Більшість українців вважає, що головною загрозою для незалежності країни є не зовнішні фактори, а внутрішні, такі як корупція, популізм і залежність від олігархів. Це дані дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) на замовлення громадської організації «Детектор медіа». Опитування проведено у вересні серед 2 тис. респондентів на всій території України, статистична похибка становить не більш як 3,3%. Метою було оцінити ефективність державної політики у сфері інформаційної безпеки перед президентськими та парламентськими виборами, які відбудуться у 2019 році.
Загрози та відповідальність
Респондентів запитали, що, на їхню думку, сьогодні найбільше загрожує незалежності України. Абсолютна більшість вважає, що основною загрозою є корумпованість влади (57%). На другому місці зі значним відривом — гібридна війна Росії (32%). Від 22% до 24% вважають небезпечними популізм українських політиків, залежність від олігархів та відсутність нових, некорумпованих облич у політиці.
Натомість такі зовнішні фактори, як втрата інтересу до України у світі та небажання Заходу рвати зв’язки з Росією, лише 11% опитаних назвали загрозливими. «Українці переважно вважають, що загрозу для незалежності становлять не так зовнішні фактори, як внутрішні. Мова не йде про об’єктивну експертну оцінку. Це суб’єктивне сприйняття жителями країни», — прокоментував заступник виконавчого директора КМІСу Антон Грушецький.
Більшість українців вважає, що відповідальний за ситуацію в державі президент. Зокрема, 73% опитаних правильно ідентифікували, що до сфери його відповідальності належить війна на Донбасі, 64% — реформування Збройних Сил, 72% — зовнішня політика.
Читайте також: Молодь без політики. Які настрої панують серед нової генерації українців
Водночас питання боротьби з корупцією, яку назвали головною загрозою для країни, безпосередньо не належить до компетенції президента, проте 47% опитаних вважають, що відповідальний саме він. 21% покладає її на уряд. І лише 8% — на правоохоронні органи.
Також майже третина (31%) назвала главу держави відповідальним за реформування економіки. Ще 35% вказали на уряд, 17% — особисто на прем’єр-міністра. У питанні підвищення тарифів ситуація схожа: 25% поклали це на президента, 37% — на уряд і 19% — на прем’єра. «З одного боку, то є свідченням поглибленого розуміння сфер відповідальності, що соціально-економічні питання мають вирішуватися насамперед урядом. А з другого — все одно третина населення має патерналістські уявлення про президента як відповідального навіть за це», — зазначив соціолог.
Реформування правоохоронної системи 39% також зараховують до обов’язків гаранта, 20% вважають це компетенцією уряду і 22% — самих правоохоронних структур. 29% опитаних вирішили, що за безпеку громадян має відповідати президент, 11% — уряд і 45% — правоохоронці. У випадку децентралізації лише 27% вважають відповідальним президента, 26% вказують на уряд, але частіше люди згадували місцеві органи влади.
Що характерно, парламент серед опитаних узагалі не сприймається як інституція, що відповідає за ключові сфери, хоча Україна — парламентсько-президентська республіка. «Відбувається серйозна персоналізація відповідальності. Це теж свідчить про певний патерналізм: ми очікуємо людину, яка прийде і наведе лад. А роль Ради нівелюється. Хоча якщо поглянути на рейтинг довіри до влади, то парламент перебуває в ньому дуже низько», — пояснив Грушецький.
Ситуація на Донбасі
У питанні встановлення миру на Донбасі українці схильні вважати відповідальною більше українську владу, ніж російську. 46% опитаних вважають, що мир насамперед залежить особисто від президента Петра Порошенка. Владіміра Путіна назвали відповідальним 43%, 30% — українську владу і 17% — російську.
Загалом 74% здебільшого вважають, що встановлення миру залежить від України, 59% — від Росії, 8% — від Заходу.
«Є певна тенденція більшою мірою покладати відповідальність в урегулюванні конфлікту на українську сторону, ніж на російську. Хоч істотна частка вбачає значну роль Путіна та РФ, але тенденція — навіть покладання відповідальності рівною мірою на дві сторони — простежується і в інших наших опитуваннях: багато людей у цій ситуації допускає істотну провину України й вважає її співмірною з провиною Росії», — каже Грушецький.
