Четвертий рік поспіль українські аграрії розпочали сезон жнив ранніх зернових і олійних на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну, складної ситуації в прифронтових та прикордонних регіонах, екстремальної погоди і дедалі гострішої проблеми з робочою силою. Але цьогоріч до перелічених викликів додались ще й питання невизначеності в торгівлі з нашим основним партнером у сфері АПК — Європейським Союзом, зміни правил гри для виробників сої та ріпаку в середині сезону через прийняття так званих «соєвих правок» і давно очікуваних перестановок у Кабінеті Міністрів, які все ж неочікувано для сектору принесли (знову) новину про ліквідацію самостійного профільного міністерства. За попередніми оцінками, цього року Україна збере на 10 % нижчий валовий врожай основних культур порівняно з 2024 роком. Але відразу заспокою читачів: як для внутрішнього ринку, так і для солідного експорту нам вистачить. Фактично ситуацію, в якій перебуває вітчизняний агровиробник, можна з упевненістю назвати ідеальним штормом для сектору.
Здається, поступово для всіх стає очевидним, що війна на виснаження стосується абсолютно кожного сектору в країні, кожного підприємства, кожного з нас. Економічна ситуація не може покращуватись з об’єктивних причин, серед яких основна — це постійна агресія Росії та відсутність фізичної безпеки.
І що довше йде війна, то більше з’являється чинників, які викривлюють економічне середовище. Серед них — неоптимальна мобілізація і криза людського капіталу, відсутність тривалого й доступного для малих виробників фінансування, виснаженість державних ресурсів, що унеможливлює реалізацію запланованих програм підтримки в повному обсязі. І ця війна на виснаження вимагає марафонської витривалості з нашого боку, яка базувалася б на стратегічному баченні і нашій відомій уже всьому світу гнучкості й адаптивності.
Торгівля з ЄС, перемовини про вступ та інші (не)дрібниці
Запровадження з 5 червня обмежень на імпорт з України — у вигляді імпортних тарифних квот на чутливі для європейського ринку позиції агропродовольчого експорту (зернові, цукор, яйця, м’ясо птиці тощо) — стало холодним душем для багатьох наших експортерів. Попри численні повідомлення від європейських партнерів протягом року про те, що автономні торгові преференції з боку ЄС не будуть подовжені в 2025 році, ми все ж сподівались на політичну волю Єврокомісії й далі підтримувати Україну економічно, адже війна не закінчилась. Однак цілковита невизначеність щодо тривалості війни, політичний тиск фермерів усередині ЄС та категорична позиція окремих країн-членів переважили як аргументи. Варто підкреслити, що запровадження автономних торгових преференцій у 2022 році паралельно з початком функціонування так званих коридорів солідарності дало можливість не лише запобігти ще критичнішому зниженню цін на внутрішньому ринку — яке було викликане практичною зупинкою зовнішньоекономічних операцій і блокадою морських портів, — але й переспрямувати експорт багатьох видів продукції до ринків ЄС чи третіх країн через країни — члени ЄС. У результаті частка ЄС у вітчизняному агропродовольчому експорті зросла з 27,7 % у 2021 році до 56,8 % у 2023-му і дещо знизилась, до 52 %, у 2024-му.
Отже, що саме відбулось після завершення дії режиму Автономних торговельних заходів (АТЗ) у червні цього року? По-перше, експорт до ЄС не зупинився, хоча для експортерів деяких товарних груп обсяги квот зменшились. А отже, і можливості ефективно експортувати свою продукцію до країн ЄС скоротились також відчутно. По-друге, Україна та ЄС погодили нову торговельну модель у рамках переглянутої Угоди про зону вільної торгівлі (DCFTA). Замість фактичної повної лібералізації торгівлі (додам: без виконання будь-яких попередніх передумов з нашого боку) запроваджено оновлену систему тарифних квот (TRQ) на агропродовольчу продукцію. Вона діятиме до 2028 року, коли може відбутися наступний етап перемовин щодо перегляду умов двосторонньої торгівлі в рамках DCFTA. Водночас декілька джерел повідомили, що «…Україна взяла на себе зобов’язання поступово привести стандарти сільськогосподарського виробництва, зокрема у сфері захисту тварин і використання пестицидів, у відповідність до стандартів ЄС до 2028 року».
Європейська сторона зазначає, що це зобов’язання є обов’язковою частиною оновленої торговельної угоди з ЄС і покликане забезпечити розширений доступ України до європейського ринку, водночас встановлюючи справедливі регуляторні умови для обох сторін.
