Чимало людей — від професійних військових чи політиків до звичайних громадян — завзято критикує мінські домовленості й особливо той стан речей, який вони закріпили. Окопно-позиційна війна зразка Першої світової війни, що практично не залишає шансу на просування вперед, але мало не щодня дає втрати, не може подобатися в принципі. За законами військового мистецтва такому стоянню на місці є лише дві альтернативи: маневри заради відступу або атаки.
Ризики дестабілізації
Варіант із відступом українських сил, на жаль, цілком реальний, його не можна знімати з порядку денного. Адже російська армія та підтримувані нею сепаратистські сили можуть піти вперед за умови змін в економічній чи політичній ситуації в Україні або Росії. Численні військові підрозділи ЗС РФ, нещодавно створені чи перекинуті ближче до українсько-російського кордону, можуть бути використані в будь-який момент, і не обов’язково в Донецькій чи Луганській області. Основне їхнє призначення сьогодні — психологічний тиск на українську владу та простих громадян, мовляв, Путін ось-ось нападе. Водночас це доволі мобільні та потужні угруповання, здатні до швидких, активних дій. Вони комплектуються переважно найновішим озброєнням, їхнє командування — учасники бойових дій на Донбасі та в Сирії, а отже, вони мають достатньо досвіду боротьби саме проти нинішніх ЗСУ й знають майбутній театр бойових дій. І в разі потреби можуть довго чекати сприятливішої ситуації, як-от така, якої дочекалися 2014-го в Криму.
Читайте також: Офсет для Patriot
Варто звернути увагу на те, що цього разу воєнні плани РФ збігаються в часі з найбільш напруженими для України 2019 і 2020 роками, хоча це й не означає обов’язкової атаки саме в зазначений період. Сучасна концепція застосування російських військ передбачає так звану блискавичну оборону, тобто швидке реагування на кризову ситуацію з максимально оперативним переходом до контрнаступу та придушенням джерела опору. Політичний хаос в Україні, наприклад унаслідок президентських чи парламентських виборів, може стати своєрідним запрошенням для агресора, тією самою кризою, на яку необхідно швидко зреагувати. Крім того, може бути штучно створено загострення в суспільстві. Приводів для цього вистачає — від релігійних суперечностей із Московським патріархатом до чергового підвищення комунальних платежів.
Який саме сценарій стане до вподоби технологам із Кремля, наразі невідомо, але будь-який розкол у суспільстві так чи інакше грає на користь нападу, а не захисту. Разом із тим стратегічні цілі Москви можуть бути різними — від приведення до влади в Києві лояльнішого політика чи партії до повернення тимчасово окупованих територій Донбасу на умовах агресора чи навіть установлення контролю (політичного, економічного або військового) над іншими регіонами України. Можна говорити про різні сценарії чи напрями удару. Не можна лише вважати, що РФ нарешті дала нам спокій і відмовилася від своїх імперських зазіхань. Це підтверджується наповненням її головних медіа-ресурсів. Тема України постійно звучить на найрейтинговіших ток-шоу російського телебачення. Запрошені експерти та політики різного рівня і далі вправляються в обвинуваченнях та погрозах на нашу адресу. Росіян переконують, що Україна належить до кола їхніх інтересів, а її незалежність — лише тимчасове непорозуміння, яке має бути виправлене. Наприклад, про це зовсім нещодавно заявив «рупор Кремля» Міхаіл Лєонтьєв. В ефірі радіо «Вести» він зазначив, що «настав час, коли РФ має покінчити з українською державністю», попередивши про кровопролиття в разі надання їй томосу про автокефалію. Звичайно, до заяв придворних блазнів треба ставитися з певним скепсисом. Але це не означає, що таких думок немає у вищого політичного та військового керівництва РФ.
