануть на його шляху, подібний до того, яким свого часу Ізраїль погрожував Ірану.
Або навіть ще на вісім років раніше, 20 лютого 2014 року, у розпал Революції гідності, свідком якої я мав честь бути, коли російська армія вторглася до Криму.
Але ось ситуація прискорюється, і залякування, провокації та агресія більшість з яких надходить з Росії, набирають обертів.
Необхідно надати детальну інформацію.
25 квітня 2025 року: літак Су-24 на північний схід від Варде, Норвегія.
24 липня: літак L-410 у регіоні Фіннмарк, також у Норвегії.
18 серпня: знову на північний схід від Варде, літак Су-33.
20 серпня: дрон у регіоні Люблін, Польща.
10 вересня: знову в Польщі, дощ з дронів.
13 вересня: дрон у повітряному просторі Румунії.
19 вересня: літак МіГ-31, дванадцять довгих хвилин у небі Естонії.
22 вересня: дрон над Гардермуеном, головним аеропортом Осло, Норвегія, та інші над
аеропортом Копенгагена, Данія.
25 вересня: політ, знову в Данії, над військовою базою Скридструп і закриття аеропортів Ольборга і Біллунна знову через дрони.
26 вересня: дрони над Шлезвіг-Гольштейном, Німеччина, над військово-морською базою Карлскруна, Швеція, і над аеропортом Вільнюса, Литва.
27 вересня: безпілотники над електростанцією Ватаньянкоскі у Фінляндії.
Це щось неймовірне. Безпрецедентне. Це очевидні воєнні дії.
Як же реагують країни, яких це безпосередньо стосується, та їхні союзники?
Найбільш відважні оголошують про відкриття військових госпіталів для великої кількості поранених.
Або – про створення наступного року на східному кордоні Європи антидронної стіни з обтічними контурами.
Посилаються на статтю 4 Північноатлантичного договору.
Обговорюють 5-ту статтю.
Відправляють повітряні патрулі.
Трамп вигукує: «Ось і почалося».
Венс каже: «Єдиний вихід – консервативна революція».
Міністр оборони Іспанії докладає чимало зусиль, щоб «відмовитися від ідеї» переходу від «повітряної поліції» до «повітряної оборони».
Ірландія розглядає можливість придбання в майбутньому сонарних систем для виявлення
підводних дронів у своїх водах.
Обговорюється питання, «у що грає Путін», чи «випробовує він наші червоні лінії», чи зможуть західні країни протистояти «спокусі ескалації».
А у Франції, де ми маємо президента, який усвідомлює небезпеку, в Асамблеї стало національним видом спорту шукати найкращий спосіб його усунення.
Правда, яку наші національні демократії не хочуть визнавати, полягає в тому, що коли війна оголошена, немає іншого вибору, як їй протистояти.
Звичайно, без метушні.
Адекватно.
Але з достатньою рішучістю, щоб зупинити ворога від подальшої ескалації.
Наприклад, заборонити польоти дронів над чутливими зонами в Європі, над стратегічними об’єктами, більшістю аеропортів, а у Франції – над деякими міськими районами: що заважає збивати їх? Хто повірить, що 27 національних армій, про які нам постійно повторюють, що вони «відстають на одну війну» і збентежені цими «новими видами зброї» – дронами, не мають засобів для боротьби з ними? І чи ми бідніші за українські мобільні підрозділи, які я бачив і знімав на камеру два роки тому, коли вони стріляли по російських дронах з рушниці? Це був жарт…
А щодо «інцидентів» типу порушення повітряного простору Естонії літаком МіГ-21 упродовж довгих дванадцяти хвилин, існує прецедент, щоб не сказати судова практика, про яку чесність зобов’язує згадати: випадок Туреччини, яка в листопаді 2015 року побачила, як її повітряний кордон перетнув російський Су-24, і надіслала йому звичайні попередження. Коли Анкара констатувала, що реакції немає, згідно з правом на самооборону, літак збили. Чи «підняв ставки» Путін? Чи «вдався до ескалації»? Чи виник ризик «розпалити конфлікт»? Ні, звичайно… він взяв це до відома… і більше жоден російський літак не вдався до подібних подвигів.
Ось у якій ми ситуації.
Або ми ховаємо голову в пісок і, переходячи від покори до зречення, неймовірно ризикуємо.
Або ми кажемо «досить», збільшуємо нашу допомогу Україні, де, як я кажу вже роками, знаходяться наші перші лінії оборони, і тільки так ми зможемо віднадити Путіна від подальших кроків.