Як не дивно, найменшу активність у плані “побутового сепаратизму” мешканці регіону показували у перші роки війни. Плакати від СБУ із застереженням проти відповідних дій можна було побачити майже у всіх громадських місцях: людей попереджували про карну відповідальність за певні вчинки та навіть слова. Наявність у населених пунктах, наближених до лінії фронту, великої кількості військових, більшість з яких пішли на війну добровільно з ідеологічних причин, стримувало спалахи ненависті чи пропаганди. Як би там не було, а людина зі зброєю змушує себе поважати. Пам'ятаю, волонтери змогли примусити повісити на державні установи жовто-сині прапори, тільки звернувшись до військових, котрі створили Штаб оборони міста. Тоді навіть місцеві депутати чи чиновники, яких бачили на блок-постах “ополченцев”, воліли мовчки підтримувати рішення, які суперечили їхній особистій позиції.
Так, наприклад, в Бахмуті з площі прибрали два радянські пам’ятники, а місто, власне, повернуло собі історичне ім’я, переставши бути Артемівськом (на честь творця Донецько-Криворізької республіки Артема Сєргєєва — Ред.) За кілька років населення, яке у 2014 році майже несподівано для себе стало прихильником “руського міру”, якось звикло, що їхні мрії не здійснилися. І згодом, хтось й не помітив, як вдягнув вишиванку і заговорив українською, а інші, що бігали на мітинги проти мобілізації, вже фотографуються з військовими на різних заходах. Тим більше, що умовних “пряників”, якими заохочували мешканців Донеччини та Луганщини, було доволі багато — починаючи з культурної експансії й закінчуючи суттєвим покращенням інфраструктури. Звісно, дуже часто це перетворення сигналізувало про елементарне пристосування, а не свідому трансформацію.
Читайте також: Фальшивий консерватизм Росії
Але в умовах безкарності за порушення відкат назад неминучий. Попри суворі приписи на плакатах СБУ, ті, хто займався побутовим сепаратизмом, не отримали не тільки покарання, а навіть осуду. За шість років війни на Донеччині тільки одна справа, відкрита за пропаганду війни та зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України була доведена до вироку суду, хоча й обвинувачувана особа залишилася на свободі. 28-річна мешканка Покровська у травні цього року отримала термін у 3 роки та 3 місяці позбавлення волі з випробувальним терміном в один рік. А ще на користь держави вилучили телефон, через який жінка постила у соцмережах заклики до застосування Росією ядерної зброї та заперечення існування держави Україна.
Але попри важливість справжніх ментальних змін, не варто зверхньо ставитися до зовнішніх атрибутів, які демонструють приналежність регіону до України. Бо це певне маркування, навіть якщо комусь воно здається формальним. “Що зміниться, якщо повісити банер з патріотичним гаслом? Дороги стануть кращими?”- полюбляють апелювати адепти “якої різниці”, котрих на Донбасі не менше, ніж в інших регіонах. І це, виявляється, теж своєрідна боротьба, яка чітко розставляє все по своїх місцях. Нещодавно, перед Днем героїв України, у Краматорську з’явився банер, на якому була зображено низка відомих діячів з різних часів в історії України, а разом з ними — вже сучасні герої, земляки Володимир Рибак та Степан Чубенко. Ініціатива вшанування їхньої пам’яті належить Союзу ветеранів АТО, члени якого мешкають в різних населених пунктах Донеччини. Навколо цього банеру й розгорівся скандал. На своїй сторінці в соцмережі депутат міської ради Олександр Єрмольченко висловив своє обурення його появою у Краматорську та назвав банер “провокаційним” – особливо, через календарну близькість до “75-й годовщины великой победы”. Його допис привернув таку увагу громадськості, що навіть представники місцевої влади почали виправдовуватися (мовляв, це не їхня ініціатива), а друзі депутата по соцмережі підтримували його обурення (“не для того региона эта фишка”), натякаючи на те, що міському голові варто б було публічно це засудити, якщо він думає про свій рейтинг.
Читайте також: Криза ідеологій
Не друзі, які, ймовірно, мали б інше ставлення, прокоментувати допис просто не могли через обмеження, які встановив депутат. Щоб зробити це, ветерани Донеччини з плакатами та у формі прийшли на засідання міської ради, де виступили з публічною заявою, в якій засудили ганебне висловлювання представника влади щодо героїв власної країни та спробували привернути увагу правоохоронних органів до відеоматеріалів, які вказують на зв’язок депутата з сепаратистами. “Союзу ветеранів АТО Донбасу хотілося б почути від пана Єрмольченко відповідь на питання: він захищав в 14-му році український прапор над будівлею виконкому Краматорська, або він в цей час зупиняв колони з військовою технікою в обіймах тих, хто потім Рибака і Чубенко катував”. Але вибачень чи пояснень від депутата так і не дочекались: за словами міського голови Андрія Панкова, відповідати чи ні — особиста справа Єрмольченка.
На жаль, подібне байдуже ставлення до чутливих питань — майже норма. В судах Донеччини по кілька років “припадають пилом” справи про побиття активістів, про неповагу до державних символів, вандалізм, погрози в бік патріотичних родин. І досі немає відповідей на питання, хто ж справді потрібен умовному Краматорську: герої, що боролися за волю України, чи такі депутати, як Єрмольченко? Тому для нас війна у власному домі триває.