Утім, як додала голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, потрібні глибші дослідження, щоб зрозуміти, що саме мають на увазі українці, коли називають відповідальною за мир свою владу. «Бо можна вважати, що Україна має, наприклад, вирішувати проблеми силовим способом, але не робить цього. А можна, навпаки, бути переконаним, що це Україна розв’язала конфлікт. Треба глибше вивчати думку, щоб зрозуміти, чому так відбувається», — зазначила вона.
Читайте також: Оптимізм незадоволених
Разом із тим лише 13% опитаних вважає, що Росія зацікавлена у встановленні миру на Донбасі, а 57% із цим не згодні. Також тільки 14% сказало, що Україна має піти на поступки РФ заради миру. 53% відповіли, що не треба того робити. Іти на жертви чи відмовитися від частини територій заради миру готові менш як 18%, 56% — ні, причому частка перших зменшується із Заходу (23%) на Схід (10%). Водночас майже третина респондентів не змогла визначитись або відмовилася озвучувати свою думку. «Є істотна частка тих, кому було складно відповісти. Справедливо припустити, що частина людей, які підтримують мир за будь-яку ціну, боїться казати це», — зазначив представник КМІСу.
Щодо джерел інформації про ситуацію на Донбасі українці віддають перевагу волонтерам (27%), речникам ЗСУ (23%) і мешканцями прифронтових територій (19%). Водночас українські державні та приватні ЗМІ не вселяють довіри (відповідно 14% і 10%). «Це ускладнює подальшу інформаційну діяльність, бо якщо ЗМІ, і приватним, і державним, довіряє значно менше людей, то складно просувати потрібні меседжі й навіть переконувати в правдивості інформації, яка доноситься», — каже соціолог.
Суспільство об’єднує негатив
Респондентам запропонували інтерпретувати 15 актуальних подій. Було запропоновано два погляди: один умовно продержавницький, інший проопозиційний чи проросійський. Так, 55% опитаних зазначили, що Олег Сенцов — політичний в’язень, а майже 4% підтримали тезу російської пропаганди про те, що він терорист. Решта — більш як 40% — не визначилася або не схотіла відповідати.
Так само більшість (52%) вважає, що мінські угоди не виконує Росія, 10% — що їх порушує Україна. Щодо суду з Газпромом через газові контракти 49% сказали, що наша держава зробила правильно, подавши на РФ до суду. Натомість 18% переконані, що це була помилка й Україна втратить доходи від транзиту газу. Знову ж таки велика частка невизначених.
Проте є низка питань, щодо яких більшість українців дотримується проопозиційної чи проросійської позиції. Наприклад, 60% опитаних вважають, що вітчизняна економіка перебуває на межі кризи, 21% — що ситуація складна, але не кризова. Також 74% сказали, що корупцію досі не подолано, бо влада захищає корупціонерів, а 12% переконані, що цей процес хоч і повільно, але відбувається. Крім того, 65% опитаних вважають, що Україні не варто потрапляти в залежність від Міжнародного валютного фонду (МВФ), а 12% — що Україна має виконати вимоги МВФ, щоб урятувати економіку.
Щодо багатьох інших питань — зміни АТО на ООС, томосу, доцільності вступу до ЄС та НАТО, свободи ЗМІ — дуже високий відсоток невизначеності. Як пояснює КМІС, це свідчить про невисокий рівень кристалізації настроїв населення. Спостерігається брак консенсусу з абсолютної більшості розглянутих питань, окрім хіба що економічної ситуації, боротьби з корупцією та співпраці з МВФ. Саме ці питання і настрої найбільше об’єднують українські регіони.
Після зіставлення відповідей респондентів соціологи з’ясували, що серед населення приблизно рівномірно панують продержавницькі та проопозиційні настрої. У випадку конфлікту з Росією цей індекс трохи більше тяжіє до продержавницьких. Водночас у питаннях економіки та корупції, навпаки, до проопозиційних. При цьому тяжіння до опозиційних чи проросійських настроїв зростає із Заходу (45%) на Схід (56%).
