Початок другої парламентської сесії, які і початок сесії першої, мав би вселити оптимізм в опозиційно налаштований електорат. Якщо на самому початку сьомого скликання їхні обранці періодичними атаками на парламентську президію зірвали плани ПР щодо кадрового бліц-крігу, то цього тижня вони змогли завадити регіоналам зайнятися улюбленою справою в будівлі під куполом – слухняним кнопкодавством.
Схоже, опозиція знайшла інший, окрім визволення політв’язнів, привід блокувати роботу парламенту та принаймі пробувати нав’язати регіоналам свій порядок денний. І з цілого ряду причин гасло «Голосуй особисто!» для опозиціонерів вигідніше, ніж вже піднабридле «Юлі – волю!»
По-перше, тема визволення Тимошенко не може стати мобілізуючою навіть для опозиційних виборців. Як свідчить соціологія, кількість громадян, для яких свобода Тимошенко і Луценка входить навіть у десятку найважливіших проблем, стабільно менша від сукупного електорату опозиційний партій. Натомість аж дев’ять з десяти українців категорично засуджують кнопкодавство і вважають, що до «піаністів» треба застосовувати якнайжорсткіші покарання, аж до позбавлення мандату.
По-друге, боротьба з кнопкодавством є значно кращою об’єднавчою платформою для трьох опозиційних партій, загалом більш дисциплінованих, ніж їхні опоненти. Безумовно, Тягнибок та Кличко протягом останнього року були вимушені солідаризуватися з «Батьківщиною» на ґрунті звільнення Тимошенко й Луценка, однак ця тема для них завжди буде «чужою».
По-третє, вимога персонального голосування має ідеальне юридичне підґрунтя, яке випливає з відповідної норми Конституції. Тому спекуляції регіоналів на кшталт «Тимошенко визнав винною суд, які можуть бути питання» тут апріорі неможливі.
Зрештою – і цей фактор найважливіший – перехід до персонального голосування може змінити саму модель роботи парламенту і переформатувати відносини між владою та опозицією.
Читайте також: З чого почалося блокування Ради
Одразу після початку блокування на адресу опозиціонерів, насамперед у соціальних мережах, пролунало чимало критики: «Хіба на житті пересічного українця якось позначиться, голосує кожен за себе чи один за вісьмох? Чому опозиція вибрала таке гасло?» Критики повинні розуміти, що блокування трибуни з вимогою підняти пенсії у три рази або негайно відправити Януковича у відставку було би абсолютно безглуздим. Натомість завдяки персональному голосуванню опозиція отримає можливість хоч якось впливати на політику влади і відстоювати інтереси своїх виборців.
Причина тому одна – Партія регіонів ніколи, за жодних обставин не зможе забезпечити постійну присутність усіх двох з гаком сотень своїх депутатів у сесійному залі. Навіть двічі на тиждень, як вони це пропонують. В таких умовах ціна кожного голосу позафракційних мажоритарників зростає захмарно, як і голосів досить дисциплінованих комуністів, але гарантій успішного голосування це все одно не дає.
«Наприклад, вони подають проект бюджету, а 226 реально присутніх депутатів, звісно, у них немає, – ділиться з кореспондентом Тиждень.ua своїми міркуваннями один з опозиційних нардепів. – І тут ми кажемо: хлопці, ми можемо вам допомогти з голосами, але підіть нам на поступки, врахуйте такі і такі наші пропозиції тощо». Таким чином, парламент повертає свою початкову функцію – місця для дискусій та пошуку компромісів.
Регіоналів такий підхід категорично не влаштовує. І вже з першого дня вони почали шукати виходи з ситуації, в яку їх загнала опозиція.
Перший вихід – дипломатичний, полягає у створенні робочої групи з приводу «сенсорної кнопки» на основі запропонованого синьо-білими «меморандуму».
Читайте також: Повний текст меморандуму, який ПР пропонує опозиції
Свою позицію регіонали обґрунтовують недолугими аргументами щодо «зношеності системи Рада», можливості обманути сенсорну кнопку, потребою розглянути всі пропозиції щодо цього питання тощо. Але опозиція тут непохитна, один з лідерів «Свободи» Андрій Мохник нагадав старе бюрократичне прислів’я: «Хочеш поховати якусь тему – створи по ній робочу групу».