Таке зобов’язання виглядає надзвичайно амбітним, зважаючи на оцінки різних представників агросектору щодо необхідних інвестицій для досягнення відповідного рівня стандартів виробництва, особливо в таких сферах, як здоров’я та благополуччя тварин. І фактично це означає, що лібералізація двосторонньої торгівлі в агропродовольчій сфері відтепер напряму прив’язується до нашого реального прогресу в сфері адаптації виробничих стандартів до європейських. Це може бути досить складним завданням, особливо для малих і середніх виробників.
А головного болю саме малим і середнім виробникам, які вирощують сою і ріпак, додали й останні новини в сфері вітчизняної аграрної торгової політики. Депутати ВРУ поспіхом, через «ліві» законопроєкти, з другої спроби таки змогли провести рішення щодо введення посеред виробничого сезону експортних мит у розмірі 10 % на сою та ріпак.
Це стало ще одним прикрим прикладом несистемних ad hoc рішень в аграрній політиці на користь окремих груп бенефіціарів (в цьому випадку — частини переробних підприємств, які непродумано інвестували в потужності, не прорахувавши обсягів ринку сировини і торгових балансів). Це рішення базувалось не на обґрунтованих економічних розрахунках, а на популістських гаслах і абстрактних припущеннях («вийшло з соняшником двадцять років тому, вийде і зараз з соєю і рапсом»). Але навіть загальні розрахунки одного з провідних українських аграрних економістів професора Олега Нів’євського показують, що чистий економічний ефект від мита буде від’ємним. Сумарно Україна втратить від 280 до 670 млн гривень щороку, при цьому аграрії отримають менше (отримуватимуть нижчу ціну за свою продукцію, і їхні втрати обчислюються взагалі мільярдами гривень). А ринок втратить довіру та стимули до інвестицій через непередбачувану економічну політику і непродумані рішення (вчергове).
Перемовини про вступ до ЄС: ми вже там. Майже
Досить часто зараз можна зустріти заяви чи інформацію, що ми розпочали перемовини з Європейським Союзом щодо вступу, зокрема в агропродовольчій сфері. Маю дещо розчарувати читачів: офіційні переговори між Україною та Європейським Союзом у сфері сільського господарства — це все ще питання майбутнього. Тому, коли чуєте про ті чи інші зустрічі, перемовини чи домовленості, потрібно розуміти, що наразі йдеться не про завершення переговорних глав, а всього лише про етап скринінгу та попередньої підготовки. В межах нього ЄС оцінює відповідність українського законодавства, інституційної спроможності та аграрної інфраструктури до норм і стандартів права ЄС (acquis communautaire).
Відповідно, сьогодні триває активний технічний діалог у межах скринінгу кластеру 5, який охоплює розділи 11 (сільське господарство), 12 (харчова безпека, ветеринарія та фітосанітарна політика) та 13 (рибальство). Крім того, агросектор прямо чи опосередковано пов’язаний із розділом 1 (вільний рух товарів), розділом 28 (захист прав споживачів) та навіть з митною і податковою політикою. А отже, інтеграція українського агро до ЄС — це серйозна міжвідомча і міжсекторальна трансформація.
Оцінки європейських колег щодо рівня нашої готовності в різних сферах АПК диференціюються. За деякими напрямками ми досягли більшого прогресу, десь перебуваємо «на початковому етапі підготовки». А це означає, що більшість норм САП ЄС ще не імплементовані, а багато важливих інструментів — як-от система субсидій, облік сільськогосподарських земель, цифровий моніторинг або програми розвитку сільських територій — потребують глибокої перебудови. Наступний важливий етап скринінгу відбудеться у вересні, а завершити його було б непогано до кінця 2025 року.
Але тут потрібно звернути увагу на те, що перехід на стандарти ЄС — це не лише технічна справа, як може здатись на перший погляд, а й політична воля, управлінська реформа та інвестиції в інституційну спроможність. І, говорячи про останній пункт, саме в цій сфері ми просто зараз знову, не враховуючи своїх попередніх помилок і не дослухаючись до партнерів, стейкхолдерів і експертів, вдруге за останні шість років фактично ліквідовуємо і так послаблене профільне Міністерство аграрної політики та продовольства.
Чи допоможе це нам у підготовці до старту офіційних перемовин про вступ і чи посилить інституційну спроможність — питання риторичне. На сьогодні виглядає так, що ми самі не лише ускладнюємо власний євроінтеграційний шлях, але і створюємо штучні перепони для роботи вітчизняних фермерів у такий непростий і для них, і для всієї країни час.