Луганськ завжди перебував у тіні шахтарського мегаполіса, а місцева глибинка вважалася задвірками порівняно з донецькою частиною Донбасу. Таке васальне становище Луганщини проявлялося в різних сферах життя. Донецьк був вітриною регіону, чистою, надраєною, блискучою, а Луганськ задовольнявся роллю його вічного приятеля-невдахи. У Донецьку панували партійна дисципліна і порядок, у Луганську ж – вічний бардак, склоки, інтриги та недолуга корупція, яка впадала в очі навіть не надто спостережливим громадянам.
Цікаво, що трагічні події нинішнього року абсолютно не змінили цієї традиції. Якщо у так званій ДНР ми можемо спостерігати певну «стабільність», яку забезпечує тотальний контроль угруповання «Оплот», то в окупованій частині Луганщини панує звичний для цього регіону хаос. Область перетворилася на арену розборок конкуруючих банд, які останнім часом воюють не так із ЗСУ, як одна з одною. Про мирних жителів у цьому безладі ніхто й не згадує, тому в тилу у луганських заколотників ще страшніші розруха та голод, ніж у донецьких.
Окупована частина Луганщини розділена між двома угрупованнями: людьми Олександра Єфремова та російськими «казакамі» Миколи Козіцина. Перші сидять у Луганську й називають себе «ЛНР», другі входять до так званої Козачої національної гвардії і контролюють майже всю окуповану територію області, крім безпосередньо столиці. Угруповання мляво ворогують між собою, але головним противником за домовленістю поки ще лишаються українські урядові війська. Утім, якщо на цьому фронті все ж таки вдасться досягти перемир’я, за ним, швидше за все, піде фінальна битва між «казакамі» й групою Єфремова – Плотницького.
Інформаційна війна між двома бандформуваннями точиться вже давно. Час від часу суперники навіть робили спроби укласти перемир’я й оголошували про свої наміри діяти проти України спільно, але щоразу домовленості виявлялися недовговічними, і міжусобна боротьба швидко поновлювалася.
Вплив угруповання Єфремова на Луганщині останнім часом стрімко падає, а могутність «казаков», навпаки, зростає. І в цьому немає нічого дивного. Не секрет, що в багатьох луганчан Єфремов та його команда вже давно викликають стійке неприйняття, і весняні заворушення в області були спрямовані не тільки проти нової влади в Києві, а й проти знахабнілих чиновників-злодюг у самому Луганську. Народ, який підтримав заколот, був упевнений, що створення «Луганської народної республіки» повністю оновить владу, усуне стару, прогнилу систему і приведе до кабінетів зовсім нових людей. Але по факту цього так і не сталося.
І вуха Єфремова почали вилазити з проекту «ЛНР» досить швидко.
Спочатку лідером «республіки» був призначений нікому не відомий Валерій Болотов, якого дуже скоро ідентифікували як єфремовського наглядача за копанками. Довести це було неможливо, втім, Болотова невдовзі замінили на Ігоря Плотницького, такого самого нікому не відомого держслужбовця, який теж міг зійти за «нове обличчя» у владі.
Утім, на цьому кадровий резерв у Єфремова, очевидно, вичерпався, і тому довелося поступово залучати на роботу в «ЛНР» уже перевірених виконавців, які багато років утверджували могутність клану Єфремова в Луганській області. 2 грудня Ігор Плотницький призначив «голів» 12 міст. Ними стали представники Партії регіонів, які багато років вірою і правдою служили Єфремову.
Читайте також: Остання тисяча ярдів
Так, «мером» Луганська став регіонал Маноліс Пілавов – колишній заступник міського голови Луганська. «Головами» Стаханова, Брянки та Ровеньків Плотницький поставив колишніх законних мерів цих міст – регіоналів Жевлакова, Моргунова і Княжева. Алчевська та Краснодона – колишніх віце-мерів із ПР П’ятакову і Козенка. «Головою» Перевальська був призначений очільник Перевальської районної держадміністрації регіонал Віталій Михайлов. Лише в Первомайську і Свердловську «мерами» стали представники «казачих» бандформувань Євгеній Іщенко та Андрій Сухачов.
Окрім призначених Плотницьким мерів-гауляйтерів люди Єфремова є й серед перших осіб «ЛНР». Наприклад, «голова профспілок ЛНР» – регіонал та фігурант корупційного скандалу Олег Акімов. До війни він очолював комунальну установу «Спорт для всіх», яка отримувала з бюджету мільйони гривень на облаштування спортивних майданчиків у місті, а насправді роботи не виконувала. Після проголошення «ЛНР» перейшов на роботу до сепаратистів. У Луганську Акімов відомий як креатура Єфремова.
Регіонал Родіон Мірошник, ще один перевірений кадр останнього, довгий час очолював Луганське обласне телебачення (ЛОТ). Навесні особисто вів проросійські мітинги в місті, закликаючи громадян до акцій непокори. Після початку війни покинув Луганськ, але недавно вирішив повернутися та приєднатися до сепаратистів.