Через це тривалі переговори керівників усіх фракцій не дали жодного результату, вочевидь, не дадуть і в майбутньому. Тому на поверхню виходить другий підхід – силовий. «Нормалізувати роботу парламенту» шляхом цілеспрямованого побиття опозиціонерів та їхньої відправки на лікування до «Феофанії» регіонали звикли у минулому скликанні. Тепер же ситуація змінилася. І справа не лише у візиті в Україну єврокомісара Штефана Фюле, який навряд чи б оцінив такий вітчизняний підхід до «зміцнення демократичних інституцій», чого від України вимагає Євросоюз.
Підрахунки, які кореспондент Тиждень.ua провів спільно з кількома опозиційними нардепами, свідчать: силової переваги регіоналів над опозицією, що мала місце минулого скликання, зараз вже немає. Проти приблизно сотні бійців-регіоналів їхні опоненти можуть виставити десь 120 «багнетів». І це якщо не брати до уваги наявність у опозиції супер-джокера – чемпіона світу з боксу Віталія Кличка, зійтися з яким в рукопашній не ризикне жоден регіонал.
Не менше роль відіграє і психологічний стан опозиціонерів. «Ми зараз відчуваємо моральну перевагу. І ми не боїмося. Минулого скликання нас «зламали» в кінці 2010 року (силове розблокування трибуни 16 грудня 2010 року, після чого декілька опозиціонерів отримали тяжкі травми – Тиждень.ua). Зараз вони знову хочуть нас злякати, для цього досить буде серйозно покалічити одного-двох депутатів. З цією метою регіонали, сподіваючись, що ніхто не бачить, нещодавно так жорстоко били ногами за трибуною нашого депутата Олега Медуницю. Але у них нічого не вдалося», – розповів Тиждень.ua один з досвідчених бійців-опозиціонерів.
Сил опозиції має вистачити і на розблокування трибуни, якщо її до початку наступного пленарного тижня зможуть захопити регіонали. Тому на показові нічні чергування депутатів від УДАРу парламентські бійці з досвідом дивляться іронічно. «З точки зору піару – дуже грамотно вони діють, показують виборцям, як вони заради дотримання закону готові на будь-які жертви. Але з практичної точки зору користі мало – кільканадцять регіоналів легко їх викинуть із зали, тим більше, що на чергування в УДАРі залишаються й жінки», – розповідають опозиціонери з «Батьківщини».
«Цирк це все», – ще пряміший в оцінках екс-нардеп кількох минулих скликань. «Коли справді хочуть втримати облогу, роблять так: в залі лишається один-єдиний нардеп, котрий замикає зсередини всі двері і чимось їх блокує. Ще кілька колег сплять на диванах в кулуарах. В разі нападу це дозволить протримати оборону до підходу головних сил», – ділиться він власним досвідом.
Третій спосіб розв’язання конфлікту – дострокові парламентські вибори – можна відкинути як апріорі нереальний, скільки б представники усіх фракцій не розповідали про свою до них готовність. Досить однієї причини – фінансової. Остання кампанія, як і будь-яка інша, обійшлася усім учасникам перегонів дуже дорого, і вкладені в неї кошти вони не встигли відбити і близько. Тим більше, що жодних гарантій не повторення нинішньої ситуації в парламенті вже восьмого скликання у регіоналів немає.
Таким чином, у партії влади залишається єдиний потужний механізм виходу з ситуації – асиметрична відповідь із застосуванням прокурорсько-судового ресурсу, якого в опозиціонерів немає. Перша ластівка вже є – нардеп-регіонал Владислав Лук’янов пообіцяв притягнути Яценюка до відповідальності за начебто розтрату коштів на встановлення сенсорної кнопки ще за часів спікерства останнього. Раніше регіонали кожного разу погрожували цим нинішньому лідеру «Батьківщини», як тільки він починав говорити про систему «Рада-3», тепер же можуть перейти від слів до дій. Можливості тиску на опозиціонерів у влади справді безмежні: порушення кримінальних справ проти депутатів та їхнього оточення, тиск на їхній бізнес, погрозити оприлюднити якісь шокуючі факти з їхнього життя та залити компроматом по вуха, купа інших кулуарних методів.
Читайте також: Яценюк. В.о. лідера
Коли назбирається певна маса депутатів, які потраплять під такий удар, безкомпромісність опозиції в питанні кнопкодавства може похитнутися. І чи витримає вона цей тиск, буде зрозуміло вже у короткотерміновій перспективі. А поки що опозиціонерам, які натхненно святкують цьоготижневі «успіхи в боротьбі з режимом», варто згадати, що їхні «перемоги» на початку роботи цього скликання жодним чином не завадили регіоналам добитися свого за підсумками всієї сесії.