Ворог готується
Є певні ознаки приготувань, які веде Росія. Тривають зміни в організаційно-штатній структурі окремих підрозділів, проводяться мобілізаційні заходи з метою їх доукомплектування, збільшуються резерви. Низка російських цивільних підприємств поступово готується до переходу на воєнні рейки. У липні цього року повідомлялося, що новим законопроектом передбачено поставити на обов’язковий військовий облік особисті легкові автомобілі громадян. У разі оголошення воєнного стану їх буде конфісковано на користь Міністерства оборони РФ. Також Кремль намагається активно розвивати свій оборонно-промисловий комплекс, наскільки це можливо в умовах дії санкцій. Щось існує тільки у вигляді комп’ютерних роликів-лякалок, щось у дуже обмеженій кількості замість озвучених сотень і тисяч одиниць. Але поява, наприклад, двигунів зарубіжної філії Bombardier та оптико-електронних систем від дочірнього підприємства Airbus на новітньому російському БПЛА «Оріон» свідчить про можливість обходу санкцій. А станції РЕБ, як-от Р-330Ж «Житель» чи 1РЛ257 «Красуха-4», доволі успішно випускаються та використовуються на Донбасі. Повним ходом іде створення новітнього ракетного озброєння. Крім того, як нещодавно заявив президент РФ Владімір Путін, «формування чергової перспективної державної програми озброєння до реалізації діючої програми (вона розрахована до 2027 року — Ред.) — ключове питання порядку денного». Тобто не покращення соціальних стандартів, охорони здоров’я чи якості освіти, а саме розвиток ОПК надалі буде пріоритетним напрямом для російської влади.
Читайте також: Сергей Сергеєвич: «Досить вмирати, давайте трошки повбиваємо за Україну»
А створювати надзвичайно дорогі для бюджету іграшки можна, лише якщо планується їх подальше застосування. І треба дивитися на речі тверезо: у разі використання силами РФ проти України всього наявного арсеналу включно з ракетами, авіацією та іншими високотехнологічними новинками її оборонпрому сподіватися на значні успіхи нам не варто. Ми не повинні недооцінювати противника. Так, наша система протиповітряної оборони вже значно краща від тієї, що була у 2014 році. Але вона навряд чи впорається з кількома хвилями масованих ударів крилатими ракетами, може банально не вистачити боєприпасів для зенітних комплексів. Так, у нас уже виробляється новітня високоточна зброя, зокрема протитанкові комплекси типу «Стугни-П», «Бар’єра» чи «Скіфа». Є й більш грізна зброя, як-от ракетний комплекс «Вільха». Утім, і для новітніх зразків головна проблема — відсутність достатнього боєкомплекту. На скільки хвилин або годин бойових дій вистачить запасів для цих новинок і чи вплинуть вони на ситуацію на фронті, лишається під питанням. Своєю чергою, російські війська не можуть постійно перебувати в стані бойової готовності. Тримати велику кількість бійців і техніки — дороге задоволення. Відповідно буде або поступове скорочення, або застосування цих сил за призначенням. Звичайно, певним запобіжником нині слугує реакція міжнародної спільноти, проте, як показує динаміка зміни політичної обстановки в Європі, зокрема в Австрії, Німеччині та Італії, на це не варто серйозно покладатися. За чотири роки ми вже достатньо чули про глибоке занепокоєння та надзвичайну стурбованість. Тепер можемо побачити ще й мовчазну підтримку дій агресора.
Чим відповідати
Отже, варто розраховувати тільки на власні сили. Якщо говорити, що найкращою обороною є атака, то слід розглянути й другий варіант для України та її армії, тобто активні маневри, зокрема й на території противника. Відкрите повномасштабне протистояння з Росією з урахуванням викладених вище причин здається нереальним і програшним для нашої країни. Чи варто в такому разі вдаватися до альтернативних методів, як-от приховані спецоперації, диверсії або кібератаки? Питання можна лишити риторичним. З одного боку, проти ворога всі засоби прийнятні, якщо вони ефективні. Тим більше що РФ за роки конфлікту показала: для неї практично не існує моральних норм.
З другого боку, навіть на війні є певні правові межі. Ніхто не скасовував міжнародного гуманітарного законодавства, яке прямо забороняє атаку проти цивільних об’єктів. Згідно зі змінами до Закону «Про Збройні Сили України» новостворені Сили спеціальних операцій (ССпО) можуть залучатися до «заходів зі здійснення захисту життя, здоров’я громадян та об’єктів (майна) державної власності за межами України». Але це не означає, що українські спецпризначенці мають перетворитися на терористів. Умовний підрив умовної російської ГЕС аж ніяк не захистить життя наших громадян, але легко поставить Україну в один ряд із «Аль-Каїдою» чи «ІДІЛ». Бо в сучасних умовах неможливо здійснити абсолютно приховану операцію, так чи інакше походження такої атаки буде встановлено. Провал російських розвідників у Солсбері та обвинувачення США, висунуті проти північнокорейських хакерів, доводять цей факт. Тоді можна забути про міжнародну військову та фінансову підтримку. Росія, своєю чергою, використовуватиме такий подарунок для зняття санкцій. Мрії Кремля не раз озвучені його кишеньковими рупорами за кордоном: повернення до business as usual із Заходом, тому перетворення України з жертви агресії на країну-терориста цілком збігається з російською стратегією. Вона вже намагалася це зробити, показуючи легендарну «візитку Яроша» на місцях надзвичайних подій. До того ж після таких вчинків варто чекати аналогічних терактів і на українській землі.
Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»
Що робити в цій патовій ситуації? Є принаймні одна сфера, яка лишає простір для наших активних дій. Понад те, вона навіть прописана законодавчо, адже відповідно до вже згаданих змін одним із обов’язків українських ССпО є ведення спеціальної розвідки. І йдеться не лише про умовне спостереження за якимось укріпленням бойовиків. Адже Україна значно випереджає Росію в розвідці з відкритих джерел, до цієї роботи долучилося чимало активістів-волонтерів з усього світу. Офіційно, за законодавством, це називається «встановлення конфіденційного співробітництва з особами за добровільною згодою». Нині міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm є однією з провідних у світі. З її допомогою було виявлено та ідентифіковано російських військовослужбовців, які беруть участь в окупації нашої країни. Активісти спільноти змогли зібрати потужну доказову базу російської агресії. Частину даних вони отримали від іншого не менш успішного добровольчого утворення небайдужих громадян — Українського кіберальянсу.
УКА відомий своїми гучними операціями: злам інформаційних ресурсів Міністерства оборони РФ, оприлюднення листування путінського радника Владіслава Суркова (SurkovLeaks), заступника директора Інституту країн СНД Кірілла Фролова (FrolovLeaks) та низки відомих сепаратистів. Нещодавно УКА зібрали дані щодо екологічної катастрофи поблизу кримського Армянська. На відміну від диверсій такі дії важко назвати тероризмом. Вони не завдають шкоди цивільному населенню, але мають значний потенціал і здатні допомогти основним силам під час планування воєнних операцій.
Не менший успіх можуть мати також інформаційно-психологічні заходи. Звичайно, працювати тими методами, які Росія застосовує в Україні, ми не можемо, бо не маємо кишенькових медіа національного масштабу в РФ. Будь-які спроби видати небажану інформацію в ефір федеральних каналів Москва чітко відстежує і негайно припиняє. Утім, дещо легше працювати на регіональному та навіть місцевому рівнях: контролю з боку ФСБ над такими медіа менше, а болючих тем, на які заплющують очі федеральні ЗМІ, достатньо. Варто згадати розслідування поховання псковських десантників після «відпусток» в Україні чи висвітлення протестів водіїв проти введення платіжної системи «Платон». Росія повна суперечностей і проблем — від економічних до етнічних та релігійних, треба знайти тільки правильний підхід, щоб розхитати цей колос на глиняних ногах. І водночас не обов’язково повторювати її кроки, тобто створювати цілі фабрики тролів та ботів. Точкові удари можуть бути не менш ефективними, чи то буде поширення правдивої інформації про реальну ситуацію в РФ, чи створення численних теорій змов або фейків для підриву довіри росіян до своєї влади.
Читайте також: ООС: велике прибирання
Що стосується суто військових аспектів, то час певним чином працює на нас, адже ми маємо можливість тренувати свою армію та розвивати оборонну промисловість, тоді як Росія більше чи менше страждає від дії санкцій. Разом із тим нинішній характер бойових дій негативно впливає на готовність українських підрозділів до масштабних та активних кроків. Можливо, військове керівництво усвідомлює цю проблему, адже більшість нещодавніх навчань ЗСУ присвячені саме відпрацюванню наступу, як-от форсування водних перешкод чи десантування. У такий спосіб може вестися підготовка до встановлення контролю над тимчасово окупованими територіями. Наприклад, якщо буде ухвалено рішення про розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі. Який саме варіант розвитку подій на нас чекатиме, стане відомо буквально за кілька років. Утім, для України готовність до таких дій — це питання виживання.