Якщо уявити «середнього» респондента, то він, за висновками дослідників, у п’яти випадках має проукраїнську позицію, у п’яти — проопозиційну чи проросійську і ще в п’яти не визначився. На Заході та в Центрі традиційно більше прихильників продержавницьких інтерпретацій, на Сході та Півдні — проопозиційних і проросійських.
Політики й телеканали
В умовах активного обговорення майбутньої автокефалії української церкви, яке триває впродовж останніх місяців, соціологи запитали, чи знають українці, що таке томос. Лише трохи більше ніж 28% розуміє, що це таке, дві третини опитаних не можуть відповісти. Серед тих, хто знає, 42% довідалися про це зі ЗМІ. Якщо на Заході про томос знають 43%, то в Центрі 30%, а на Півдні та Сході — тільки 16–18%.
Читайте також: Псевдолідер: вовк в овечій шкурі
Після запровадження санкцій проти російських соцмереж вони втратили позиції в Україні, але ними все ще користуються 18% опитаних. Найменше таких на Заході (13%), в інших регіонах — 18–23% населення. Водночас найпопулярнішою соцмережею виявився Facebook — ним найчастіше користуються 35% респондентів.
Що ж до телеканалів, то понад 20% сказали, що телевізор не дивляться. Серед тих, хто дивиться і має проукраїнські погляди в питанні конфлікту з Росією, більше глядачів «1+1» (31%), ICTV (16%) та СТБ (12%). А серед прихильників проросійської позиції більше глядачів «Інтера» (21%), «112» (16%), а також російських каналів (5%).
«Умовно найбільш проросійські інтерпретації мають ті, кому подобається NewsOne, найбільш проукраїнські — «1+1» та ICTV. Загалом усі канали, крім NewsOne, схиляються до продержавницьких інтерпретацій», — зазначив Грушецький.
Також у респондентів запитали, які політики та блогери просувають близькі їм твердження. На першому місці опинилися Юлія Тимошенко та Анатолій Гриценко (по 11%), далі Олег Ляшко (9%) та Святослав Вакарчук (8%). У решти цифри ще менші. 22% сказали, що не підтримують меседжів жодного з політиків, а основна маса — 30% — не визначилася.
Читайте також: Чи готові українці до протестів
«Найбільш проросійські інтерпретації мають ті, хто поділяє позицію Бойка, Мураєва, Рабіновича. У решті випадків є тенденція радше до продержавницьких. З умовно найбільш проукраїнськими поглядами ті, хто називав Порошенка, Садового і Гройсмана», — пояснив соціолог.
Також близько половини (52%) опитаних не змогли відповісти, хто сприяє поверненню Віктора Медведчука в політику. Відносна більшість (21%) вважає, що це Кремль, 15% — українські олігархи, 12% — представники оточення Віктора Януковича. Сприймається Медведчук насамперед як кум Путіна (35%), як представник Тристоронньої контактної групи в Мінську (13%) і як екс-голова президентської адміністрації Леоніда Кучми (10%). Також із Заходу (1%) на Схід (9%) зростає частка тих, хто сприймає Медведчука як особу, що сприяє звільненню українських полонених. Крім того, більш позитивно до нього ставляться ті, хто дивиться телеканал NewsOne, меншою мірою це стосується «112».
«Коли я аналізувала показники, у мене склалося враження, що в головах наших людей хаос. У них немає сталої картини світу, окрім негативного ставлення до економічної ситуації в країні, боротьби з корупцією та взаємодії з МВФ. Метою нашого опитування було зрозуміти, наскільки ефективно працюють держава, українські ЗМІ, наскільки вони доносять меседжі, які відповідають національним інтересам. І ми бачимо, що неефективно», — підсумувала Лигачова.
За її словами, дослідження засвідчило, що в держави немає ефективної інформаційної політики, як і жодного позитивного меседжа, який об’єднав би Україну. При цьому в нинішній ситуації навіть справедлива суб’єктивна критика влади за неефективну боротьбу з корупцією чи негаразди в економіці об’єктивно може грати на руку проросійським пропагандистам.