Єфремовська компанія ніколи не вирізнялася керівними талантами. «Дякуючи» їй Луганщина стабільно посідала останні місця в різних рейтингах українських областей. Тому новий «уряд ЛНР» викликав обурення в багатьох ідейних сепаратистів, які чудово знали про моральні якості та корупційні апетити людей Єфремова. Польові командири «казаков» стали звинувачувати команду Плотницького у зрадництві та крадіжках. Козіцин запевняв, що той купував коридор в українських військових для втечі до Росії. Павло Дрьомов лаяв лідерів «ЛНР» матюками на мітингах, за що діставав оплески натовпу.
Підключився до критики Плотницького й тамтешній осередок ПСПУ Наталії Вітренко. Голова луганської організації ПСПУ Любов Корсакова, яка пропонувала ще в 2009 році не пускати в область громадян із львівською реєстрацією, нині носить козацьку папаху й відкрито називає Ігоря Плотницького зрадником.
На сайті газети «Восход», який редагує Корсакова, зазначено, що команда Плотницького «торгувала вугіллям з Антрацита, а виручку клала собі в кишеню, у результаті чого стався збройний конфлікт між представниками місцевого козацтва Антрацита та рейдерською групою Плотницького». Звинувачувався останній і в замаху на польового командира з позивним Бетмен.
Відома журналістка Ксенія Шкода, що нині працює на сепаратистів, у коментарі російському сайту «Свободная пресса» детально описала конфлікт, який стався в Антрациті між бойовиками «ЛНР» і «Козачою національною гвардією» Козіцина. Тоді внаслідок перестрілки був убитий «казачий» комендант Антрацита.
Читайте також: Вижити за будь-яку ціну
«Того дня по рації у штаб «КНГ» надійшла інформація з її блокпостів, що з Лутугиного, підконтрольного «ЛНР», у бік Антрацита направляється колона військової техніки. На запитання «куди і навіщо?» надійшла відповідь «не ваше діло!». За день до цього в сам Антрацит прибули на кількох авто групи осіб у цивільному одязі нібито в гості до родичів. Розмістилися вони на приватних квартирах. До речі, наша машина тоді теж потрапила в поле підозри у сприянні організації бунту, нам так і сказали, але після перевірки зрозуміли, що ми приїхали до Антрацита у важливих питаннях. Особисто Прапор виписав нам пропуск на машину, таким чином убезпечивши наше пересування.
Наступного дня, перед очікуваним приходом техніки, саме ці особи за чіткою схемою розпочали захоплення будівлі, де містилася комендатура «КНГ». Зав’язався бій. Прицільним вогнем були вбиті командир особливого відділу Антрацитівського гарнізону «Шахтар» і вартовий. Поранені ще троє козаків. Комендант Антрацита Прапор дістав поранення в серце. Ще 15 хв після поранення воно билося… Група швидкого реагування «КНГ» прибула на місце розправи через 10 хв і зачистила від бойовиків «ЛНР» будівлю комендатури. Один із нападників був убитий. Четверо взяті в полон, решті вдалося втекти. Під час обшуку квартир, де розмістилися нападники, були знайдені СГД, «Шмелі», гранати, стрілецька зброя. Полонені з посвідченнями «ЛНР» дають показання. Колона з технікою після роззброєння диверсійної групи розвернулася і відбула в напрямку Луганська. Через кілька хвилин на офіційному сайті «ЛНР» з’явилася інформація про те, що нібито «силами МВС ЛНР і козачим підрозділом знешкоджено бандформування», – розповіла Шкода.
Останнім епізодом протистояння «казачих» банд з угрупованням Єфремова – Плотницького стало емоційне звинувачення «уряду ЛНР» у крадіжці гуманітарної допомоги, висловлене «мером» Первомайська Євгеном Іщенком. У своєму інтерв’ю він пообіцяв повернути зброю на Луганськ, якщо «уряд ЛНР» не покращить постачання міста.
Читайте також: Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками
Очевидно, що наростання невдоволення верхівкою самопроголошеної «республіки» надалі тільки посилюватиметься, адже Луганськ забезпечується гуманітарною допомогою відчутно краще за окраїнні райони. При цьому місцеві князьки валять усю провину за гуманітарну катастрофу і безробіття в області на Плотницького та його людей, переконуючи мешканців у тому, що на чолі «ЛНР» стоять зрадники і злодії.
Разом із тим люди Єфремова, певно, є зручнішими партнерами для кураторів «ЛНР» у Росії та для української сторони, ніж погано керовані кримінальники в «казачих» папахах. Отже, протистояння в рядах бойовиків триватиме. А це означає, що говорити про припинення війни та мирне життя в Луганській області зарано. Ймовірно, попереду на неї чекають низка гучних кримінальних розборок та переділ награбованого майна. І вгадати, хто в підсумку вийде переможцем у цій сутичці, дуже важко.